У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, Бережанської міської ради, ОСОБА_3 та просив визнати виданий на ім`я ОСОБА_3 державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 6120410100:02:003:0592, недійсним та скасувати його державну реєстрацію.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що на підставі рішення Бережанської міської ради № 263 від 10 червня 1999 року йому для будівництва та обслуговування житлового будинку передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_1 . На виконання вказаного рішення 21 листопада 2001 року йомувиданодержавний акт про право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 011356, який зареєстрований в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 783. У виданому державному акті вказано розмір земельної ділянки: довжина 50 м, ширина - 30 м, що відповідає будівельному паспорту на забудову та генеральному плану забудови.

На вказанійземельній ділянці він збудував жилий будинок, однак рішенням № РВ - 6100072462015 від 25 грудня 2015 року державний кадастровий реєстратор Відділу Держгеокадастру у Бережанському районі відмовив у внесенні відомостей до Державного земельного кадастру у зв'язку з тим, що в межах його земельної ділянки, яку необхідно зареєструвати, знаходиться частина земельної ділянки відповідача ОСОБА_3

ОСОБА_3 була виділена земельна ділянка площею 0,25 га, однак він без його згоди самовільно збільшив її ширину з 25 м до 27, 35 м, захопивши таким чином частину належної йому земельної ділянки і в 2011 році йому було видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, що в кінцевому результаті призвело до накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на його земельну ділянку.

В подальшому ОСОБА_3 відчужив належну йому земельну ділянку ОСОБА_2 .

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку (кадастровий номер 6120410100:02:003:0592), виданий на ім'я ОСОБА_3 недійсним та скасовано державну реєстрацію вказаної земельної ділянки в державному земельному кадастрі.

У задоволенні позовних вимог до Бережанської міської ради відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що при виготовленні технічної документації із землеустрою щодо земельної ділянки ОСОБА_3 було допущено внесення у документацію неправдивих даних. ОСОБА_1 доведено належними та допустимими доказами, що межі його земельної ділянки порушені у зв'язку з накладенням на неї меж земельної ділянки, яка належить ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року скасовано та ухвалене нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Рішення апеляційного суду обґрунтоване тим, що згідно договору дарування від 17 вересня 2015 року власником спірної земельної ділянки є ОСОБА_2, до якого позовні вимоги ОСОБА_1 не заявляв та просив визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю, виданий на ім`я попереднього власника ОСОБА_3 . Суд першої інстанції безпідставно взяв до уваги висновок судової земельно-технічної експертизи № 396/16-22 від 31 жовтня 2016 року, оскільки вона проведена щодо земельної ділянки, власником якої є інша особа, аніж зазначена у державному акті на право приватної власності на земельну ділянку.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року та залишити в силі рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року.

В обґрунтування касаційної скарги зазначав, що на підготовчому етапі розгляду справи він подав уточнену позовну заяву, в якій зазначив відповідачами ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Разом з тим, при зміні власника земельної ділянки її кадастровий номер не змінився, тому обидві зазначені особи є відповідачами у справі.

Відповідачі не надали суду правовстановлюючі документи на спірну земельну ділянку, видані на ім`я ОСОБА_2

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

01 червня 2018 року справу № 593/424/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

ОСОБА_3 направив заперечення на касаційну скаргу, в яких просив відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржуване рішення апеляційного суду залишити без змін.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року підлягає скасуванню, а рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року - залишенню в силі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Бережанської міської ради № 199 від 29 листопада 1996 року ОСОБА_1 виділено земельну ділянку площею 1500 кв. м на АДРЕСА_1 з наданням права будівництва житлового будинку. Відповідно до генерального плану забудови земельна ділянка, надана ОСОБА_1, має довжину 50 м, ширину - 30 м (16м +12м+2м=30 м), ширина суміжної ділянки становить 25 м (23 м+2м=25 м) (а.с.10).

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 011356, виданого 21 листопада 2001 року, ОСОБА_1 на підставі рішення Бережанської міської ради від 10 червня 1999 року № 263 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва житлового будинку та господарських будівель на території АДРЕСА_1 в межах згідно з планом. Відповідно до плану зовнішніх меж земельної ділянки від точки А до точки В земельна ділянка позивача межує з присадибною ділянкою ОСОБА_3 .

Відповідно до технічної документації зі складання державного акту на право приватної власності на землю ОСОБА_1, йому виділено вищевказану земельну ділянку на підставі таких документів: рішення Бережанської міської ради від 10 червня 1999 року № 263, відповідно до якого Бережанська міська рада вирішила передати у приватну власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва житлового будинку та господарських будівель на АДРЕСА_1 ; акт відведення в натурі земельної ділянки площею 1500 кв. м; генплан забудови земельної ділянки, відповідно до якого довжина ділянки становить 50 м, а ширина - 30 м; погодження Бережанського районного відділу земельних ресурсів і відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарствана виготовлення документів, що посвідчують право ОСОБА_1 на земельну ділянку; кадастровий план земельної ділянки з описом її меж, де, зокрема, погоджено межу від В до А з ОСОБА_3 ; акт визначення та погодження на місцевості зовнішніх меж земельної ділянки від 06 липня 2001 року, в якому ОСОБА_3 погодив встановлені межові знаки; збірний кадастровий план землевласників та власників землі; абриси обміру земельної ділянки ОСОБА_1 на АДРЕСА_1 від 06 липня 2001 року; відомість вирахування координат на АДРЕСА_1 .

Таким чином, Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІ-ТР № 011356, виданий ОСОБА_1, документи, наявні в будівельному паспорті на забудову земельної ділянки, виділеної індивідуальному забудовнику ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, та технічна документація зі складання державного акту на право приватної власності на землю містять однакові відомості щодо розміру земельної ділянки, належної позивачу.

Відповідно до рішення Бережанської міської ради від 22 квітня 1997 року № 220 "Про надання громадянам міста земельних ділянок під будівництво житлових та господарських будинків" ОСОБА_3 надано земельну ділянку площею 2500 кв. м для будівництва житлових та господарських будинків за індивідуальними проектами на АДРЕСА_1 із земель житлової забудови.

12 травня 2011 року ОСОБА_6 видано Державний акт на право власності на спірну земельну ділянку, який зареєстровано в управлінні Держкомзему у Бережанському районі за № 612040001000795.

Відповідно до акту встановлення та погодження межових знаків від 25 листопада 2010 року ширина земельної ділянки ОСОБА_3 зі сторони АДРЕСА_1 становить 27,35 м. (а.с. 212)

Однак відповідно до генплану забудови ОСОБА_1, ширина земельної ділянки ОСОБА_6, становить 25 метрів.

17 вересня 2015 року ОСОБА_3 уклав з ОСОБА_2 договір дарування належної йому земельної ділянки АДРЕСА_1 .

Ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 14 квітня 2016 року у справі призначено судову земельно-технічну експертизу для з`ясування, чи відповідає державним актам на землю площа та конфігурація земельних ділянок ОСОБА_1, ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ), чи є накладення контурів земельних ділянок одна на одну, якщо так, то в якому місці та в якому розмірі, чи відповідають усі межі земельних ділянок із суміжниками ОСОБА_1, які внесені у державний земельний кадастр та були погоджені у встановленому порядку.

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № 396/16-22 від 31 жовтня 2016 року площа та конфігурація земельної ділянки ОСОБА_1 не відповідає державному акту на землю серії ІІ-ТР № 011356, виданому 21 листопада 2001 року. Невідповідність полягає у зменшенні площі земельної ділянки ОСОБА_1 та накладенні земельної ділянки ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) на земельну ділянку ОСОБА_1 ; площа та конфігурація земельної ділянки ОСОБА_3 ( ОСОБА_2 ) фактично в натурі (на місцевості) не відповідає плану зовнішніх меж земельної ділянки відповідно до технічної документації;накладання земельної ділянки ОСОБА_3 на земельну ділянку ОСОБА_1 існує, площа накладення становить 62 кв. м; відповідності усіх меж земельних ділянок із суміжниками ОСОБА_1, які внесені у державний земельний кадастр та були погоджені у встановленому порядку, немає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Частинами першою, другою статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частин другої, п`ятої статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Так, відповідно до частини третьої статті 152 ЗК України, захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України ).

Оскільки державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності та видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування у межах їх повноважень, то у спорах, пов`язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки.

Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку, який є ефективним.

З набранням чинності 01 січня 2013 року Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) та Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 посвідчення права власності на земельну ділянку здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) без оформлення державних актів.

Відповідно до пункту 9 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) видача державних актів на право власності на земельні ділянки здійснюється територіальним органами Держкомзему України при проведенні державної реєстрації земельної ділянки лиш до 01 січня 2013 року.

Таким чином, при укладенні ОСОБА_3 17 вересня 2015 року договору дарування земельної ділянки АДРЕСА_1 з ОСОБА_2 останньому відповідно до положень діючого на той час законодавства новий державний акт на право власності на земельну ділянку не видавався.

Отже, правильними є висновки суду першої інстанції про те, що права позивача порушені, оскільки ОСОБА_3 у 2011 році отримав державний акт на земельну ділянку, до якої включено частину земельної ділянки, яка належить позивачу з 2001 року, що є підставою для часткового задоволення позову.

Оскільки під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі суд першої інстанції не порушив норм процесуального права, правильно застосував норми матеріального закону, рішення суду є законною і обґрунтованою.

Установивши, що апеляційним судом скасовано судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2017 року і залишає в силі рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 травня 2017 року.

Головуючий	В. О. Кузнєцов

Судді	В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко

	В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов