розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану її представником ОСОБА_3, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року у складі судді Гриня О. М. та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шевчук Л. Я., Грушицького А. І., Киці С. І.,

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором позики.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, 15 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено два договори позики у формі розписок, за якими позивач передала, а відповідач отримала: за розпискою № 1 - золото 585 проби 134,30 г та грошові кошти в сумі 6 408,00 грн зі строком повернення до 31 грудня 2013 року; за розпискою №2 - золото 585 проби 521,69 г та грошові кошти в сумі 11 310,00 грн з строком повернення до 31 грудня 2013 року.

Позивачем зазначено, що вказані в розписках золото та кошти відповідач не повернула, чим порушила умови договорів позики.

Звертаючись до суду, позивач заявляла вимогу про стягнення грошових коштів та відшкодування збитків за договором позики, при цьому просить стягнути не речі визначені родовими ознаками в натурі, а грошові кошти еквівалент вартості золота на момент звернення до суду, в зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договорами позики. Підставою такої вимоги зазначено отримання від відповідача інформації про відсутність предмету позики (золота). Позивач вважає, що примусове виконання не виконаного божником зобов`язання, якщо його предметом є передача у власність кредитору індивідуально визначеної речі, можливе лише за наявності такої речі, в решті випадків невиконання зобов`язань вирішується питання про відшкодування завданих збитків. А тому, в зв`язку з невиконанням позичальником своїх обов`язків з повернення боргу, позивачу завдано збитків, які підлягають відшкодуванню.

З огляду на наведене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 6 408,00 грн та за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 11 310,00 грн. Крім того, просила стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 збитки за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 76 048,72 грн, як еквівалент 134,30 г золота та за договором позики від 15 листопада 2013 року, укладеного у формі розписки в сумі 295 412,18 грн. як еквівалент 521,69 г золота.

Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на корись ОСОБА_1 грошові кошти за договорами позики від 15 листопада 2013 року в сумі 17 718,00 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги дійшов висновку, з яким погодився апеляційний суд, що в спірних правовідносинах наявність підстави для задоволення вимог про стягнення грошових коштів, що були передані в позику, у розмірі 17 718,00 грн. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення боргу за договорами позики відповідно в розмірі 76 048,72 грн та 295 412,18 грн, як еквіваленту неповернутого золота, суди попередніх інстанцій виходили із того, що позивач обрала не належний спосіб захисту своїх прав, оскільки золото передане в позику є річчю, що визначена родовими ознаками.

Рішення суду першої інстанції оскаржувалось в апеляційному порядку у частині незадоволених позовних про стягнення збитків, завданих неналежним виконанням договорів позики в розмірі 76 048,72 грн та 295 412,18 грн як еквіваленту, переданого в позику золота.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій в частині незадоволених позовних вимог, задовольнити позов в цій частині.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи № 161/7381/16-ц з Луцького міськрайонного суду Волинської області.

На виконання підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства та інших законодавчих актів" (2147а-19) 26 квітня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтована тим, що ювелірні вироби, які передавались в позику, не визначені індивідуальними ознаками, зазначено лише марку та вагу золота. Вказані вироби використовувались відповідачем під час провадження підприємницької діяльності. Згідно з розписками від 15 листопада 2013 року відповідач зобов`язувалась повернути гроші та золото в строк до 31 грудня 2013 року, однак таке зобов`язання не виконала.

Під час досудового врегулювання спору ОСОБА_2 повідомила позивача про те, що золото викрадено, іншого золота та грошей для його придбання вона не має, а тому не може виконати зобов`язання в цій частині. Враховуючи відсутність предмету позики та можливості його придбання, заявник обрала такий спосіб захисту свого права як стягнення збитків в зв`язку відсутністю предмету позики, без прив`язки до родових чи індивідуальних ознак речі, яка була передана в позику, в розмірі еквіваленту вартості золота на день звернення до суду.

На думку заявника, суди дійшли помилкового висновку в межах спірних правовідносин про необхідність повернення відповідачем саме речі визначеної родовими ознаками, а не збитків розрахованих як еквівалент вартості такої речі, тим самим порушили її право на обрання ефективного способу захисту порушеного цивільного права. Крім того, вказала, що вона втратила інтерес до виконання боржником свого зобов`язання в натурі, з посиланням на статті 611, 612 ЦК України.

В касаційному порядку оскаржується рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвала суду апеляційної інстанції.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У липні 2017 року на адресу суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 . У запереченні відповідач вказала, що касаційна скарга є безпідставною, а рішення судів попередніх інстанції є законними та обґрунтованими, тому такі скасуванню не підлягають. Крім того, вказала, що згідно з розписками золото є річчю., яка визначена родовими ознаками, є замінною, а тому позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості, а не відшкодувати збитки. ОСОБА_2 наголосила, що в розписках не зазначено грошовий еквівалент, переданого в позику золота, та не передбачено можливості стягнення коштів замість золота.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги ОСОБА_1 з таких мотивів.

Суди встановили, що відповідно до розписки від 15 листопада 2013 року відповідач ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 золото 585 проби вагою 521, 69 г та 11 310,00 грн, зобов`язалась повернути отримані цінності до 31 грудня 2013 року.

Згідно з іншою розпискою від 15 листопада 2013 року відповідач отримала від позивача в борг золото 585 проби вагою 134,30 г та 6 408,00 грн, зобов`язалась отримані цінності повернути до 31 грудня 2013 року.

Факт написання вказаних розписок, отримання грошових коштів та золота, про які зазначено в них, відповідач не заперечувала. В процесі використання вказаних цінностей у підприємницькій діяльності, золото передане в позику було викрадене.

В позовній заяві, поданій до суду 06 червня 2016 року, ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договорами позики в загальному розмірі 389 178,90 грн.

В уточненій позовній заяві ОСОБА_1 посилалася на те, що зі слів відповідачки їй стало відомо, що золото, яку позивач передала відповідачу за договорами позики, втрачено, просила суд стягнути із ОСОБА_2 на її користь грошові кошти за договорами позики в розмірі 17 718,00 грн та збитки, завдані позичальнику у зв`язку із втратою виробів із золота, в загальному розмірі 371 460,90 грн, що еквівалентно вартості 134,30 г золота та 521,69 г золота.

Стаття 1046 ЦК України передбачає, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другої сторони (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або ж таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною (частина друга статті 184 ЦК України).

За своїм юридичним змістом укладений між сторонами договір є договором позики, а його предметом є золото, тобто річ визначна родовими ознаками.

Майно, яке є предметом позики, переходить у власність позичальника та перестає бути об`єктом власності позикодавця, який має право претендувати на повернення аналогічних за кількістю речей того ж роду і такої ж якості, а не того самого майна, що було передане в позику.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (стаття 530 ЦК України).

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання в строк до 31 грудня 2013 року не виконала, золото передане в позику не повернула.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення збитків за договорами позики в розмірі 76 048,72 грн та 295 412,18 грн, що еквівалентно вартості втраченого та неповернутого відповідачем золота, суди попередніх інстанції виходили із того, що позивач обрала неналежний спосіб захисту своїх порушених прав.

Колегія суддів з таким висновком судів попередніх інстанцій не погоджується з наступних мотивів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 8 частини другої статті 16 ЦК України зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Заявляючи вимоги про стягнення збитків, завданих невиконанням договорів позики від 15 листопада 2013 року, позивач просила стягнути їх на підставі статей 22, 611, 612, 623 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків (частина третя стаття 612 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною та універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є підставою для їх відшкодування.

Між сторонами у справі було укладено договори позики, відповідно до яких позичальнику було передано гроші та золото, відповідач зобов`язання за вказаними договорами належним чином не виконала, передане золото не повернула, оскільки втратила його, чим позивачу було завдано збитки.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Оскільки положення Конституції України (254к/96-ВР) та Конвенції мають вищу юридичну силу (статті 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення права чи інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб відповідно до викладеної у позові вимоги, який не суперечить закону.

Обраний позивачем спосіб захисту - відшкодування збитків у вигляді стягнення вартості втраченого золота, переданого у позику, - є найбільш ефективним способом захисту, оскільки призведе до відновлення порушених прав позивача (позикодавця) навіть за відсутності у відповідача (позичальника) предмета позики (золота) за рахунок належного їй майна.

Колегія суддів дійшла висновку, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 збитків в сумі 76 048,72 грн, як еквіваленту 134,30 г золота станом на день звернення до суду та в сумі 295 412,18 грн, як еквіваленту 521,69 г золота станом на день звернення до суду, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення про відмову у стягненні з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитків за двома договорами позики в сумі 76 048,72 грн та в сумі 295 412,18 грн належить скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення зазначених позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Судовий збір стягується у відповідній частині, яка була предметом перегляду судом касаційної інстанції.

У зв`язку з викладеним, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати пов`язані з розглядом справи в суді першої інстанції 9 212,67 грн (витрати на правову допомогу 5 872,17 грн (6 152,09 грн - 279,92 грн) + судовий збір 3340,50 грн (3 891,70 грн - 551,20 грн), 4 281,20 грн на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання апеляційної скарги, та 4 670,00 грн на відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за подання касаційної скарги. В загальній сумі судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача складають 18 163,87 грн.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків за договором позики від 15 листопада 2013 року в сумі 76 048,72 грн та за договором позики від 15 листопада 2013 року в сумі 295 412,18 грн і ухвалу апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення збитків за договорами позики задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 збитки за договором позики від 15 листопада 2013 року в сумі 76 048 (сімдесят шість тисяч сорок вісім) гривень 72 копійки та за договором позики від 15 листопада 2013 року в сумі 295 412 (двісті дев`яносто п`ять тисяч чотириста дванадцять) гривень 18 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 9 212 (дев`ять тисяч двісті дванадцять) гривень 67 копійок судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді першої інстанції, 4 281 (чотири тисячі двісті вісімдесят одну) гривню 20 копійок на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, 4 670 (чотири тисячі шістсот сімдесят) гривень на відшкодування витрат зі сплати судового збору за подання касаційної скарги.

З моменту прийняття постанови судом касаційної інстанції рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 березня 2017 року в скасованій частині та ухвала апеляційного суду Волинської області від 12 травня 2017 року втрачають законну силу.