У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області (далі - ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл.), Лубенської районної державної адміністрації, ОСОБА_2 про визнання договору оренди землі недійсним.

Позов обґрунтований тим, що ухвалою від 20 квітня 2016 року в адміністративній справі за його позовом до ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено клопотання позивача про забезпечення адміністративного позову. Суд ухвалив: забезпечити адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії шляхом заборони ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. передавати в оренду земельну ділянку загальною площею 42,5957 га ріллі, кадастровий номер 5322884000:03:002:0021, яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Ухвала підлягала негайному виконанню та була направлена відповідачу 20квітня 2016 року.

Позивачу стало відомо, що вказана земельна ділянка була передана ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. в оренду ОСОБА_2, а 11 серпня 2016 року право оренди цієї земельної ділянки було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Цей правочин позивач вважає незаконним, оскільки обмеження, встановлені ухвалою суду про забезпечення позову, діють до зміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. Тому той факт, що встановлені судом в ухвалі обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, сам по собі не може слугувати підставою для висновку про відсутність такого обмеження і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатися нерухомим майном.

Крім того, позивач вважає себе заінтересованою особою, яка має право оспорювати договір оренди землі від 11 серпня 2016 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди земельної ділянки площею 42,5957 га (кадастровий номер 5322884000:03:002:0021), яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населених пунктів, укладений 11 серпня 2016 року між ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. та ОСОБА_2, право на оренду якої зареєстровано 11 серпня 2016 року.

Зобов`язано Лубенську районну державну адміністрацію скасувати запис про проведену 11 серпня 2016 року державну реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 42,5957 га (кадастровий номер 5322884000:03:002:0021), яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населених пунктів

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що на момент реєстрації договору оренди між Головним управлінням Держгеокадастру України у Полтавській області та ОСОБА_2 передавати вказану земельну ділянку в оренду ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. було заборонено ухвалою суду про забезпечення позову.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в позові.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач не надав достатніх та переконливих доказів того, що станом на час укладання договору оренди землі з ОСОБА_2 орендодавцю - ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. було відомо про встановлену судом заборону вчиняти певні дії, отже, у справі відсутні визначені статтями 203, 215 ЦК України правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати судове рішення апеляційної інстанцій та залишити в силі судове рішення першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

03 липня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII"Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з розпорядженням Верховного Суду від 12 червня 2019 року № 677/0/226-19 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", відповідно до пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30 (зі змінами та доповненнями), постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

07 листопада 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанцій порушено норми процесуального права.

Сам по собі факт, що встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, не може слугувати підставою для висновку, про відсутність таких обмежень, а так само про те, що відповідач має право вільно розпоряджатись нерухомим майном в разі, якщо про встановлену судом заборону відчужувати відповідачу було відомо.

Суд апеляційної інстанції відійшов від позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16, однак не навів відповідних мотивів, безпідставно відхиливши наявні у справі належні та допустимі докази.

Аргументи інших учасників справи

У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_2 просить її відхилити, а судове рішення залишити без змін, оскільки позивач не довів обставин обізнаності відповідача щодо ухвали про забезпечення позову.

У поясненні на касаційну скаргу ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. просить задовольнити касаційну скаргу, скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі законне рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою той факт, що ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. визнає позов. Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги підтвердження представником ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. факту отримання ухвали про забезпечення позову від 20 квітня 2016 року.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про задоволеннякасаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що у квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. про визнання дій щодо відмови у погодженні проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, кадастровий номер 5322884000:03:002:0021, загальною площею 42,5957 га, яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населених пунктів неправомірними та зобов`язати відповідача укласти з ним договір оренди землі щодо зазначеної земельної ділянки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2016 року задоволено клопотання позивача та вжито заходи забезпечення адміністративного позову шляхом заборони ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. передавати в оренду земельну ділянку загальною площею 42,5957 га ріллі, кадастровий номер 5322884000:03:002:0021, яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області. Ухвала підлягала негайному виконанню (а. с. 8).

У подальшому постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, адміністративний позов ОСОБА_1 був задоволений. Суд визнав неправомірними дії ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. щодо відмови ОСОБА_1 у наданні в користування земельної ділянки площею 42,5957 га, кадастровий номер 5322884000:03:002:0021, розташованої на території Мацківської сільської ради Лубенського району за межами населених пунктів, та зобов`язав ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. укласти з ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки площею 42,5957 га, кадастровий номер 5322884000:03:002:0021, розташованої на території Мацківської сільської ради Лубенського району за межами населених пунктів (а. с. 69-76).

11 серпня 2016 року між орендодавцем - ГУ Держгеокадастру України у Полтавській обл. та орендарем ОСОБА_2 укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець на підставі наказу від 02 серпня 2016 року № 5700-СГ надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку (кадастровий номер 5322884000:03:002:0021) для ведення фермерського господарства загальною площею 42,5957 га, яка знаходиться на території Мацківської сільської ради Лубенського району Полтавської області за межами населених пунктів, терміном на 7 років.

Того самого дня зазначене право оренди було зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

У судовому засіданні представник позивача наголошував, що вказана земельна ділянка фактично знаходиться в оренді позивача з 2012 року,і він мав дозвіл на виготовлення відповідної технічної документації на відвід цієї земельної ділянки. Позивач звертався до ГУ Держгеокадастру у Полтавській обл. про укладення договору оренди, але з різних причин він укладений не був.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 1 ЦПК 2004 року завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено право на справедливий суд.

Згідно із статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені Законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Вимоги заінтересованої особи, в цьому випадку позивача, про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони, сторони, мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Як встановлено судом апеляіційної інстанції, сторони не заперечують, що зазначена ухвала адміністративного суду не була направлена на виконання до державного реєстру, ведення якого передбачено Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) , а тому відповідний запис про дію такого обтяження на час укладання оспорюваного правочину не був зареєстрований.

Отже, якщо встановлені ухвалою суду про забезпечення позову обмеження не були зареєстровані у відповідному державному реєстрі, ведення якого передбаченеЗаконом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", не може слугувати підставою для висновку про відсутність таких обмежень і про те, що відповідач має право вільно розпоряджатись нерухомим майном, якщо про встановлену судом заборону відчужувати відповідачу було відомо.

Отже, суду необхідно довестиобставини про факт обізнаності відповідача про встановлену ухвалою суду заборону вчиняти певні дії.

Відповідно до частини п`ятої статті 118 КАС України 2004 рокувиконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову здійснюється негайно. Виконання ухвал про заборону вчиняти певні дії виконуються в порядку, встановленому законом для виконання судових рішень,

Таким чином, ухвала про заборону вчиняти певні дії забезпечена можливістю примусового виконання відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" (1404-19) , статтею 17 якого передбачено примусове виконання виконавчою службою ухвал в адміністративних справах.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, зазначив, що матеріали справи не містять жодних даних, які свідчили б про направлення ухвали про забезпечення адміністративного позову шляхом заборони вчиняти певні дії на виконання в порядку, визначеному частиною п`ятою статті 118 КАС України 2004 року, оскільки відсутні будь-які докази щодо вчинення судовим виконавцем відповідних дій з примусового виконання ухвали суду, в тому числі і повідомлення боржника про заборону вчиняти певні дії. Не є переконливим і посилання представника позивача на ксерокопію розписки про повідомлення на ім`я ГУ Держгеокадастру України в Полтавській області про час і місце розгляду справи, яка містить дописки про отримання копії ухвали про забезпечення позову (а. с. 26), оскільки на вказаній ксерокопії, яка містить штамп "З оригіналом згідно" та відбиток канцелярії суду, проте не містить даних про особу, уповноважену посвідчувати копії судових документів. З даної ксерокопії не можна дійти висновку хто, саме зробив запис про отримання копії ухвали про забезпечення позову, оскільки немає відомостей про прізвище цієї особи, а також відсутній її підпис.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції з таких підстав.

Відповідно до загальних положень Інструкції з діловодства в адміністративних судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України 17 грудня 2013 року № 174 (далі - Інструкція), Інструкція встановлює правила ведення діловодства у Вищому адміністративному суді України, апеляційних та окружних адміністративних судах і регламентує порядок роботи з документами з моменту надходження чи створення в суді до знищення в установленому порядку або передачі до державної архівної установи чи архіву суду.

Згідно з пунктом 9.4 Інструкції документи, що надсилаються одночасно одному й тому ж адресатові, вкладаються в один конверт. На конверті та зворотному повідомленні про вручення (у лівому нижньому куті) проставляються номери всіх справ документів, які містяться в конверті. В одному конверті не дозволяється відправляти кілька судових викликів, повісток та повідомлень. Справи передаються особі, яка відповідає за відправлення справ до судів України, відповідно до журналу відправлення справ.

Відповідно до пункту 4.22 Інструкції копія документа виготовляється і видається з дозволу керівництва суду або керівника відповідного структурного підрозділу. Суд має право засвідчувати копії лише тих документів, які ним виготовляються. Копія документа виготовляється механічним способом або засобами оперативної поліграфії. Під час виготовлення копії машинописним способом текст документа відтворюється повністю, включаючи елементи бланка, і засвідчується підписом посадової особи, яка підтверджує відповідність копії оригіналу. Відмітка "Копія" зазначається у верхній правій частині лицьового боку першого аркуша документа. Відмітка про засвідчення копії документа складається зі слів "Згідно з оригіналом", найменування посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії і проставляється нижче реквізиту "Підпис".

Отже, працівники Полтавського окружного адміністративного суду, зокрема провідний спеціаліст ОСОБА_3, під час виконання посадових обов`язків діяли в межах Інструкції. Посилання суду апеляційної інстанції, що ксерокопія розписки не містить даних про особу, уповноважену посвідчувати копії судових документів, спростовується самою розпискою та Інструкцією (а. с. 26).

Крім того, як встановив суд першої інстанції, відповідач ГУ Держгеокадастру України в Полтавській обл. в особі в.о. начальника Чувпило В. В. відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України 2004 року позов ОСОБА_1 визнав і просив його задовольнити (а. с. 50, 51, 68).

З огляду на викладене рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище нормам матеріального та процесуального права, принципам та завданням цивільного судочинства, є законним і обґрунтованим, а суд апеляційної інстанції помилково його скасував.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 травня 2017 року і залишає в силі рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 20 березня 2017 року.