провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Булавінова Юлія Володимирівна, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року, ухвалене у складі судді Горчакової О. І., та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року, постановлену колегією у складі суддів: Бровченко І. О., Кружиліної О. А., Хорошевського О. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Відкритого акціонерного товариства "Банк Фінанси та Кредит" (далі - ВАТ "Фінанси та Кредит") про захист прав споживача фінансових послуг.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що 23 червня 2006 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінанси та Кредит" (далі - ТОВ "Фінанси та Кредит"), правонаступником якого є ВАТ "Фінанси та Кредит", укладено кредитний договір № 111/06-Ф, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 152 000 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 червня 2021 року.

Крім того, 21 серпня 2007 року та 1 серпня 2008 року між ним та ВАТ "Фінанси та Кредит" укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, якими збільшено розмір кредиту до 262 600 грн, змінено процентну ставку на 14 процентів річних та визначено строк дії кредитного договору до 23 березня 2016 року.

Позивач вказав, що під час укладення кредитного договору та додаткових угод до нього ВАТ "Фінанси та Кредит", використовуючи нечесну підприємницьку практику, не здійснило належний детальний, достовірний та об`єктивний розпис сукупної вартості кредиту для споживача, не зазначило вид і предмет кожної супутньої послуги з обґрунтуванням їх вартості, не визначило реальну процентну ставку.

Вважав, що умови кредитного договору та укладених до нього додаткових угод є несправедливими.

Пославшись на порушення відповідачем статей 11, 18, 21 Закону України "Про захист прав споживачів", ОСОБА_1 просив визнати недійсними кредитний договір № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 111/06-Ф від 21 серпня 2007 року, додаткову угоду № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 1 серпня 2008 року.

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів невідповідність законодавству умов кредитного договору та додаткових угод до нього.

Суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача щодо укладення відповідачем правочинів з використанням нечесної підприємницької практики, ненадання банком інформації про загальну сукупну вартість кредиту та процентну ставку, тому вважав відсутніми підстави для визнання недійсним договору про надання кредиту та додаткових угод до нього.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року залишено без змін.

З висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову суд апеляційної інстанції погодився з огляду на те, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними, оскільки ОСОБА_1 перед укладенням договору отримав від банку інформацію згідно із вимогами чинного на момент укладення правочинів законодавства України, зокрема, Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , сторони погодили істотні умови, форму та зміст правочинів, що відповідає положенням статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ). Позивач не довів, що банк не зазначив інформації щодо загальної сукупної вартості кредиту та процентної ставки.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У серпні 2017 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Булавінова Ю. В., звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 22 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 липня 2017 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням процесуального права.

На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків про відсутність правових підстав для визнання правочинів недійсними, оскільки під час укладення договору банк не надав повну інформацію про кредитні умови та їх зміну, суму збільшення кредиту, процентну ставку.

Суди порушили норми матеріального права, закріплені у Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових ринків".

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Провадження у суді касаційної інстанції

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК (1618-15) ) України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справвід 29 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23 червня 2006 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ВАТ "Фінанси та Кредит", укладено кредитний договір № 111/06-Ф, відповідно до умов якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 152 000 грн зі сплатою 13,5 процентів річних на строк до 23 червня 2021 року.

Судами встановлено, що 21 серпня 2007 року та 1 серпня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Фінанси та Кредит" укладено додаткові угоди № 1 та № 2 до кредитного договору № 111/06-Ф від 23 червня 2006 року, якими збільшено розмір кредиту до 262 600 грн та змінено процентну ставку на 14 процентів річних.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі змістом частини першої статті 627, частини першої статті 628 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У силу статті 629 ЦК Українидоговір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи справу про визнання угоди недійсною, суд з`ясовує наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 (v015p710-11) положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" з подальшими змінами у взаємозв`язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За змістом статей 11, 18 Закону України "Про захист прав споживачів" у редакції, чинній на час укладання спірних правочинів, до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Закон України "Про захист прав споживачів" (1023-12) застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов`язальні правовідносини.

Отже, обравши способом захисту своїх прав визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України та Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , позивач зобов`язаний довести правову та фактичну підстави своїх позовних вимог.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що спірні правочини укладені сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі. Позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірних правочинів, а банк надав позичальнику інформацію про умови кредитування, відсоткову ставку та форми забезпечення кредиту, оплату його обслуговування.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач не надав, а матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про наявність обставин для визнання кредитного договору та додаткових угод до нього недійсними з підстав, передбачених статями 203, 215 ЦК України та Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, установивши, що сторонами у момент укладення договору та додаткових угод до нього дотримано вимоги Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) щодо укладення правочинів в письмовій формі та зазначення у них передбачених законом обов`язкових умов, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Указаними висновками суду касаційної інстанції спростовуються доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій порушили норми матеріального права, закріплені у Законі України "Про захист прав споживачів" (1023-12) та Законі України "Про фінансові послуги та державне регулювання ризиків фінансових ринків".

Посилання ОСОБА_1 на те, що під час укладення договору банк не надав повну інформацію про кредитні умови та їх зміну, суму збільшення кредиту, процентну ставку, не спростовують правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, так як суди, оцінивши надані сторонами докази, правильно вважали, що умови кредитного договору та додаткових угод до нього були доведені позичальнику у письмовому вигляді та містяться у тексті самого кредитного договору і додаткових угод; ОСОБА_1 з такими умовами ознайомився та погодився з ними, про що свідчать його підписи.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанції не спростовують і на законність судових рішень не впливають.

Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів і встановлення на їх підставі нових обставин, що не відноситься до визначених статтею 400 ЦПК України повноважень касаційного суду під час касаційного перегляду справи, згідно з якими касаційний суд не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України"). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування судових рішень, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції і постанови апеляційного суду без змін.