розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану його представником ОСОБА_2, на рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року в складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" (далі - ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес") про визнання незаконним звільнення, зміну формулювання причин звільнення, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що працював у відповідача на підставі трудового контракту на посаді директора. Наказом від 02 вересня 2014 року № 22-к його було звільнення з роботи згідно з пунктом 6.5.1 трудового контракту за пунктом 8 статті 36 КЗпП України, а саме у зв`язку з систематичним невиконанням без поважних причин трудових обов`язків.

Посилається на те, що його звільнення із займаної посади проведено з порушенням норм трудового законодавства, за час його роботи у відповідача останній не висував до нього жодних претензій, не зазначав про нарікання на його роботу, натомість за час його роботи показники ефективності діяльності підприємства значно зросли та заборгованості по заробітній платі за цей період не було.

При цьому звертає увагу, що в період із 22 по 29 серпня 2014 року він перебував у службових відрядженнях та керував підприємством шляхом переписки електронною поштою. Про звільнення його повідомлено через два дні після того, як він фактично був звільнений, тобто йому не була надана можливість ознайомитися з підставою звільнення та надати свої пояснення і заперечення щодо цього.

Враховуючи наведене, позивач з урахуванням уточнення позовних вимог просив визнати його звільнення за пунктом 8 статті 36 КЗпП України незаконним, змінити формулювання причин звільнення на звільнення за пунктом 5 статті 41 КЗпП України та стягнути з відповідача на свою користь шестимісячний середній заробіток у розмірі 107 513,76 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 45 005,76 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що звільнення позивача із займаної посади було проведено з дотриманням вимог чинного трудового законодавства.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 вересня 2015 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 березня 2015 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 квітня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, суд касаційної інстанції виходив із того, що судами неповно встановлені фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначав, що на час складання актів про його відсутність на роботі він перебував у службових відрядженнях, які не оформлялися документально через відсутність нормативно-правового регулювання цього питання на підприємстві.

З наданою відповідачем до суду Інструкцією про службові відрядження, яка затверджена наказом виконуючого обов`язки директора ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" Жарком Р. П . № 1-п/14-ТS від 06 січня 2014 року, він ознайомлений не був при працевлаштуванні на підприємство і взагалі не знав про її існування.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 серпня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 8 статті 36 КЗпП України, тобто з підстав, передбачених контрактом.

Змінено формулювання причин звільнення ОСОБА_1 на звільнення згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 із ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" шестимісячний заробіток у розмірі 107 513,76 грн та середній заробіток за час вимушеного прогулу за період із 02 вересня 2014 року по 15 листопада 2014 року в розмірі 45 005,76 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" не довело, що позивач систематично не виконував обов`язків, покладених на нього трудовим договором. Доповідні записки головного бухгалтера за суміщенням ТОВ "Бейкер Тіллі Україна Бухгалтерські Послуги" ОСОБА_4, головного експерта з податків і зборів Жарка Р. П. від 29 серпня 2014 року та акти про відсутність на роботі з 26 по 29 серпня 2014 року та з 01 по 04 вересня 2014 року не можуть бути належними доказами невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов`язків, оскільки як зазначив позивач, він у ці дні перебував у відрядженні.

Відповідачем від позивача не було відібрано жодних пояснень з приводу обставин, викладених у доповідних записках, та не було навіть запрошено на загальні збори учасників ТОВ "Бейкер Тіллі Україна", де вирішувалось питання про його звільнення з роботи.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що звільнення ОСОБА_1 проведено відповідно до нормам чинного трудового законодавства та положень контракту.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2, подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Апеляційного суду м. Києва від 20 грудня 2016 року, в якій просить скасувати зазначене судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що маючи намір звільнити позивача безвідносно до виконання чи невиконання останнім своїх посадових обов`язків, тобто на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, відповідач підбирав підставу звільнення та вирішив звільнити саме за пунктом 8 статті 36 КЗпП України задля уникнення виплати вихідної допомоги.

У матеріалах справи містяться докази, які свідчать про те, що відповідач мав намір звільнити позивача безвідносно до виконання чи невиконання його трудових обов`язків у період із 26 по 29 серпня 2014 року, проте апеляційним судом не взяті до уваги вказані докази та їм не надана будь-яка оцінка в оскаржуваному рішенні.

Поза увагою суду залишилася та обставина, що позивач неодноразово перебував у відрядженнях, і вони не оформлювалися наказами, у відповідача ніколи не виникало зауважень з цього приводу, оскільки він здійснював керівництво поточною діяльністю підприємства за допомогою засобів електронної пошти, і такий порядок управління був нормальною практикою.

Суд апеляційної інстанції неправомірно визнав такими, що не підлягають застосуванню до виниклих правовідносин положення статті 149 КЗпП України, оскільки звільнення за пунктом 8 статті 36 КЗпП України є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених для їх застосування.

Крім того, суд апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не встановив обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, та не дослідив докази, надані позивачем на їх підтвердження.

У березні 2017 року представник ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в яких просив її відхилити та залишити без змін рішення апеляційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 січня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) ), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

За вимогами підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 28 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

За вимогами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Виклад фактичних обставин справи

Судом установлено, що відповідно до трудового контракту від 15 січня 2014 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду директора ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес".

За умовами контракту ОСОБА_1 зобов`язався безпосередньо і через сформований штат працівників виконувати обов`язки директора товариства шляхом здійснення поточного управління товариством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження майна товариства.

Згідно з пунктом 2.1 контракту керівник здійснює поточне (оперативне) управління товариством згідно з чинним законодавством виробничо-господарською та фінансово-економічною діяльністю товариства, відповідає за наслідки прийнятих рішень, збереження та ефективне використання майна товариства, а також фінансово-господарські результати його діяльності.

Відповідно до положень пункту 2.2 контракту посадовими обов`язками керівника, зокрема, є: вирішення питань поточної діяльності товариства, здійснення юридично значимих дій від імені товариства, забезпечення виконання товариством усіх зобов`язань перед державним та місцевим бюджетами, державними позабюджетними соціальними фондами, постачальниками, замовниками та кредиторами, а також виконання господарських і трудових договорів (контрактів) та бізнес-планів, впровадження заходів із соціального розвитку колективу товариства, проведення робіт щодо зміцнення трудової і виробничої дисципліни, сприяння розвитку творчої ініціативи і трудової активності працівників, забезпечення поєднання економічних і адміністративних методів керівництва, матеріальних і моральних стимулів підвищення ефективності роботи працівників, а також підсилення відповідальності кожного працівника за доручену йому справу та результати роботи всього колективу, забезпечення виплати заробітної плати в установлені строки.

Пунктом 5.2 контракту ОСОБА_1 установлено чотириденний робочий тиждень (32 год. на тиждень).

Пунктом 6.5.1 вказаного контракту передбачено, що керівник може бути звільнений з посади, а контракт розірвано з ініціативи зборів учасників ТОВ "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" до закінчення строку його дії у випадку систематичного невиконання керівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього цим контрактом.

Строк дії контракту визначений з 15 січня по 15 листопада 2014 року (пункт 7.1 контракту).

Відповідно до протоколу загальних зборів учасників ТОВ "Бейкер Тіллі Україна" від 29 серпня 2014 року № 58 прийнято рішення про звільнення з 02 вересня 2014 року директора ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" ОСОБА_1 у зв`язку із порушенням ним умов трудового контракту від 15 січня 2014 року.

Підставою для прийняття вказаного рішення стали доповідні записки та акти про відсутність на роботі позивача, а саме:

- доповідна записка головного бухгалтера за суміщенням ТОВ "Бейкер Тіллі Україна Бухгалтерські Послуги" ОСОБА_4 від 29 серпня 2014 року, в якій зазначено, що станом на 29 серпня 2014 року нарахована заробітна плата за серпень 2014 року, але через відсутність розпорядження від ОСОБА_1 здійснити виплату заробітної плати працівникам та сплати всіх необхідних податків з виплати заробітної плати неможливо;

- доповідна записка головного бухгалтера за суміщенням ТОВ "Бейкер Тіллі Україна Бухгалтерські Послуги" ОСОБА_4 від 29 серпня 2014 року, в якій зазначено, що станом на 29 серпня 2014 року перед ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" виникла прострочена дебіторська заборгованість за договорами: від 17 грудня 2013 року №26/13-ТS та від 18 листопада 2013 року №24/13- ТS, через наявну заборгованість за зазначеними договорами виникли податкові зобов`язання перед бюджетом, нараховані податки були сплачені у відповідні періоди, тим самим, підприємство несе фінансові збитки, виникла прострочена кредиторська заборгованість по договорах: від 27 грудня 2013 року №27/13-ТS, від 16 квітня 2014 року №16/14-ТS, від 29 квітня 2014 року №21/14-ТS;

- доповідна записка головного експерта з податків і зборів Жарка Р. П. від 29 серпня 2014 року про відсутність на роботі ОСОБА_1, відповідно до якої позивач був відсутній на роботі з 22 по 29 серпня 2014 року, про що складені відповідні акти.

04 вересня 2014 року ОСОБА_1 надіслано повідомлення електронною поштою з проханням з`явитися на підприємство, щоб забрати трудову книжку та направлено копію наказу про його звільнення від 02 вересня 2014 року № 22-К.

Вказаний лист ОСОБА_1 отримав 04 вересня 2014 року, що підтверджується направленим на ім`я відповідача листом від 11 вересня 2014 року.

27 жовтня 2014 року позивач ознайомився з наказом та отримав трудову книжку, що підтверджується підписом у Книзі обліку руху трудових книжок та актом від 27 жовтня 2014 року № 9.

Відповідно до доповідних записок головного бухгалтера за суміщенням ТОВ "Бейкер Тіллі Україна Бухгалтерські Послуги" ОСОБА_4, головного експерта з податків і зборів Жарка Р. П. від 29 серпня 2014 року та актів про відсутність на роботі ОСОБА_1 був відсутній на роботі з 26 по 29 серпня 2014 року та з 01 по 04 вересня 2014 року.

Обставини відсутності на роботі у вказані дні позивач не спростував, при цьому зазначивши, що з 25 серпня 2014 року по 27 серпня 2014 року, з 01 вересня 2014 року по 04 вересня 2014 року він був у відрядженні в Туреччині, а з 28 серпня 2014 року по 29 серпня 2014 року він був на діловій зустрічі у Москві. Відрядження на підприємстві не оформлялися, будь-які накази чи інші розпорядчі документи з цього приводу ним як керівником товариства не видавалися.

Разом із тим наказом в.о. директора ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" Жарком Р. П. від 06 січня 2014 року №1-п/14-TS затверджено та введено в дію з 06 січня 2014 року на підприємстві Інструкцію про службові відрядження, відповідно до якої відрядження в ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" здійснюється лише на підставі відповідних наказів.

ОСОБА_1, будучи відсутнім на робочому місці у вказані періоди, не повідомляв про своє відрядження відповідні органи ТОВ "Бейкер Тіллі Україна" та не подавав відповідні звіти, а також не вживав заходів щодо забезпечення поточного (оперативного) управління підприємством відповідно до пункту 2.1 контракту, не видав накази щодо передачі відповідних функцій іншими працівникам.

Нормативно-правове обґрунтування

Статтею 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угодою між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органу чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган зобов`язується виплачувати працівнику заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі достроково, можуть встановлюватися угодою сторін.

Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову та соціальну захищеність. Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними.

Разом із тим, як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 (v012p710-98) , незважаючи застереження, що містяться в Кодексі законів про працю України (322-08) та інших актах трудового законодавства і

спрямовані на захист прав громадян під час укладання ними трудових договорів у формі контрактів, сторонами в контракті можуть передбачатися невигідні для працівника умови, зокрема, це як правило тимчасовий характер трудових відносин, підвищена відповідальність працівника, додаткові підстави розірвання договору тощо. Тому сфера застосування контракту під час оформлення трудових відносин не може бути безмежною.

Таким чином, при укладенні контракту закон надає право сторонам установлювати підвищену відповідальність особи й додаткові підстави для розірвання трудового договору - контракту.

За правилами пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, зокрема у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Статтею 149 КЗпП України передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40, пункту 1 статті 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 148- 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок і попередня робота працівника.

Тобто законом чітко передбачено в яких випадках вимагається відібрання письмових пояснень у працівника у випадку його звільнення.

Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України (254к/96-ВР) прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, Верховний Суд не має права встановлювати обставини справи і оцінювати докази.

Враховуючи наведене, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог з огляду на те, що звільнення ОСОБА_1 за пунктом 8 статті 36 КЗпП України було проведено відповідно до норм чинного трудового законодавства та з підстав, визначених у контракті (пункт 6.5.1), що є додатковою, не передбаченою КЗпП України (322-08) , підставою.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 неодноразово перебував у відрядженнях, які не оформлювалися наказами, а також його не було ознайомлено з відповідною інструкцією на підприємстві про порядок оформлення службових відряджень, не заслуговують на увагу. Не оформлення належним чином документів на відрядження суперечить затвердженій та введеній в дію з 06 січня 2014 року Інструкції про службові відрядження, відповідно до якої всі відрядження на підприємстві здійснюється лише на підставі відповідних наказів, а позивач у силу займаної ним посади мав бути обізнаний з усіма внутрішніми організаційно-розпорядчими документами.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції неправомірно визнав таким, що не підлягає застосуванню до виниклих правовідносин положення статті 149 КЗпП України, не взявши до уваги, що звільнення за пунктом 8 статті 36 КЗпП України є дисциплінарним стягненням і допускається з додержанням правил, встановлених для їх застосування, спростовуються матеріалами справи. Розірвання контракту та звільнення ОСОБА_1 з посади директора ДП "Бейкер Тіллі Такс Сервісес" відбулося з підстав, передбачених контрактом, що є самостійною підставою, яка погоджена сторонами цього контракту.

Інші доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів,що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Суд апеляційної інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права. Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду по суті вирішення указаного позову та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального чи процесуального права, що може бути підставою для скасування судового рішення.