розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство" (далі - КП "Дарницьке лісопаркове господарство"), треті особи: ОСОБА_2,

ОСОБА_3, про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, несвоєчасний розрахунок та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що з 20 лютого 2006 року ОСОБА_1 працював на посаді інженера з нагляду за будівництвом в КП "Дарницьке лісопаркове господарство".

Позивач з 12 до 28 серпня 2015 року був тимчасово непрацездатним, проте був звільнений з роботи на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин з 13 до 19 серпня 2015 року.

ОСОБА_1 звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та судовим рішенням, яке набрало законної сили його поновлено на роботі

з 26 серпня 2015 року, стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 52 540,28 грн та моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

На виконання судових рішень КП "Дарницьке лісопаркове господарство" наказом від 21 жовтня 2016 року поновило ОСОБА_1 на роботі та виплатило 52 540,28 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу

з 26 серпня 2015 року до 30 травня 2016 року та 1 000 грн моральної шкоди.

У подальшому (28 жовтня 2016 року) за угодою сторін відповідно до

пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України позивача звільнено з роботи.

Вказував, що йому не була виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року до 21 жовтня 2016 року у розмірі 35 914,56 грн, 6 877,13 грн компенсації за невикористану відпустку тривалістю 13 календарних днів.

Також відповідач зобов`язаний компенсувати позивачу за затримку розрахунку при звільненні за період з 28 жовтня 2016 року до 01 липня

2017 року (за 173 робочих дні) 96 146,27 грн, а також компенсацію втрати частини доходів за період з 26 серпня 2015 року до 01 січня 2017 року

у розмірі 10 057 грн, 3 % річних - 1 646,29 грн, упущену вигоду за період

з 26 серпня 2015 року до 21 жовтня 2016 року - 13 390,42 грн.

Зазначав, що неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 21 088 грн.

На підставі викладеного ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просив стягнути з КП "Дарницьке лісопаркове господарство" 35 914,56 грн заробітної сплати за час вимушеного прогулу за період

з 30 травня 2016 року до 21 жовтня 2016 року, 6 877,13 грн компенсації за невикористану відпустку, 96 146,27 грн компенсації за затримку розрахунку при звільнені, 10 057 грн компенсації втрати частини доходів, 13 390,42 грн упущеної вигоди та 21 088 грн моральну шкоду.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня

2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, звертаючись до суду з позовними вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період затримки виконання рішення суду про визнання наказів незаконними та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 30 травня 2015 року до 21 жовтня 2016 року), що передбачено статтею 236 КЗпП України, ОСОБА_1 обґрунтував свої вимоги положеннями статті 235 КЗпП України. Позивачем не було заявлено уточнень з приводу зміни норми матеріального права, на підставі якої ним було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за період затримки виконання рішення суду про скасування наказів та стягнення середнього заробітку, зі статті 235 КЗпП України на статтю 236 КЗпП України, тому в задоволенні позову в цій частині необхідно відмовити.

Зарахування часу вимушеного прогулу позивача у зв`язку із затримкою виконання рішення про поновлення на роботі до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку чи щорічну додаткову відпустку, не передбачено Законом України "Про відпустки" (504/96-ВР) та КЗпП України (322-08) .

Відповідачем були виконані вимоги трудового законодавства і при звільненні позивача (28 жовтня 2016 року) останньому були виплачені всі належні йому суми, в тому числі і компенсація за невикористану відпустку за період з 20 лютого 2014 року до дня його звільнення - 28 жовтня

Виплата позивачу середньої заробітної плати з урахуванням індексації суперечить Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) , оскільки проводиться тільки з виплат, які законодавчо визначені як об`єкти виплат, що підлягають індексації. Зазначені виплати повинні носити, зокрема, постійний характер, а не разовий, яким є виплата середнього заробітку, яка стягується за рішенням суду.

Щодо вимог позивача про виплату йому 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 26 серпня 2015 року

до 01 липня 2017 року та упущеної вигоди за період з 26 серпня 2015 року до 21 жовтня 2016 року, тому вони є необґрунтованими, оскільки відносини, що виникли між сторонами, є трудовими та регулюються нормами трудового законодавства, зокрема, КЗпП України (322-08) , отже норми статей 22, 625 ЦК України на дані правовідносини не поширюються.

Вимога позивача про виплату йому моральної шкоди є необґрунтованою.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що місцевий суд був позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, а саме за період затримки виконання рішення суду про скасування наказів та стягнення середнього заробітку з 30 травня 2015 року

до 21 жовтня 2016 року, оскільки такі вимоги регулюються

статтею 236 КЗпП України, а позивач обґрунтовував позов саме

статтею 235 КЗпП України.

Позивачем не було заявлено уточнень з приводу зміни норми матеріального права, на підставі якої ним було заявлено вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, зі статті 235 КЗпП України на статтю 236 КЗпП України.

Разом з тим, при звільненні позивачу було виплачено компенсацію за невикористані 57 днів щорічних відпусток за період часу з 20 лютого

2014 року до 28 жовтня 2016 року в розмірі 10 393,21 грн, тому порушень трудового законодавства в цій частині відповідачем допущено не було.

Виплата середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та за час невиконання рішення суду з урахуванням індексації суперечить Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини ходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", оскільки проводиться тільки із виплат, які законодавчо визначені як об`єкти виплат, що підлягають індексації, зазначені виплати повинні носити, зокрема, постійний характер, а не разовий.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма щодо стягнення 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання не застосовується до трудових правовідносин, оскільки вони регулюються спеціальним законодавством - КЗпП України (322-08) .

Позивачем не подано до суду доказів, що є підставою для стягнення з відповідача на його користь моральної шкоди.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у березні 2018 року до Верховного Суду,

ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що позивачу була виплачена заробітна плата за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2015 року до 30 травня

2016 року. Разом з тим, позивачу не виплачені кошти за час вимушеного прогулу за період з 30 травня 2016 року по 21 жовтня 2016 року.

Також позивачу не виплатили кошти за невикористану відпустку. Крім того, відповідач зобов`язаний сплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, індекс інфляції та завдану моральну шкоду.

Доводи інших учасників справи

У липні 2018 року КП "Дарницьке лісопаркове господарство" подало відзив на касаційну скаргу, зазначивши, що середній заробіток за час вимушеного прогулу у зв`язку затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі, не входить до складу заробітної плати.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на

статтю 235 КЗпП України, а сама суть спору в частині вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, враховуючи обставини страви, безпосередньо пов`язана з вимогами статті 236 КЗпП Україна, тому суди правильно відмовили у задоволенні цих вимог.

Інші позовні вимоги також не підтверджені зібраними у справі доказами та суперечать вимогам трудового законодавства.

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2018 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

30 липня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що з 20 лютого 2006 року ОСОБА_1 працював

у КП "Дарницьке лісопаркове господарство" на посаді інженера з нагляду за будівництвом.

Наказом від 06 серпня 2015 року позивачу оголошено догану за неналежне виконання посадових обов`язків.

Наказом від 19 серпня 2015 року було визнано прогулами ОСОБА_1 без поважних причин наступні дні: 13 серпня 2015 року, 14 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року, 18 серпня 2015 року, 19 серпня 2015 року.

Наказом відповідача від 26 серпня 2015 року позивача було звільнено із займаної посади за прогули без поважних причин на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня

2016 року у справі № 755/18130/15-ц скасовано накази КП "Дарницьке лісопаркове господарство" від 06 серпня 2015 року про оголошення догани; від 19 серпня 2015 року про визнання робочих днів (13 серпнями 2015 року, 14 серпня 2015 року, 17 серпня 2015 року, 18 серпня 2015 року, 19 серпня 2015 року) прогулами Шпукала Ю. Д. без поважних причин; від 26 серпня 2015 року про звільнення провідного інженера з нагляду за будівництвом КП "Дарницьке лісопаркове господарство" ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді провідного інженера з нагляду за будівництвом КП "Дарницьке лісопаркове господарство" з 26 серпня 2015 року. Стягнуто з КП "Дарницьке лісопаркове господарство" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу в розмірі 65 156,74 грн та моральну шкоду - 1 000 грн.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 20 жовтня 2016 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року змінено. Накази від 06 серпня 2015 року про оголошення догани; від 19 серпня 2015 року про визнання робочих днів прогулами ОСОБА_1 без поважних причин; про звільнення ОСОБА_1 визнано незаконними. Розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшено з 65 156,74 грн до 52 540,28 грн.

На виконання судових рішень КП "Дарницьке лісопаркове господарство" наказом від 21 жовтня 2016 року скасувало накази від 06 серпня 2015 року, від 19 серпня 2015 року, від 26 серпня 2015 року, поновило позивача на роботі, виплатило йому 52 540,28 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 26 серпня 2015 року по 30 травня 2016 року

та 1 000 грн моральної шкоди.

У подальшому ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 28 жовтня

2016 року відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України за угодою сторін.

При звільнені позивачу виплачено заробітну плату за період з 21 жовтня 2016 року до 28 жовтня 2016 року в розмірі 2 055,30 грн та компенсацію за невикористану відпустку в кількості 57 днів за період з 20 лютого 2014 року до 28 жовтня 2016 року в розмірі 10 393,21 грн.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повністю не відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини сьомої статті 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною першою статті 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (частина перша статті 116 КЗпП України).

Предметом позову у цій справі є вимога, зокрема, про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника. Разом з тим, у позовній заяві як на правове обґрунтування ОСОБА_1 посилався на статтю 235 КЗпП України, а не на статтю 236 КЗпП України, яка регулює спірні правовідносини в цій частині.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом, чи судом у визначених законом випадках.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Підставами позову є обставини, якими позивач обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону. Тому в разі посилання позивача не на ту норму закону, суд уточнює підстави позову й застосовує норму закону, яка їм відповідає, незалежно від згоди на це позивача.

Згідно з частиною сьомою статті 235 КЗпП України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Відповідно до статті 236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Належним виконанням судового рішення про поновлення на роботі слід вважати видання власником про це наказу, що дає можливість працівнику приступити до виконання своїх попередніх обов`язків.

Законодавець передбачає обов`язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов`язок полягає у тому, що у роботодавця обов`язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Як встановлено судами, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі № 755/18130/15-ц в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі відповідач виконав лише 21 жовтня 2016 року.

Отже, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника тільки тому, що в резолютивній частині позовної заяви

ОСОБА_1 не зазначив посилання на статтю 236 КЗпП України.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим Постановою Кабінет Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (100-95-п) .

Разом з тим, Верховний Суд не може самостійно здійснити розрахунок середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, оскільки судами не встановлено розмір заробітної плати з урахуванням нових тарифів,про які зазначав позивач під час розгляду справи по суті. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

У мотивувальній частині рішення має міститися обґрунтування щодо кожного доводу сторін по суті позову, що є складовою вимогою частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Під час нового розгляду справи апеляційному суду необхідно перевірити розмір середньоденного заробітку позивача з урахуванням доводів позивача щодо встановлення нових тарифів, якщо вони були введені на підприємстві.

Разом з тим, суди правильно встановили, що відповідач виплатив позивачу компенсацію за невикористану відпустку за період з 20 лютого 2014 року до дня його звільнення - 28 жовтня 2016 року, у повному розмірі, тому доводи касаційної скарги в цій частині є безпідставними та не спростовують висновків судів у зазначеній частині.

Як встановлено судами, позивача звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України з 28 жовтня 2016 року.

Оскільки з відповідачем належним чином проведено розрахунок при вищевказаному звільненні, виплачено йому всі суми, то не можна погодитися з доводами касаційної скарги про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин норми статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника або уповноваженого ним органу за затримку розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів, яка передбачена Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" (2050-14) .

Разом з тим, помилковим є висновок суду апеляційної інстанції щодо обґрунтованості відмови суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки позивач в своїй заяві уточнив позовні вимоги та відмовився від стягнення суми 3 % річних.

Що стосується застосування до спірних правовідносин норми

статті 237-1 КЗпП України та стягнення на користь позивача моральної шкоди, то суди передчасно відмовили у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки не вирішили спір по суті в частині стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 30 травня 2016 року у справі № 755/18130/15-ц про поновлення на роботі.

Разом з тим, судові рішення в частині вирішення позовних вимог про стягнення упущеної вигоди не оскаржені, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не переглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені, тому суд касаційної інстанції позбавлений можливості усунути вказані недоліки і перевірити доводи позивача та відповідачів, оскільки вони потребують встановлення обставин, які не були встановлені судом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Отже, постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі та стягнення моральної шкоди підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку, стягнення компенсації втрати частини доходів в зв`язку з порушенням їх виплати, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому судові рішення в цій частині необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення середнього заробітку за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду про поновлення на роботі та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду міста Києва від 21 лютого 2018 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Дарницьке лісопаркове господарство", треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про стягнення компенсації за невикористані відпустки, стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та стягнення компенсації втрати частини доходів залишити без змін.