розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області, у складі колегії суддів: Фінагєєва В. О., Кашперської Т. Ц., Ігнатченко Н. В., від 16 травня 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2, приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Провідна" (далі - ПрАТ "СК "Провідна") про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 15 вересня 2012 року ОСОБА_2, рухаючись на автомобілі "DAEWOO LANOS", не врахувала дорожню обстановку та допустила зіткнення з мотоциклом марки "QINGQI", яким керував ОСОБА_3 . Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) ОСОБА_1, будучи пасажиром мотоцикла, отримала тяжкі тілесні ушкодження.

Вироком Ржищівського міського суду Київської області від 29 грудня 2015 року (справа № 374/223/15-к) ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України.

Під час розгляду вказаного кримінального провадження позивачем було заявлено цивільний позов, однак їй у розгляді цивільного позову було відмовлено та роз`яснено право звернення з даним позовом у порядку цивільного судочинства.

Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_2 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ "СК "Провідна".

На даний час ПрАТ "СК "Провідна" відмовляється в добровільному порядку відшкодовувати збитки, завдані кримінальним правопорушенням.

У результаті ДТП у позивача порушився звичайний для неї і її сім`ї уклад життя. Всі матеріальні, фізичні та моральні сили родини були спрямовані на лікування та відновлення здоров`я. За час лікування, яке продовжується і до теперішнього часу, позивач перенесла 13 операцій під загальним наркозом, що суттєво вплинуло на стан її здоров`я. Загальна сума витрачених на лікування коштів становить 48 772, 64 грн. Крім того, родиною позивача були понесені витрати на правову допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Також заявнику було завдано моральну шкоди, яку вона оцінює у 250 000, 00 грн.

Заподіяна моральна шкода полягає в тому, що позивач зазнала та зазнає до цього часу тяжких моральних та фізичних страждань. Внаслідок вчиненого злочину у ОСОБА_1 виникли психо-травматичні фактори, що спричинені негативними емоціями, а саме: порушився сон, вона постійно знаходиться у подавленому настрої, внаслідок отриманої травми вимушена обмежувати себе у фізичному навантаженні, не може працювати та заробляти кошти на своє утримання, не може жити повноцінним життям, тому змушена перебувати на утриманні батьків.

Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд стягнути із ПрАТ "СК "Провідна" на її користь майнову шкоду у розмірі 48 772, 64 грн та 2 500, 00 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди; стягнути із ОСОБА_2 на її користь майнову шкоду у розмірі 10 000, 00 грн та 247 500, 00 грн у відшкодування спричиненої моральної шкоди.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області у складі судді Потапенка А. В. від 25 січня 2017 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Стягнуто із ПрАТ "СК "Провідна" на користь ОСОБА_1 44 514, 16 грн на відшкодування майнової шкоди та 2 500, 00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 200 000, 00 грн у відшкодування завданої моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач довів ті обставини, на які посилався щодо підстав відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року рішення Ржищівського міського суду Київської області від 25 січня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_1

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 47 500, 00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що місцевий суд, розглядаючи справу, не врахував, що вироком Ржищівського міського суду Київської області від 29 грудня 2015 року заявнику було відмовлено у задоволенні цивільного позову. За змістом вироку цивільний позов ОСОБА_1 вирішено по суті, що в силу вимог статті 128 КПК України позбавляє її права на звернення до суду у порядку цивільного судочинства з вимогами, які заявлялися та вирішені у рамках кримінального провадження.

Заявлена позивачем сума майнового збитку, що не охоплювалась вимогами розглянутими під час кримінального провадження, не доведена та не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, ОСОБА_1 звернулась до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування після спливу трьох років з моменту настання ДТП, а тому страхова компанія не має правових підстав для виплати позивачу відшкодування за спричинену моральну шкоду у розмірі 2 500, 00 грн.

Водночас апеляційний суд погодився із висновками місцевого суду про те, що позивач має право у повному обсязі пред`явити позов про стягнення відшкодування за спричинену моральну шкоду до ОСОБА_2, яка є винною у ДТП, оскільки позивач після ухвалення вироку продовжує лікування, нею було перенесено операцію, у зв`язку з чим вона зазнала фізичних страждань, а тому розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 47 500, 00 грн цілком відповідає спричиненій моральній шкоді та характеру душевних і фізичних страждань.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита її доводи

У червні 2017 року ОСОБА_1 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в яких заявник просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року та залишити в силі рішення Ржищівського міського суду Київської області від 25 січня 2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що апеляційний суд повно і всебічно не з`ясував обставини справи.

Ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог заявника у повному обсязі.

Судом апеляційної інстанції не враховано, що вона звернулась до страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування після набрання вироком законної сили. Цей позов не є тотожним пред`явленому у межах кримінального провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), який набрав чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

За вимогами пункту 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі № 374/131/16-ц (провадження № 61-22444св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

28 жовтня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ПрАТ "СК "Провідна" про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Доводи заперечення (відзиву) на касаційну скаргу

ОСОБА_2 та ПрАТ "СК "Провідна" у запереченнях (відзивах) на касаційну скаргу вказують на правильність висновків суду апеляційної інстанції, просять касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення апеляційного суду без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з полісом № АА/7238473 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, укладеного між ОСОБА_4 та ПрАТ "СК "Провідна", з 17 листопада 2011 року по 16 листопада 2012 року застраховано автомобіль "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_1, із лімітом відповідальності за шкоду заподіяну життю і здоров`ю (на одного потерпілого) у розмірі 100 000, 00 грн.

15 вересня 2012 року приблизно о 19 год. ОСОБА_2, рухаючись на автомобілі марки "DAEWOO LANOS", реєстраційний номер НОМЕР_1, який згідно із свідоцтвом про державну реєстрацію належить її батьку ОСОБА_4, не врахувала дорожню обстановку та допустила зіткнення з мотоциклом марки "QINGQI", яким керував ОСОБА_3 .

Згідно з випискою з історії хвороби № 104753 /381 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено, що остання перебувала на лікуванні в опіковому відділенні Київської обласної клінічної лікарні з 15 вересня 2012 року по 24 жовтня 2012 року. Діагноз: відкритий 3-го ступеня перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням і дефектом дистального кінця великої гомілкової кістки. Відкритий 3 ступеня перелом лівої малогомілкової кістки в в/3 зі зміщенням. ЗЧМТ. Струс головного мозку. Садна обличчя, верхніх та нижніх кінцівок. Некроз шкіри лівої гомілки, площею 0,7% (а.с. 60 медичної карти стаціонарного хворого № 104753/375/381).

16 вересня 2012 року проведено операцію - ПХО ран лівої гомілки. МОС АВФ перелому обох кісток лівої гомілки. У післяопераційний період хвора поміщена в ОРИТ, де проводилась комплексна терапія, інтенсивний моніторинг. 18 вересня, 04 жовтня, 16 жовтня 2012 року проводились оперативне лікування.

Згідно з виписним епікризом з історії хвороби № 313403/484 встановлено, що хвора ОСОБА_1 перебувала на стаціонарному лікуванні в КООТЦ з 14 листопада 2012 року по 14 грудня 2012 року з діагнозом: наслідки перенесеної поєднаної краніоскелетної травми (від 15 вересня 2012 року). Посттравматичний дефект н.3 обох кісток лівої гомілки. Стан після оперативного лікування. Після дообстеження 26 листопада 2012 року виконана операція: перемонтаж АЗФ лівої гомілки, остеотомія в.3 лівої великої гомілкової кістки. В післяопераційному періоді антибактеріальна, протинабрякова терапія, виконувались перев`язки. Почато транспорт фрагменту в АЗФ (а.с. 23 медичної карти стаціонарного хворого № 313403/484).

З історії хвороби № 315461/70 стаціонарного хворого ОСОБА_1 вбачається, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 11 березня 2013 року по 02 квітня 2013 року з діагнозом: посттравматичний дефект н/3 лівої великогомілкової кістки, на етапному лікуванні за Ілізаровим, лімфатичний набряк лівої нижньої кінцівки. Проведено операцію 25 березня 2013 року: демонтаж апарату АЗФ, гіпсова імобілізація лівої гомілки. Операція 18 березня 2013 року: артеріографія судин лівої нижньої кінцівки (а.с. 30 зворот медичної карти стаціонарного хворого № 315461/70).

З історії хвороби № 315461/70 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено її діагноз: посттравматичний дефект н/3 лівої великогомілкової кітки, на етапному лікуванні за Ілізаровим, лімфатичний набряк лівої нижньої кінцівки. Госпіталізація 22 квітня 2013 року - 10 травня 2013 року. Операція 3 травня 2013 року: артродез лівого гомілково-ступневого суглобу блокуючим стержнем (а.с. 24 медичної карти стаціонарного хворого № 316294/122).

Згідно з виписним епікризом з історії хвороби № 315461/70 стаціонарного хворого ОСОБА_1 встановлено, що вона перебувала на стаціонарному лікуванні з 14 березня 2016 року по 17 березня 2016 року. Діагноз: консолідований перелом дистального відділу лівої гомілки, стан після МОС. Госпіталізація 25 листопада 2013 року - 13 грудня 2013 року. Операція 03 грудня 2013 року: взяття кісткового аутотрансплантанту з правої з правої здухвинної кістки. Остеотомія м/г кістки мос пластиною, ауто-аллопластика дефекту в/г кістки. Операція 28 листопада 2013 року - артеріографія судин лівої нижньої кінцівки. Госпіталізація 14 березня 2016 року - 17 березня 2016 року. Операція 15 березня 2016 року: видалення мігрованого гвинта з лівої п`яти (а.с. 16 медичної карти стаціонарного хворого № 25427/526).

Згідно з розпискою від 09 жовтня 2012 року ОСОБА_5 отримала від ОСОБА_6 гроші на лікування дочки ( ОСОБА_1 ) у розмірі 1 500, 00 грн.

Вироком Ржищівського міського суду Київської області від 29 грудня 2015 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 286 КК України та призначено їй покарання у виді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. На підставі статті 75 КК України ОСОБА_2 звільнена від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 3 роки. У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПрАТ "СК "Провідна" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

При цьому роз`яснено потерпілій ОСОБА_1 право на звернення до суду із позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином, у порядку цивільного судочинства.

27 січня 2016 року ОСОБА_5 звернулася до ПрАТ "СК "Провідна" з заявою № 2300098396 про виплату страхового відшкодування потерпілій ОСОБА_1 за шкоду, яка була завдана внаслідок ДТП, що відбулася 15 вересня 2012 року на перехресті вул. Петровського та вул. Дзержинського у м. Ржищів.

Листом № 17-10/1479 від 08 лютого 2016 року ПрАТ "СК "Провідна" повідомила ОСОБА_1 про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з тим, що заява подана 27 січня 2016 року, тобто більш ніж через три роки від дати скоєння ДТП.

Листом № 1-12/31115 від 12 березня 2016 року ПрАТ "СК "Провідна" повідомила позивача про неможливість перегляду рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналогічну норму містить частина четверта статті 82 ЦПК України, в якій зокрема вказано, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У поданій у межах кримінального провадження (справа № 374/223/15-к), позовній заяві ОСОБА_1 просила суд стягнути солідарно із ОСОБА_2, ОСОБА_4, ПрАТ "СК "Провідна" на її користь завдану майнову шкоду у розмірі 56 471, 44 грн, моральну шкоду у розмірі 200 000, 00 грн. та стягнути із ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з наданням правової допомоги, у сумі 10 000, 00 грн.

Вирок у справі № 374/223/15-к не містить правового обґрунтування щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні цивільного позову до ОСОБА_2, та ПрАТ "СК "Провідна". Суд вказав про те, що потерпілі, яким відмовлено в задоволенні цивільного позову у кримінальному провадженні, після набрання вироком, ухваленим щодо ОСОБА_2, законної сили мають право звернутися до страховика з заявою про виплату страхового відшкодування та пред`явити позов у порядку цивільного судочинства, оскільки такий позов не буде тотожним із позовом, що розглядався у кримінальному провадженні у розумінні пункту 2 частини першої статті 205 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

За змістом статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 991 ЦК України страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі вчинення страхувальником або особою, на користь якої укладено договір страхування, умисного злочину, що призвів до страхового випадку.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Згідно із частиною першою статті 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

За вимогами пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння ДТП.

Водночас у постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 227/3573/16-ц касаційний суд висловився про необхідність стягнення страхового відшкодування, не зважаючи на те, що позивач не звертався до страховика із заявою про відшкодування шкоди, і за таким відшкодуванням звернувся безпосередньо до суду у межах необхідного строку.

Отже, з урахуванням того, що з цивільним позовом у кримінальному провадженні позивач звернулась у червні 2015 року, а ДТП відбулась у вересні 2012 року, тому відсутні підстави для застосування пункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

За таких обставин висновок апеляційного суду про те, що у ПрАТ "СК "Провідна" не виникло обов`язку щодо виплати страхового відшкодування та відсутні підстави для покладення обов`язку на страхову компанію щодо відшкодування моральної шкоди, є необґрунтованим.

Потерпіла особа не зобов`язана звертатися до особи, у якої застраховано цивільно-правову відповідальність заподіювача шкоди. Таке право, враховуючи висновок, викладений у рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 (v015p710-02) , може бути реалізоване безпосередньо шляхом подання відповідного позову до суду. Можливість судового захисту не може бути поставлена законом, іншими нормативно-правовими актами в залежність від використання суб`єктом правовідносин інших засобів правового захисту. Держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

У системному зв`язку зі статтею 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду. Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.

У підпункті 37.1.3 пункту 37.1. статті 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено іншу підставу для відмови у відшкодуванні - невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на його отримання, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт ДТП, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Таким чином, у зазначеній нормі втілено загальний принцип недопустимості формального підходу до вирішення питання про здійснення або нездійснення компенсації та надання пріоритету зовнішній формі юридично значущих дій або бездіяльності над їх змістом і наслідками. Підставою для відмови у відшкодуванні визнаються не будь-які порушення регламентованої цим законом процедури, а лише ті, що призвели до неможливості встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для здійснення виплат і визначення їх розміру.

Водночас у межах кримінального провадження за статтею 286 КК України факт, обставини ДТП, особа, винна у її настанні, характер і розмір завданої шкоди встановлюються судом як обставини, що мають істотне значення для кримінальної справи і належать до предмету доказування. Тобто в цьому разі не звернення потерпілого безпосередньо до МТСБУ або страховика жодним чином не перешкоджає з`ясуванню обставин, з якими законодавець пов`язує підстави для виплати відшкодування.

Тому для задоволення цивільного позову потерпілого до страховика про стягнення шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 286 КК України, попереднє звернення потерпілого до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування у порядку, визначеному статтею 35 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не є обов`язковим (висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 465/4621/16-к, провадження № 13-24кс19).

Відшкодування моральної шкоди передбачено у відносинах у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (статті 9, 22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Відповідно до пункту 9.3 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обов`язковий ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю потерпілих, становить 100 000 грн на одного потерпілого. Зазначені страхові відшкодування виплачуються за кожним страховим випадком, що настав протягом періоду дії відповідного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності в межах ліміту відповідальності страховика, з урахуванням умов, зазначених у пункті 19.1 статті 19 цього Закону.

Згідно з пунктом 22.3 статті 23 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" потерпілому відшкодовується також моральна шкода, передбачена пунктами 1, 2 частини другої статті 23 ЦК України. Така шкода відшкодовується у встановленому судом розмірі відповідно до вимог статті 23 ЦК України.

При цьому страховик відшкодовує не більше ніж 5 відсотків ліміту, визначеного у пункті 9.3 статті 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини.

Стаття 23 ЦК України визначає загальні положення про можливість відшкодування моральної шкоди при наявності вини відповідача, а стаття 1167 ЦК України передбачає можливість відшкодування шкоди в позадоговірних (деліктних) правовідносинах лише за наявності ознак неправомірності або протиправності в діях осіб, які порушують ці права, та доведеності особою втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ.

Складовими елементами загальних підстав для відшкодування моральної шкоди є: шкода, тобто наявність втрат у немайновій сфері потерпілої особи; протиправне діяння особи, котра її завдала; причинний зв`язок між ними; вина заподіювача шкоди.

Перераховані складові фактичної підстави для відповідальності за заподіяння моральної шкоди є колом тих обставин, які повинні бути встановлені судом. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

Згідно із принципом змагальності сторін необхідним є доведення обставин, які покладені в основу обґрунтування відповідних вимог про відшкодування моральної шкоди.

При оцінці моральної (немайнової) шкоди, спричиненої потерпілим, суд повинен належним чином оцінювати ступінь їх немайнових втрат.

Суд першої інстанції, при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди обґрунтовано виходив з того, що внаслідок ДТП у потерпілої ОСОБА_1 мали місце ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя у момент заподіяння, та за звичайного перебігу, що потягло за собою оперативне втручання (було зроблено 11 операцій) та у подальшому тривале амбулаторне лікування.

З огляду на це судом першої інстанції була надана належна оцінка встановленим обставинам, глибині фізичних та душевних страждань позивача, погіршенню здібностей до нормального життя, враховано принципи розумності, справедливості та пропорційності, за наслідками чого суд зробив правильний висновок про визначення співмірного розміру стягнення моральної шкоди, завданої позивачу неправомірними діями відповідача ОСОБА_2, визнаною винною у скоєнні ДТП, на рівні 200 000, 00 грн.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 213 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись статтями 402, 409, 413, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2017 року скасувати, а рішення Ржищівського міського суду Київської області від 25 січня 2017 року залишити в силі.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді	А. І. Грушицький

	І. В. Литвиненко

	В. В. Сердюк

	І. М. Фаловська