розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Білопільського районного суду Сумської області від 19 січня 2017 року у складі судді Свиргуненко Ю. М. та ухвалу Апеляційного суду Сумської області від 15 березня 2017 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Криворотенка В. І., Хвостика С. Г.,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

11 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на рішення та дії державного виконавця. Мотивуючи свої вимоги тим, що 14 грудня 2016 року державним виконавцем Білопільського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області Піскуном В. М. (далі - Державний виконавець) винесена постанова про відкриття виконавчого провадження № 53118257 з примусового виконання рішення суду за виконавчим листом від 06 липня 2016 року №573/809/16-ц, виданого Білопільським районним судом Сумської області, про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави судового збору у розмірі 606,32 грн.

Вважав, що при відкритті виконавчого провадження державний виконавець діяв усупереч вимогам статей 4, 11, 12 та пункту 5 "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VІІ), оскільки виконавчий лист, в якому стягувачем є держава або державний орган має бути пред`явлений до виконання впродовж трьох місяців, однак виконавчий лист № 573/809/16-ц поданий до примусового виконання через 5 місяців і 7 днів, тобто з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа до виконання. Також вважав незаконним накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на його банківському рахунку, відкритому в Публічному акціонерному товаристві Комерційному банку "Приват Банк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") для зарахування пенсії з огляду на те, що стаття 70 Закону № 1404-VІІ передбачає можливість відрахування з пенсії за таким видом стягнення не більше 20 відсотків. Крім того зазначав, що Державним виконавцем накладено арешт на всі належні йому суми, у зв`язку з чим він позбавлений можливості отримати пенсію, яка є єдиним засобом для існування.

Просив суд зупинити стягнення на підставі виконавчого листа № 573/809/16-ц, визнати незаконною та скасувати постанову Державного виконавця про відкриття виконавчого провадження № 53118257 з примусового виконання вказаного виконавчого документа, зобов`язати державного виконавця повернути стягувачу виконавчий лист без виконання, а у випадку відмови у задоволенні вказаних вимог, зобов`язати змінити постанову про накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на його банківському рахунку, наклавши арешт на 20 відсотків пенсійних коштів, які надходять на нього.

Ухвалою Білопільського районного суду Сумської області від 19 січня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 15 березня 2017 року, скаргу ОСОБА_1 на рішення та дії Державного виконавця залишено без задоволення.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано тим, що дії державного виконавця вчинені в межах його повноважень та відповідають вимогам Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиції інших учасників

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити скаргу.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суди не звернули уваги на незаконність дій та рішень, що Державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа від 06 липня 2016 року, який пред`явлено до виконання 13 грудня 2016 року, тобто із пропуском строку. Апеляційний суд також помилково виходив з того, що заява про відкриття виконавчого провадження подана 30 вересня 2016 року, тоді як вона фактично надійшла до відділу державної виконавчої служби 13 грудня 2016 року. Суд апеляційної інстанції безпідставно залишив його апеляційну скаргу без руху у зв`язку з несплатою судового збору, оскільки Законом України "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанцій, постановлену за результатами розгляду скарги на дії Державного виконавця. Тому сплачений ним судовий збір за подання апеляційної скарги підлягає поверненню.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 травня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК (1618-15) України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

07 червня 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 383 ЦПК України у редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно зі статтею 387 ЦПК України 2004 року за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Судами встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 грудня 2016 року Державним виконавцем, на підставі заяви Білопільського відділення ДПІ у м. Сумах від 30 вересня 2016 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №573/809/16-ц, виданого 18 липня 2016 року Білопільським районним судом Сумської області про стягнення з ОСОБА_1 в дохід держави судового збору у розмірі 606,32 грн. У цей же день, 14 грудня 2016 року, копія вказаної постанови була направлена ОСОБА_1 та отримана ним 27 грудня 2016 року.

14 грудня 2016 року Державним виконавцем винесено постанову, якою накладено арешт на кошти боржника, що знаходяться на рахунках, відкритих на його ім`я у ПАТ КБ "ПриватБанк", філії Сумського обласного управління АТ "Ощадбанк" м. Суми, АБ "Укргазбанк", а також інших рахунках, які будуть відкриті на його ім`я після винесення постанови про арешт коштів боржника, на загальну суму 737, 26 грн.

Також, 14 грудня 2016 року Державним виконавцем винесено постанову про звернення стягнення на доходи ОСОБА_1, а саме: щомісячно проводити утримання в розмірі 20 відсотків із усіх видів заробітку (доходу), що належить до виплати боржнику, після відрахування податків.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 22 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", у редакції, яка діяла на час видачі виконавчого листа, строк пред`явлення до виконання виконавчих документів становить один рік.

У виконавчому листі зазначено, що строк його пред`явлення до виконання становить один рік, - до 06 липня 2017 року.

05 жовтня 2016 року набрав чинності Закон № 1404-VІІ. Пунктом 5 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону передбачено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред`являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VІІ, у редакції чинній на час відкриття виконавчого провадження, виконавчі документи, за якими стягувачем є держава або державний орган, можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

З урахуванням наведеного, оскільки на момент видачі виконавчого документа строк пред`явлення виконавчого листа до виконання становив один рік, а Закон № 1404-VІІ набрав чинності лише 05 жовтня 2016 року, то суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що строк пред`явлення виконавчого листа до виконання не пропущено.

У зв`язку з наведеним Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що стягувачем пропущено строк для пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Доводи заявника про те, що Державним виконавцем накладено арешт на рахунок, відкритий у ПАТ КБ "ПриватБанк" на ім`я ОСОБА_1, на який зараховується належна йому пенсія, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Щодо доводів заявника про те, що за подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції, прийнятої за результатом розгляду скарги на дії державного виконавця, не сплачується судовий збір та вимоги про повернення сплаченого судового збору необхідно зазначити таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 660/612/16-ц надано тлумачення підпункту 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір". При цьому, зроблено висновок, що: провадження щодо виконання судових рішень є завершальною й невід`ємною частиною (стадією) судового провадження в конкретній справі, у якій провадження за скаргою не відкривається. За подання позовної заяви позивачем сплачено відповідний судовий збір. У розділі VII ЦПК України (1618-15) та в Законі України від 08 липня 2011 року № 3674-VI "Про судовий збір" (3674-17) не передбачено необхідності сплати судового збору за подання скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи органу ДВС позивачем, який є стягувачем.

У спірному випадку заявник є не стягувачем, а боржником, а тому не звільняється від сплати судового збору.

Загалом доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до власного неправильного тлумачення заявником вимог чинного законодавства.

Отже, встановивши, що оскаржувані дії та рішення Державного виконавця були вчинені та прийняті відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і права чи свободи заявника не було порушено, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що скарга ОСОБА_1 є безпідставною.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За наслідками розгляду касаційної скарги встановлено, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, оскільки відсутні підстави для скасування судових рішень.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.