розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Укртранснафта", яка підписана представником Величком Віталієм Володимировичем, на рішення Міловського районного суду Луганської області від 09 листопада 2016 року у складі судді: Чехова С. І. та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 21 березня 2017 року у складі колегії суддів: Орлова І. В., Назарової М. В., Стахової Н. В.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року публічне акціонерне товариство "Укртранснафта" (далі - ПАТ "Укртранснафта") звернулось з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з позовом про усунення перешкод в користуванні житлом, виселення та зняття з реєстраційного обліку.

Первісний позов обґрунтований тим, що ПАТ "Укртраснафта" є власником квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . ОСОБА_1 був прийнятий на посаду слюсаря-ремонтника 3-го розряду філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" ПАТ "Укртраснафта". У січні 2009 року ПАТ "Укртраснафта" з ОСОБА_1 уклало договір позички № 3053-9/001-00, відповідно до якого позивачем безоплатно передано ОСОБА_1 для користування двокімнатну квартиру. В квартирі мали право проживати і члени його родини дружина та двоє його синів. Строк дії договору становить 2 роки 11 місяців та строк його дії закінчився 8 грудня 2011 року. Крім цього, у випадку звільнення працівника з підприємства договір вважається розірваним та припиняє свою дію. У випадку розірвання договору відповідач та інші особи, які проживають в квартирі підлягають виселенню з надання їм іншого житла на підставі пункту 6.3 договору позички № 3053-9/001-00. 10 січня 2012 року згідно наказу філії "Придніпровські магістральні нафтопроводи" від 3 січня 2012 року за № 2-к відповідача ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв`язку зі скороченням численності та штату працівників. Тому відповідачі проживають та зареєстровані в квартирі і створюють перешкоди у здійсненні прав власника, який не може вільно користуватись квартирою.

ПАТ "Укртраснафта" просило:

визнати ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 ;

виселити ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2, що належить ПАТ "Укртранснафта";

зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2, яка належить ПАТ "Укртранснафта".

У лютому 2016 року ОСОБА_4 подав зустрічний позов про визнання правочинів недійсними.

Зустрічний позов мотивований тим, що між ОСОБА_2 яка діяла також від імені малолітнього ОСОБА_4 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу від 14 лютого 2001 року, згідно якого ОСОБА_2 продала ОСОБА_5 2/3 частки квартири АДРЕСА_2 . Пізніше, ОСОБА_2 від імені ОСОБА_5, на підставі довіреності, уклала договір купівлі-продажу від 7 лютого 2002 року з ДАТ "Придніпровські магістральні нафтопроводи" згідно якого продала ДАТ "Придніпровські магістральні нафтопроводи" квартиру АДРЕСА_2 . Правочини які були вчинені його матір`ю ОСОБА_2 та бабусею ОСОБА_5 з ДАТ "Придніпровські магістральні нафтопроводи" суперечать його правам та інтересам, як малолітнього на той час та суттєво порушили його майнові права як дитини.

ОСОБА_4 просив:

визнати недійсним договір від 14 лютого 2001 року купівлі-продажу частки квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 ;

визнати недійсним договір від 7 лютого 2002 року купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3, укладений між ОСОБА_5 та ПАТ "Укртранснафта".

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 09 листопада 2016 року в задоволені первісного позовуПАТ "Укртранснафта" та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ПАТ "Укртранснафта" з відповідачем ОСОБА_1, під час його роботи у позивача, був укладений договір позички, згідно якого сторонами було погоджено предмет договору, права та обов`язки сторін, строк дії договору, гарантії позичкодавця, відповідальність сторін, порядок розірвання та припинення договору, порядок вирішення спорів та особи, які проживають разом з користувачем. Втім, відповідач був звільнений з підприємства у зв`язку з скороченням численності та штату працівників та з цих підстав став особою, яку не може бути виселено з службових жилих приміщень без надання іншого жилого приміщення. Судом встановлено, що ОСОБА_1 квартиру утримує належним чином, своєчасно ремонтує її платить комунальні послуги за своє проживання в неї та своєї сім`ї, строк дії договору не скінчився і наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, заперечення наймодавця протягом одного місяця не надійшли і договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором. З таких підстав позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції вважав, що відсутні підстав для задоволення зустрічного позову оскільки при цьому не були порушені права обох сторін. На час розгляду справи позивач є повнолітнім під час набрання свого повноліття не звертався до суду з позовом не погоджуючись з укладеним договором купівлі продажу його частки квартири, а звернувся з позовом тільки після спливу строків давності подання позовної заяви при цьому не просив поновити строк встановлений відповідно закону для звернення до суду з позовною заявою.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 21 березня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ "Укртранснафта" відхилено. Рішенням Міловського районного суду Луганської області від 09 листопада 2016 року, залишеним без змін

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ПАТ "Укртранснафта" обґрунтовувало свої вимоги доведеністю обставин припинення договору позички від 08 січня 2009 року у зв`язку із закінченням 08 грудня 2011 року строку його дії. Позивач посилався на приписи статей 391, 1212 ЦК України та стверджувало, що з припиненням дії договору позички відпали підстави на яких ОСОБА_1 набув квартиру, вказана квартира зберігається ним безпідставно та підлягає поверненню. Відповідачі, після спливу 08 грудня 2011 року встановленого у договорі строку, продовжували користуватися спірною квартирою. Протягом одного місяця, тобто до 08 січня 2012 року заперечень від ПАТ "Укртранснафта" з цього приводу не надходило. Доказів про існування таких заперечень позивач суду не надав. За таких обставин, Договір позички був поновлений на раніше встановлений договором строк - 2 роки 11 місяців, тобто до 08 листопада 2014 року. За аналогічних обставин договір позички у листопаді 2014 року був поновлений до 08 жовтня 2017 року. На час розгляду справи строк дії договору позички від 08 січня 2009 року не сплинув. Між ПАТ "Укртранснафта", яке є власником квартири і відповідачами, які користуються спірним майном, існують договірні відносини. Письмова вимога позивача від 12 грудня 2013 року направлялася відповідачу ОСОБА_1 до закінчення терміну позички - 08 листопада 2014 року, тобто за відсутністю визначеної пунктом 2.1.7. договору умови настання обов`язку користувача повернути помешкання після закінчення терміну позички. Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відмову у задоволенні позовних вимог ПАТ "Укртранснафта", оскільки між сторонами існують договірні відносини, що виключає можливість застосування до спірних правовідносин положень статей 391та 1212 ЦК України.

Апеляційний суд вказав, що зайве посилання на матеріально-правову норму ЖК, ніяк не впливає на законність та правильність зробленого місцевим судом висновку про відмову у задоволені первісного позову з інших підстав. Підстав для зміни або скасування рішення суду першої інстанції за доводами апеляційної скарги немає.

Аргументи учасників справи

У квітні 2017 року ПАТ "Укртранснафта" подало касаційну скаргу, що підписана представником ОСОБА_9, в якій просило оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення первісного позову. При цьому посилалося на те, що судами неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що в статті 764 ЦК України не передбачено можливості поновлення договору найму на кожен наступний строк, який був раніше встановлений договором. Більше того, договір позички від 08 січня 2009 року № 3053-9/001-00 є розірваним з настанням певної події, а саме із звільненням ОСОБА_1, а тому суди зробили невірний висновок, що договір позички не є припиненим. Суди не надали належної оцінки положенням цього договору, зокрема пунктам 6.1.2. та 7.1. згідно яких у випадку звільнення працівника договір вважається розірваним та припиняє свою дію.

Аналіз касаційної скарги свідчить, що ПАТ "Укртранснафта" оскаржує судові рішення в частині відмови в задоволені вимог первісного позову. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.

У травні 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 подали заперечення на касаційну скаргу через представника ОСОБА_8, в яких просили касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані тим, що від дати спливу строку договору позички ПАТ "Укртранснафта" не висловило заперечень щодо продовження користування ОСОБА_1 спірною квартирою, то відповідно до статей 764 ЦК України строк дії договору позички є продовженим на той самий строк до 08 грудня 2017 року.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справу передано до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно наказу від 11 лютого 1991 року № 12-к відповідач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу в ПАТ "Укртраснафта" слюсарем-ремонтником 3 розряду.

Квартира за адресою: АДРЕСА_1 належить ПАТ "Укртраснафта" на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 24 жовтня 2006 року Міловською районною державною адміністрацією.

08 січня 2009 року між ПАТ "Укртраснафта" (позичкодавець) та ОСОБА_1 (користувач) укладено договір позички № 3053-9/001-00, за умовами якого ПАТ "Укртраснафта" безоплатно передало у користування ОСОБА_1 квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

У договорі позички № 3053-9/001-00 від 08 січня 2009 рокусторони домовилися про те, що:

користувач зобов`язаний після закінчення терміну позички повернути квартиру позичкодавцю в належному стані з врахуванням нормативного зносу протягом п`яти календарних днів (пункт 2.1.7.);

строк дії договору цього договору становить 2 роки 11 місяців (пункт 3.1.);

цей договір може бути розірвано на вимогу позичкодавця у випадку звільнення користувача з підприємства (пункт 6.1.2. договору);

у випадку розірвання Договору з визначених пунктом 7.1. підстав, користувач та інші особи, які проживають у помешканні відповідно до пункту 9.1., підлягають виселенню з помешкання без надання їм іншого житла (пункт 6.3.);

договір припиняє свою дію при настанні одного з наступних випадків: розірвання договору відповідно до розділу 6 цього договору (підпункт 7.1.1.); відмови користувача від продовження строку дії договору або від користування помешканням (підпункт 7.1.2.); припинення цього договору за взаємною згодою сторін (підпункт 7.1.2.);

крім користувача в помешканні мають право проживати ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (пункт 9.1.).

Рішенням Міловської селищної ради № 02/13 від 18 листопада 2015 року вулиця Луначарського перейменована на Центральну.

Наказом № 2-к від 03 січня 2012 року ОСОБА_1 було звільнено з підприємства позивача за пунктом 1 статті 40 КЗпП з 10 січня 2012 року.

12 грудня 2013 року ОСОБА_1 був ознайомлений з письмовою вимогою посадових осіб ПАТ "Укртранснафта" у строк до 25 грудня 2013 року звільнити спірну квартиру на підставі пункту 2.1.7. договору. Пропозицію про звільнення спірної квартири ОСОБА_1 відхилив, запропонував вирішувати спір у судовому порядку, про що листом від 13 січня 2014 року повідомив ПАТ "Укртраснафта".

У статті 827 ЦК України встановлено, що за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 834 ЦК України позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: 1) у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому; 2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору; 3) річ самочинно передана у користування іншій особі; 4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що "у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України (435-15) ; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду)".

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 910/15100/17 (провадження № 12-138гс18) зроблено висновок, що "якщо строк користування річчю, переданою у позичку, не визначений сторонами у договорі позички та не може бути визначений відповідно до мети користування річчю за правилами статті 831 ЦК України, то за аналогією закону має застосовуватися частина друга статті 763 цього Кодексу. Договір позички вважається укладеним на невизначений строк; кожна зі сторін договору, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а в разі позички нерухомого майна - за три місяці".

Згідно статті 764 ЦК України якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Суди встановили, що відповідачі, після закінчення 08 грудня 2011 року встановленого у договорі строку, продовжували користуватися спірною квартирою. Протягом одного місяця заперечень від ПАТ "Укртранснафта" з цього приводу не надходило. Доказів про існування таких заперечень позивач суду не надав. Тому договір позички був поновлений на раніше встановлений договором строк - 2 роки 11 місяців, тобто до 08 листопада 2014 року. За аналогічних обставин Договір позички у листопаді 2014 року був поновлений до 08 жовтня 2017 року.

У постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-92цс15 зроблено висновок, що положення статті 391 ЦК України підлягають застосуванню лише в тих випадках, коли між сторонами не існує договірних відносин і майно перебуває у користуванні відповідача не на підставі укладеного з позивачем договору.

За таких обставин, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні первісного позову.

Колегія суддів відхиляє аргумент касаційної скарги про те, що договір позички від 08 січня 2009 року № 3053-9/001-00 є розірваним з настанням певної події, а саме із звільненням ОСОБА_1, оскільки перестали існувати правові підстави для користування відповідачами спірною квартирою, з таких підстав.

Аналіз договору позички № 3053-9/001-00 від 08 січня 2009 року свідчить, що звільнення користувача з підприємства позивача не є безумовною підставою для припинення договору позички, а є підставою для звернення позичкодавця з вимогою про розірвання цього договору. Суди встановили, що з вимогою про розірвання договору позички ПАТ "Укртранснафта" не зверталось.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення в оскарженій частині ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права чи з порушенням норм процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, судові рішення в оскарженій частині без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.