розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2017 року, ухвалене у складі судді Брежневої О. А., та рішення апеляційного суду Донецької області від 7 березня 2017 року, ухвалене колегією у складі суддів: Космачевської Т. В., Канурної О. Д., Санікової О. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом, уточненим у січні 2017 року, до Публічного акціонерного товариства "Часівоярський вогнетривкий комбінат" (ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат") про стягнення грошової компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням строків їх виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В обґрунтування позову зазначив, що з 1 вересня 2005 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат". 6 грудня 2013 року його звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, а саме у зв`язку зі скороченням штату працівників.

У подальшому рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року його поновлено на роботі та стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу; в частині поновлення на роботі рішення суду підлягало негайному виконанню.

Проте наказ про поновлення на роботі виданий 22 липня 2014 року, а не 18 липня 2014 року, тобто роботодавець прострочив виконання рішення на два дні.

Після поновлення на роботі за рішенням суду 28 жовтня 2014 року ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" знову видало наказ про його звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

У зв`язку з його перебуванням на лікарняному у період з 28 жовтня 2014 року по 29 листопада 2014 року у наказ неодноразово вносились зміни, зокрема, дату його звільнення змінено з 28 жовтня 2014 року на 3 листопада 2014 року, а у подальшому - з 3 листопада 2014 року на 1 грудня 2014 року.

Позивач зазначає, що рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року, скасовано рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року і додаткове рішення цього суду від 31 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Постановою Верховного Суду України від 23 березня 2016 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2015 року і ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року скасовано із залишенням в силі рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року і додаткового рішення цього суду від 31 грудня 2014 року.

Позивач вказує, що у зв`язку з невиплатою йому заборгованості із заробітної плати і неповним розрахунком на час звільнення з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат", він неодноразово звертався з позовами про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні. Так, рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року стягнено на його користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 6 807,60 гривень за період з 30 квітня 2015 року по 1 липня 2015 року; рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року стягнено середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у розмірі 17 359,38 гривень за період з 2 липня 2015 року по 25 листопада 2015 року; рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року стягнено на його користь середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 328,04 гривень.

Вказаним рішенням встановлено, що наказом ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" від 22 липня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на роботі з 6 грудня 2013 року, тому позивач вважається таким, що працював на підприємстві, у тому числі, 18 липня та 21 липня 2014 року (робочі дні). Таким чином, у зв`язку із затримкою відповідачем виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі, йому підлягає виплата середнього заробітку за період з 18 липня 2014 року по 21 липня 2014 року, що є добутком середньоденної заробітної плати (164,02 гривень) на кількість робочих днів (2 дні) та складає 328,04 гривень.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року встановлено, що 1 грудня 2014 року - є остаточною датою звільнення позивача, а 30 квітня 2015 року - дата звернення з вимогою про розрахунок.

ОСОБА_1 вказує, що як на 1 грудня 2014 року, так і на 30 квітня 2015 року відповідач не провів з ним повного розрахунку та не сплатив заробітну плату за 18 та 21 липня 2014 року у сумі 328,04 гривень, яку у подальшому стягнено за рішенням суду.

Цю суму відповідач виплатив лише 4 жовтня 2016 року.

За таких обставин просив суд стягнути на його користь компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 553,40 гривень і середній заробіток за час затримки розрахунку по 12 січня 2017 року у розмірі 66 033,72 гривень за винятком сум, стягнених попередніми судовими рішеннями.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2017 року позов задоволено.

Стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати у розмірі 553,40 гривень і середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 квітня 2015 року по 12 січня 2017 року у сумі 66 033,72 гривень, всього стягнено 66 587,12 гривень.

Стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" у дохід держави судовий збір у розмірі 665,87 гривень.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач своєчасно не сплатив позивачу 328,04 гривень компенсації за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, у зв`язку з чим повинен відшкодувати втрату частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати та сплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 7 березня 2017 року рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36 420,66 гривень без утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" у дохід держави судовий збір у розмірі 551,20 гривень.

Стягуючи з відповідача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36 420,66 гривень, апеляційний суд виходив з того, що відповідач, після звернення ОСОБА_1 з вимогою про повний розрахунок 30 квітня 2015 року, лише 4 жовтня 2016 року сплатив йому 328,04 гривень, тому зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 36 420,66 гривень. Оскільки сума у розмірі 328,04 гривень є одноразовою виплатою, апеляційний суд дійшов висновку, що Закон України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) не поширює дію на спірні правовідносини і відмовив у стягненні компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У липні 2017 року ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просило рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 16 січня 2017 року та рішення апеляційного суду Донецької області від 7 березня 2017 року скасувати і ухвалити нове рішення про відмову у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої і апеляційної інстанцій ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

Заявник зазначає, що 328,04 гривень є не заробітною платою, яка підлягала виплаті позивачу у день звільнення, а передбаченою статтею 236 КЗпП України одноразовою компенсаційною виплатою за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Вказує, що 18 липня та 21 липня 2014 року ОСОБА_1 не з`явився на роботу, тому наказ про його поновлення виданий 22 липня 2014 року і за ці два дні заробітна плата йому не нараховувалася.

На думку заявника, стаття 117 КЗпП України не застосовується до спірних правовідносин, так як 328,04 гривень не є заборгованістю із заробітної плати.

Також послався на неврахування судами попередніх інстанцій розміру суми, невиплаченої позивачу, істотності цієї суми у порівнянні з середнім заробітком і тривалість незвернення з вимогою про отримання цієї суми.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою, у якій, крім іншого, заперечив проти доводів касаційної скарги і вказав про їх безпідставність.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 1 вересня 2005 року працював на посаді начальника охорони у ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат".

6 грудня 2013 року ОСОБА_1 звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку із скороченням штату працівників.

На виконання рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року ОСОБА_1 поновлено на роботі 22 липня 2014 року. Вказане рішення в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню.

28 жовтня 2014 року ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" повторно видано наказ про звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України - у зв`язку із скороченням штату працівників.

Врахувавши тимчасову непрацездатність позивача у цей період, роботодавець двічі вносив зміни до зазначеного наказу, зокрема, дату звільнення змінено з 28 жовтня 2014 року на 3 листопада 2014 року, а потім - з 3 листопада 2014 року на 1 грудня 2014 року.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року, крім поновлення позивача на роботі, стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 21 699,95 гривень.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 19 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 серпня 2015 року, скасовано рішення Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 18 липня 2014 року і додаткове рішення цього суду від 31 грудня 2014 року в частині задоволення позовних вимог і ухвалено у цій частині нове рішення про відмову у позові.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково і стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на його користь середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 328,04 гривень та 500 гривень - у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 6 807,60 гривень та 500 гривень - у відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року стягнено з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні у сумі 17 359,38 гривень.

Даним рішенням встановлено, що у день остаточного звільнення - 1 грудня 2014 року, позивач не працював; з вимогою про розрахунок ОСОБА_1 звернувся до ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" 30 квітня 2015 року.

Стягнений рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року середній заробіток за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 328,04 гривень виплачений позивачу 4 жовтня 2016 року.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (стаття 235 КЗпП України).

Стаття 236 КЗпП України визначає, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Системний аналіз зазначених положень законодавства дає підстави для висновку, що роботодавець, який несвоєчасно видав наказ про поновлення на роботі працівника на виконання судового рішення про його поновлення зобов`язаний сплатити середній заробіток за час такої затримки.

Про наявність цього обов`язку ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" було обізнане, оскільки він прямо передбачений статтею 236 КЗпП України.

Згідно з частиною першою статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Встановивши, що ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" на наступний день після пред`явлення ОСОБА_1 вимоги про розрахунок не виплатило йому компенсацію за затримку виконання рішення про поновлення на роботі за два дні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на корись позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні.

Порядок обчислення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Суд апеляційної інстанції встановив, що середньоденний заробіток позивача становить 170,19 гривень, а період затримки розрахунку із позивачем - 214 робочих днів (з 30 квітня 2015 року по 4 жовтня 2016 року). З цього періоду підлягають виключенню періоди, середній заробіток за які уже стягнений іншими судовими рішеннями: з 30 квітня 2015 року по 1 липня 2015 року - за рішенням апеляційного суду Донецької області від 1 грудня 2015 року і з 2 липня 2015 року по 25 листопада 2015 року - за рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 11 травня 2016 року.

Встановивши такі обставини, суд апеляційної інстанції правильно стягнув з ПАТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат" 36 420,66 гривень середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який обчислений відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) , і правильність нарахування якого відповідачем не спростовано.

Доводи заявника про те, що 328,04 гривень є не заробітною платою, яка підлягала виплаті позивачу у день звільнення, а передбаченою статтею 236 КЗпП України одноразовою компенсаційною виплатою за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі, що виключає застосування статті 117 КЗпП України до спірних правовідносин, касаційний суд відхиляє.

Системний аналіз статей 47, 116, 177 КЗпП України дає підстави для висновку, що при звільненні працівнику підлягають виплаті усі суми, які належить йому від роботодавця, а не виключно заробітна плата.

Зазначений у статті 236 КЗпП України середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі фактично є платою за вимушений прогул, тобто час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Вказана сума є відповідальністю роботодавця з метою компенсації працівнику неотриманого доходу і у разі звільнення працівника підлягає виплаті йому у день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення відповідної вимоги.

За таких обставин твердження заявника про те, що сума у розмірі 328,04 гривень не підлягала обов`язковій виплаті позивачу у день звільнення, тому стаття 117 КЗпП України не застосовується до спірних правовідносин, касаційний суд вважає помилковими.

Посилання заявника на те, що 18 липня та 21 липня 2014 року ОСОБА_1 не з`явився на роботу, тому наказ про його поновлення виданий 22 липня 2014 року і за ці два дні заробітна плата йому не нараховувалася, не спростовують правильності висновків апеляційного суду про часткове задоволення позову, оскільки у даній справі передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність застосована до роботодавця не з підстав ненарахування і невиплати заробітної плати за 18 та 21 липня 2014 року, а у зв`язку з невиплатою компенсації за затримку виконання судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Доводи заявника про те, що апеляційний суд при вирішенні справи не врахував розмір суми, невиплаченої позивачу, істотність цієї суми у порівнянні з середнім заробітком і тривалість незвернення з вимогою про отримання цієї суми, касаційний суд відхиляє.

Суд може пропорційно зменшити розмір відшкодування за час затримки розрахунку у разі часткового задоволення позову з урахуванням спірної суми, на яку мав право працівник, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Вимога ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, а саме за 18 та 21 липня 2014 року, рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 6 вересня 2016 року задоволена повністю, тому немає підстав для застосування принципу пропорційності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Так як касаційний суд дійшов висновку про законність і обґрунтованість рішення апеляційного суду Донецької області від 7 березня 2017 року, яким скасовано рішення суду першої інстанції, зазначене рішення суд касаційної інстанції не переглядає.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.