Постанова

Іменем України

07 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 720/1428/16-ц

провадження № 61-21445св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Журавель В. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5, на рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 січня 2017 року у складі колегії суддів: Кулянди М. І., Одинака О. О., Половінкіної Н. Ю.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з окремими позовами, які в подальшому об`єднані в одне провадження, до ОСОБА_6 про визнання права власності на земельні ділянки.

Вимоги обґрунтовані тим, що з 2007 року вони є власниками нежилих приміщень № № 14, 81, 97, 135 (магазинів), розташованих на території Новоселицького ринку на АДРЕСА_1, який перебував у власності приватного підприємства "Ірина" (далі - ПП "Ірина"; підприємство).

Проте право власності на земельні ділянки перейшло до ОСОБА_6

Вважали, що оскільки вони набули право власності на нежитлові приміщення, на підставі статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) до них перейшло і право власності на відповідні земельні ділянки, на яких розташовані ці приміщення.

Ураховуючи те, що відповідач не визнає їхнє право на земельні ділянки під магазинами, просили позови задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2016 року позови ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 приміщення № НОМЕР_1, площею 0,0016 га з цільовим призначенням -для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий № 7323010100:01:002:0230.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 приміщення № НОМЕР_2, площею 0,0013 га з цільовим призначенням - для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий № 7323010100:01:002:0289.

Визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку на АДРЕСА_1 приміщення № НОМЕР_3, площею 0,0013 га з цільовим призначенням - для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий № 7323010100:01:002:0295.

Визнано за ОСОБА_4 та ОСОБА_5 право власності за кожним по Ѕ частині на земельну ділянку на АДРЕСА_1, приміщення № НОМЕР_4, площею 0,0012 га з цільовим призначенням - для обслуговування нежитлового приміщення (роздрібної торгівлі та комерційних послуг), кадастровий № 7323010100:01:002:0242.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції зробив висновок про те, що з переходом до позивачів права власності на нежилі приміщення до них перейшло і право власності на земельні ділянки, на яких вони розташовані.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 11 січня 2017 року рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 16 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у задоволенні позовів.

Суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_6 набув право власності на земельні ділянки після оформлення позивачами права власності на нежитлові приміщення - магазини, державні акти на право власності на землю є чинними і ніким не оспорені, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини четвертої статті 120 ЗК України до спірних правовідносин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2017 року ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, яка діє у своїх інтересах і в інтересах ОСОБА_4 та ОСОБА_5, подали касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі тавитребувано її матеріали з суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційну скаргу

Заявники вважають, що при апеляційному перегляді справи суд апеляційної інстанції помилково не врахував тієї обставини, що торговельні павільйони не є новоствореним майном.

ПП "Ірина", яке придбало земельні ділянки під торговельними павільйонами у 2001 році, припинене без правонаступництва у липні 2008 року, тому єдиним способом захисту їхнього права на земельні ділянки є визнання цих прав судом.

Короткий зміст заперечення

Від представника ОСОБА_6, в інтересах якого діє ОСОБА_7, надійшло заперечення, в якому він просить касаційну скаргу відхилити, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Обставини справи

Суди встановили, що 01 вересня 2006 року між ПП "Ірина" та ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_1 укладено інвестиційні договори № № 1/58, 1/4, 1/59, відповідно до умов яких забудовник (підприємство) проектує та здійснює реконструкцію частини торговельних павільйонів № № 81, 97, 14, 135 ринку торгівельного АДРЕСА_1 площею 10,5 кв. м, 10,7 кв. м, 13,8 кв. м відповідно і передає їх у власність інвесторів.

Розпорядженням Новоселицької районної державної адміністрації Чернівецької області від 08 травня 2007 року № 300-р затверджено акт державної приймальної комісії від 26 квітня 2007 року про прийняття в експлуатацію закінчених реконструкцією торговельних павільйонів з добудовою (літера "Ж") у місті Новоселиці на АДРЕСА_1, замовник - ПП "Ірина", підрядник - закрите акціонерне товариство "Агроспецмонтаж".

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 є власниками нежилих приміщень - магазинів площею 13,80 кв. м, 10,5 кв. м, 10,70 кв. м на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвами про право власності від 16 червня 2007 року, 15 червня 2007 року, 15 червня 2007 року відповідно, виданих виконавчим комітетом Новоселицької міської ради на підставі рішень виконкому від 13 червня 2007 року.

ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є також співвласниками нежитлового приміщення - магазину площею 10,20 кв. м за вказаною адресою на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2007 року, укладеного між ними та ОСОБА_8

21 квітня 2008 року ПП " Ірина " видано державні акти на право власності на дві земельні ділянки площею по 0,0013 га кожна та земельні ділянки площею 0,0012 га та 0,0016 га за зазначеною адресою з цільовим призначенням - для роздрібної торгівлі та комерційних послуг.

01 липня 2008 року ОСОБА_6 видані державні акти на право власності на вищевказані земельні ділянки на підставі рішення засновників про ліквідацію ПП "Ірина".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі посилалися на те, що на підставі статті 120 ЗК України вони мають право власності на земельні ділянки, на яких розташовані їхні нежитлові приміщення.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України необхідно виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти.

Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

За змістом статті 126 ЗК України право власності на земельну ділянку посвідчує державний акт.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 набули право власності на нежитлові приміщення - торгівельні павільйони на підставі рішень виконавчого комітету Новоселицької міської ради від 13 червня 2007 року, а ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - на підставі договору купівлі-продажу від 24 вересня 2007 року.

ПП "Ірина" набуло право власності на земельні ділянки 21 квітня 2008 року на підставі державних актів на право власності на землю, а після його ліквідації, у липні 2008 року, право власності на ці ділянки перейшло до ОСОБА_6

Установивши, що державні акти на право власності на спірні земельні ділянки, видані відповідачу, не скасовані, а також те, що право власності на земельні ділянки у нього виникло пізніше, ніж право власності у позивачів на нерухоме майно, апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про відмову у задоволенні.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскарженого рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 "Проніна проти України (Pronina v. Ukraine)", 23).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення та залишення без змін рішення суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, який діє у своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_4 і ОСОБА_5, залишити без задоволення.

Рішення апеляційного суду Чернівецької області від 11 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. І. Журавель

Н. О. Антоненко

М. М. Русинчук