розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4, на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року в складі судді Колдіної О. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року в складі колегії суддів: Іванченка М. М., Желепи О. В., Рубан С. М.,

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2, третя особа -

ОСОБА_3, про визнання права власності на нерухоме майно.

Позовна заява мотивована тим, що вона разом із відповідачем та третьою особою були засновниками товариства з обмеженою відповідальністю "Айрос" (далі - ТОВ "Айрос"). Їй та ОСОБА_3 належало по 33,3 % статутного капіталу, а ОСОБА_2 - 33,4 %. Наприкінці 2012 року їй та третій особі стало відомо про те, що 26 жовтня 2010 року між ТОВ "Айрос" в особі директора Суханова О. Ю. та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, що належали товариству, відповідно до умов якого остання набула право власності на нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень № 19)

(літ. Б), загальною площею 32,8 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1 . Зазначала, що ОСОБА_2 здійснив вказане відчуження майна на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства від 18 листопада 2010 року № 4, який, позивач вважала, було сфальсифіковано. 14 травня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, відповідно до умов якого останній прийняв у дар вказані нежитлові приміщення. Зазначала, що рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 26 жовтня 2010 року, укладений між ТОВ "Айрос" в особі ОСОБА_2, та ОСОБА_5, визнано недійсним, проте договір дарування таких приміщень не було скасовано. Вважала, що ОСОБА_2 неправомірно володіє спірними приміщеннями. Крім того посилалась на те, що 17 квітня 2014 року ТОВ "Айрос" припинило свою діяльність, а тому повернення майна у його власність неможливо. Вважала, що на підставі статей 111, 392 ЦК України має право на 1/3 частини спірних приміщень, оскільки розмір її частки у статутному капіталі ТОВ "Айрос" складав 33,3 %.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати за нею право власності на 1/3 частини нежитлових приміщень з № 1 по № 4 (групи приміщень № 19) (літ. Б), загальною площею 32,8 кв. м, розташованих по

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 квітня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 серпня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що під час процедури ліквідації ліквідаційною комісією не вживались заходи щодо захисту права власності

ТОВ "Айрос" на спірні приміщення та позову щодо витребування зазначеного майна у ОСОБА_2 товариством не заявлялось. Також у встановлений законом спосіб не вирішувалось питання щодо передачі учасником товариства його майна, що залишилась після задоволення вимог кредиторів. А тому вважав, що позов ОСОБА_1 на підставі статті 392 ЦК України задоволенню не підлягає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неналежним чином досліджено надані докази у їх сукупності, неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року дану справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом установлено, що ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 були засновниками ТОВ "Айрос".

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 належало по 33,3 % статутного капіталу кожному, а ОСОБА_2 - 33,4 % статутного капіталу ТОВ "Айрос".

ТОВ "Айрос" на підставі договору купівлі-продажу нежилих приміщень

від 26 жовтня 2010 року, укладеного з Фондом приватизації комунального майна Голосіївського району м. Києва, належали нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у АДРЕСА_1 .

09 грудня 2010 року між ТОВ "Айрос" в особі директора Суханова О. Ю. та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання отримала у власність нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у

14 травня 2012 року між ОСОБА_5, та ОСОБА_2 укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бугаренко Т. В., відповідно до умов якого ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_2 прийняв у дар нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у

Під час укладення договору купівлі-продажу приміщень з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у

АДРЕСА_1 ОСОБА_2 діяв від імені

ТОВ "Айрос" на підставі протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Айрос"

від 18 листопада 2010 року № 4, відповідно до якого учасники товариства прийняли рішення продати належні нежилі приміщення з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у

АДРЕСА_1 і уповноважили директора товариства Суханова О. Ю. укласти відповідний договір.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09 грудня 2015 року в справі

№ 752/18513/14-ц позов ОСОБА_1, ОСОБА_3 задоволено частково. Договір купівлі-продажу нежилих приміщень з № 1 по № 4 (групи приміщень 19) (в літері Б), загальною площею 32,80 кв. м, які знаходяться у

АДРЕСА_1 від 09 грудня 2010 року, укладений між

ТОВ "Айрос" та ОСОБА_5 визнано недійсним.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 24 грудня 2013 року ТОВ "Айрос" припинено свою діяльність, про що 17 квітня 2014 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Зі змісту частини п`ятої статті 11 ЦК України випливає, що цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною другою статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

За правилами статті 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Таким чином, ураховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, чи в який передбачений законом спосіб позивач набув права власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту у порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, за вказаною нормою права вимога про визнання права власності може бути пред`явлена лише власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах.

Таким чином, ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази і надавши їм належну оцінку, встановивши, що власником спірного майна було ТОВ "Айрос", яке припинило свою діяльність, про що 17 квітня 2014 року внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців, та враховуючи те, що позивач не є власником спірного майна, право якого оспорюється або не визнається відповідачем, дійшов правильного висновку про те, що заявлені позовні вимог не підлягають задоволенню на підставі статті 392 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи. Однак згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.