Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що відповідно до укладеного договору від 22 травня 2006 року ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 11 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 12 % на рік на суму залишку заборгованості з кінцевим терміном повернення 20 травня 2016 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 22 травня 2006 року, згідно якого ОСОБА_1 надала в іпотеку однокімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

У зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 має заборгованість станом на 24 лютого 2014 року у загальному розмірі 10 853,73 доларів США, що еквівалентно 97 010,64 грн, яка складається з: 5 054,81 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 3 507,33 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 772,11 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 1 519,48 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

На підставі зазначеного просило в рахунок погашення бору за кредитним договором № ZPVLGK00000042 від 22 травня 2006 року у розмірі 10 853,73 доларів США, що за курсом 8,94 відповідно до службового розпорядження Національний банк України (далі - НБУ) від 24 лютого 2014 року складає 97 010,64 грн, звернути стягнення на квартиру загальною площею 37,40 кв. м, житловою площею 20,30 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у вказаній квартирі.

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ 25 березня 2015 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 16 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 30 жовтня 2014 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи ОСОБА_1 звернулась із зустрічним позовом до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки.

Позовна заява обґрунтована тим, що умови спірного кредитного договору № ZРVLGК0000042 від 22 травня 2006 року пункти 1.1 та 1.2, 2.1.1, 2.1.2 суперечать порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку здійснення касових операцій з готівковою іноземною валютою, порядку відображення операцій з готівковою іноземною валютою в бухгалтерському обліку банку, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (2346-14) , оскільки не відповідають вимогам статті 203 ЦК України.

Вважає, що недійсність пунктів кредитного договору щодо видачі та погашення кредиту тягне за собою недійсність кредитного договору в цілому, оскільки без шляхів видачі та погашення кредиту - кредитний договір неможливо виконати та виконувати, не відкрито поточний рахунок для видачі кредитних коштів.

Окрім того, банком було порушено вимоги статтю 11 Закону України "Про захист прав споживачів", а саме: не неповідомлення перед укладенням про суб`єктну дієздатність кредитодавця.

Також вважає, що оскільки на підставі частини другої статті 548 ЦК України недійсне зобов`язання не підлягає забезпеченню, укладений між сторонами договір іпотеки № 3089922963 від 22 травня 2006 року також підлягає визнанню недійсним.

На підставі зазначеного просила визнати недійсними підписані нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" кредитний договір № ZРVLGК0000042 від 22 травня 2006 року, та договір іпотеки № 3089922963 від 22 травня 2006 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено, в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що кредитний договір є неукладеним, оскільки відсутні встановлені законодавством умови для його укладання, тому не може бути визнаний недійсним.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки змінено в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позову.

Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 27 жовтня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення наступного змісту.

У рахунок погашення боргу за кредитним договором № ZPVLGK00000042 від 22 травня 2006 року в розмірі 97 010,64 грн (що еквівалентно 10 853,73 доларів США), яка складається з: 5 054,81 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, 3 507,33 доларів США - заборгованість по процентам за користування кредитом, 772,11 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 13 568,77 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором, звернути стягнення на квартиру загальною площею 37,40 кв. м, житловою площею 20,30 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Тиханською С. Я. 22 травня 2006 року за реєстровим № 811 шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки за початковою ціною реалізації предмета іпотеки в сумі 63 125,00 грн.

Виселено ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_2 .

У іншій частині позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що спірний договір іпотеки містить всі істотні умови, підписаний сторонами та посвідчений приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області за реєстровим №812, а тому висновок суду першої інстанції про те, що зазначений договір іпотеки є неукладеним не відповідає матеріалам справи та вимогам Закону. Крім того, оскільки встановлено порушення права кредитора, а тому вимога банку про звернення стягнення на предмет іпотеки підлягає задоволенню.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції у своєму рішенні жодного належного первинного бухгалтерського документу, який би підтверджував як надання кредиту так і докази його погашення, судом неповно з`ясовані обставини, що мають істотне значення для справи, а саме, на відсутність у кредитному договорі згоди щодо істотних умов та відсутність ціни договору, що є на його думку, підставами для визнання кредитного договору неукладеним, відсутність у матеріалах справи первинних документів, що свідчать про дату, суму і валюту кредиту.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

22 травня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZPVLGK00000042 у вигляді не поновлювальної кредитної лінії у розмірі 11 000 доларів США на придбання однокімнатної квартири зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмір 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та винагороди за надання фінансового інструменту щомісячно в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту з кінцевим терміном повернення 20 травня 2016 року.

У забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 3089922963 від 22 травня 2006 року згідно якого ОСОБА_1 надала в іпотеку однокімнатну квартиру загальною площею 37,40 кв. м, житловою площею 20,30 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, та належить відповідачу на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Вільнянського районного нотаріального округу Запорізької області Тиханською С. Я. за реєстровим № 811.

Підписи під кредитним договором та договором іпотеки від 22 травня 2006 року відповідачем ОСОБА_1 не оскаржувались.

Первинні бухгалтерські документи за спірним кредитним договором були знищені банком 10 червня 2013 року, що підтверджується актом № 1/2013.

Через неналежне виконання відповідачем ОСОБА_1 взятих на себе зобов`язань за договором кредиту щодо повного й своєчасного його погашення, станом на 24 лютого 2014 року виникла заборгованість у розмірі 10 853,73 доларів США, що еквівалентно 97 010,64 грн, яка складається з: 5 054,81 доларів США - заборгованість за тілом кредиту; 3 507,33 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 772,11 доларів США - заборгованість за комісією за користування кредитом; 13 568,77 грн - пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором.

З пункту 18.8 договору іпотеки вбачається, що іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки у випадку невиконання іпотекодавцем зобов`язань, а також в інших випадках, передбачених цим Договором, за рахунок предмета іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Відповідно до пункту 29 договору передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмету іпотеки від свого імені будь-якій особі та будь-яким способом на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Сторони погодили порядок задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України "Про іпотеку".

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Мотиви і доводи, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Щодо зустрічних позовних вимог про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсними

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Укладаючи вказані договори позивач був ознайомлений з їх умовами, змістом та наслідками порушення зобов`язань за цими договорами, що підтвердив своїм підписом в кредитному договорі і договорі іпотеки.

Позивач не заперечував факт укладання вказаних договорів та отримання кредитних коштів за умовами договору, сторони виконували умови кредитного договору, позивач здійснив часткову оплату кредитних коштів.

Позивач не був позбавлений можливості відмовитися від одержання кредиту частково або у повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснила.

Позивач не довів істотних обставин які б вказували на введення її в оману під час укладання договору кредиту, судами не встановлено та позивачем не доведено умисел дій відповідача, істотність значення обставин, а також і сам факт обману.

Доводи касаційної скарги, що судами при ухваленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосовано положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" є безпідставними.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

' 'p' Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суд встановив, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Отже, у цій справі суд дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів".

Істотна зміна становища щодо виконання боргових зобов`язань за кредитним договором унаслідок підвищення курсу іноземної валюти не є підставою вважати умови кредитного договору несправедливими у розумінні статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" та для визнання спірного договору недійсним, оскільки зазначене стосується обох сторін договору й позичальник мала можливість, виходячи з динаміки зміни курсу валют з моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

Суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір та договір іпотеки, укладено з дотриманням чинного законодавства та правові підстави, визначені статтями 203, 215 ЦК України для визнання оспорюваних позивачем договорів недійсними відсутні.

Щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу позивачем з укладенням від імені позичальниці договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем

Згідно з частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону, та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 зазначеного Закону, є двома різними способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками.

Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку", є неналежним способом захисту незалежно від того, чи просить позивач встановити у рішенні суду право продати предмет іпотеки від імені іпотекодержателя, чи від імені іпотекодавця (правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц).

З огляду на наведені вище висновки щодо застосування приписів статей 35, 36, 37, 38 і 39 Закону України "Про іпотеку", враховуючи обов`язковість договору для сторін (стаття 629 ЦК України), які, визначаючи його умови, реалізували принцип свободи договору (пункт 3 частини першої статті 3, стаття 627 ЦК України), а тому висновки апеляційного суду є помилковими. Задовольняючи позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки, апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, оскільки сторони у договорі іпотеки визначили відповідний спосіб задоволення вимог іпотекодержателя як позасудовий.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржуване рішення апеляційного суду в частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись статтями 402, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 09 жовтня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" про захист прав споживача та визнання недійсними кредитного договору та договору іпотеки залишити без змін.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 14 березня 2017 року в частині позовних вимог публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному статтею 38 Закону України "Про іпотеку" та виселення скасувати, у задоволенні позову відмовити.