розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року у складі судді Луценко О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року у складі суддів: Ігнатченко Н. В., Олійника В. І., Кулішенка Ю. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати укладені 28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс", та між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" договори факторингу недійсними.

Позов мотивовано тим, що 23 вересня 2008 року між позивачем та ЗАТ "Сведбанк Інвест" було укладено кредитний договір № 1289-Ф, за умовами якого він отримав кредит у розмірі 500000 доларів США на строк до 22 вересня 2014 року.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" було укладено договір факторингу, за умовами якого кредитор відступив свої права вимоги заборгованості за його кредитним договором та договором забезпечення зазначеному товариству, як фактору за гроші.

Крім того, у той же самий день між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи" також було укладено договір факторингу про передачу прав за його кредитним договором.

Вважає, що вказаний договір факторингу від 28 листопада 2012 року, між ТОВ "Факторингова компанія "Вектор Плюс" був укладений з порушенням вимог статті 1077 Цивільного кодексу України та Розпорядження ДКРРФП № 231 від 03 квітня 2009 року у зв`язку з чим повинен бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки ТОВ "Кредитні ініціативи" не мало ліцензії на здійснення фінансових операцій.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні договори факторингу укладені з дотриманням вимог чинного законодавства й підстави для визнання їх недійсними відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року і ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2018року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 липня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 7 листопада 2018 року.

Витребувано з Оболонського районного суду м. Києва цивільну справу №756/8610/16-ц за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання договорів факторингу недійсними.

У грудні 2018 року зазначена справа надійшла до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду від 03 серпня 2019 року справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Омега Банк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор плюс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про визнання договорів факторингу недійсними призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не застосовано пункт 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 231 від 3 квітня 2009 року "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", яким передбачено, що до фінансової послуги факторингу віднесено, зокрема, набуття відступленого права грошової вимоги до боржників - суб`єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення. Однак зі змісту кредитного договору та договорів факторингу розуміється, що у даному випадку відбулося відступлення права вимоги до споживача, який не є підприємцем. Крім того, заявник вказує на те, що посилання апеляційним судом на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2012 року у справі № 2а-15399/11/2670, якою визнано протиправним та скасовано розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 726/42/4/3-ФК в частині недотримання обмеження щодо укладання договорів факторингу, а саме пункту 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, затвердженого розпорядженням № 231 є безпідставним, оскільки зазначена постанова скасована ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 лютого 2016 року. Крім того, суди не звернули уваги та не встановили наявність у фактора ліцензії на здійснення фінансових операцій, що виключає можливість набуття ним прав вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

Відзив не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 3 вересня 2008 року між ЗАТ "Сведбанк Інвест" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 1289-Ф, відповідно до якого позивачу на споживчі потреби надано кредит в розмірі 500 000 доларів США зі сплатою 14 % річних на строк до 22 вересня 2014 року включно.

28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" (правонаступник ЗАТ "Сведбанк") та ТОВ "ФК "Вектор Плюс" укладено договір факторингу № 15, за умовами якого банк переуступив факторинговій компанії право вимоги до ОСОБА_1 за цим кредитним договором.

Того ж дня було укладено договір факторингу між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", згідно з пунктом 2.1 якого факторингова компанія відступила товариству своє право вимоги заборгованості за цим кредитним договором №1289-Ф.

Також суди установили, що правонаступником усіх прав та обов`язків ПАТ "Сведбанк" є ПАТ "Омега Банк".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до частини 1 статті 227 Цивільного кодексу України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 та статті 514 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Відповідно до статті 350 Господарського кодексу України банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи. Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України (435-15) , цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також нормативно-правовими актами Національного банку України та національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг.

Згідно зі статтею 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 5 Закон України "Про фінансові послуги", передбачено, що фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також, якщо це прямо передбачено законом, фізичними особами -підприємцями.

Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231, в редакції на час укладення спірних договорів, віднесено до фінансової послуги факторингу сукупність операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів. А також зазначене розпорядження визначає що факторингом є операції щодо купівлі - продажу права вимоги лише боржників підприємств.

Отже, аналіз статей 512, 1077 Цивільного кодексу України свідчить про те, що цивільне право розмежовує правочини, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: договори з відступлення права вимоги (договори цесії) та договори факторингу.

Зазначені правочини не є аналогічними та різняться за певними критеріями: за предметом договорів, за формою вчинення договорів, за суб`єктним складом правочинів, за метою їх укладення.

Щодо розмежування за предметом договору слід зазначити, що під час цесії може бути відступлене право як грошової, такі не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Предметом договору факторингу згідно зі статтею 1078 Цивільного кодексу України може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги).

При розмежуванні зазначених договорів за формою їх вчинення слід враховувати, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України).

Оскільки факторинг згідно з пунктом 3 частини 1 статті 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Відмінність зазначених договорів за суб`єктним складом полягає в тому, що відповідно до статей 512 - 518 Цивільного кодексу України за договором відступлення права вимоги учасниками цесії можуть бути як фізична так і юридична особа.

Аналіз частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, статті 350 Господарського кодексу України, частини 5 статті 5 Закону України "Про банки і банківську діяльність", пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" свідчить про те, що суб`єктний склад договору факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частини 2 статті 1079 Цивільного кодексу України), фактора, яким може бути банк або інша банківська (фінансова) установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частини 3 статті 1079 Цивільного кодексу України) та боржника, тобто набувача послуг чи товарів за первинним договором.

При розмежуванні договорів відступлення права вимоги та факторингу за метою їх укладення слід враховувати, що згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

У розумінні пункту 11 частини 1 статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Статтею 5 Закон України "Про фінансові послуги" визначено, що фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України (435-15) та цього Закону. Фінансова установа, що надає послуги з факторингу, може надавати послуги з пов`язаного з цим ведення обліку грошових вимог, надання поруки за виконання боржником свого обов`язку за грошовими вимогами постачальників товарів (послуг) та пред`явлення до сплати грошових вимог від імені постачальників товарів (послуг) або від свого імені, а також інші послуги, спрямовані на одержання коштів від боржника

За системним аналізом зазначених норм матеріального права послуги з факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) мають право надавати лише фінансові установи.

Метою укладення договору відступлення права вимоги (цесії) є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається "за номінальною вартістю" без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 Цивільного кодексу України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною вартістю вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 та постанові колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16 квітня 2019 року у справі № 916/144/17.

Отже, характерними ознаками договору факторингу є те, що:

- йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, які є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором);

- його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

- метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

- відступлення права вимоги за таким договором може відбуватися виключно за плату, а його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись: у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

- вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Правочин, який не відповідає зазначеним ознакам, не є договором факторингу, а договір факторингу, який не відповідає вимогам законодавства щодо його форми, сторін, змісту може бути визнаний недійсним. В залежності від установлених судами обставин, укладений між сторонами договір може бути також визнаний правочином з відступлення права вимоги (цесії).

Однак, при розгляді справи судами на підставі наданих сторонами доказів не встановлено чи є ТОВ "Кредитні ініціативи" фінансовою установою, не визначили правову природу договору за аналізом змістудоговору факторингу, укладеного між ТОВ "ФК "Вектор Плюс" та ТОВ "Кредитні ініціативи", не надали правову оцінку доводів відповідача з урахуванням наданих сторонами та наявних у справі доказів на підтвердження та/або спростування цих доводів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Відповідно до пунктів 1, 2 і 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Межа та обсяг фактичних обставин справи, які повинні бути встановлено судами при розгляді спірних правовідносин визначаються положеннями матеріального закону, одночасно зміст і правова природа спірних правовідносин визначається судами на підстави наданих доказів та встановлених на їх підставі фактичних обставин справи.

Не встановлення судами обох інстанції фактичних обставин справи, на підстави яких суд повинен та має можливість встановити правову природу і зміст правовідносин сторін у справі з одного боку є порушенням норм матеріального права, а з іншого боку за наявності доказів у справі, яким не була надана судом оцінка є порушенням положень процесуального права, що у відповідності до частини третьої статті 411 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді суди повинні встановити чи є відповідач ТОВ "Кредитні ініціативи" фінансовою установою, чи може воно за обсягом ліцензійних прав надавати послуги з факторингу, чи є договір укладений з цим товариством договором факторингу, чи дотримано норми законодавства щодо укладення договорів факторингу при його укладені тощо.