треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Друга полтавська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугова Лідія Петрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтава від 25 вересня 2017 року у складі судді Самсонової О. А. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Обідіної О. І., Бутенко С. Б., Пікуля В. П.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Друга полтавська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугова Л. П., про визнання відмови від прийняття спадщини недійсною та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Позовна заява обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_4 .

Вказував, що згідно статті 1235 ЦК України спадкоємцем всього майна його батька є він відповідно до заповіту, який посвідчений державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори 14 грудня 2005 року.

16 вересня 2016 року ним було підписано заяву про відмову від спадщини на користь своєї матері - ОСОБА_3 Вказану заяву подано до Другої полтавської державної нотаріальної контори.

Разом із тим, під час підписання вказаної заяви йому не було нотаріусом роз`яснено, що він як спадкоємець за заповітом, може відмовитись від прийняття спадщини лише на користь іншого спадкоємця за заповітом, а його мати не є спадкоємцем за заповітом. Зазначав, що під час підписання вказаної заяви він помилився щодо обставин, які мають істотне значення.

Враховуючи вищевикладене просив суд: визнати недійсною його заяву від 16 вересня 2016 року про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3 як таку, що вчинена під впливом помилки; визнати поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини та визначити йому додатковий строк для прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 терміном на два місяці.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Київського районного суду м. Полтава від 25 вересня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 08 листопада 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій мотивовано тим, що в розумінні положень статті 229 ЦК України позивачем не доведено наявність в його діях помилки при здійсненні правочину у вигляді відмови від прийняття спадщини за заповітом, оскільки нотаріусом було роз`яснено суть його дії та зміст статей ЦК України (435-15) , які регламентують право спадкоємця на відмову від спадщини.

Крім того, судами зазначено, що фактичною підставою даного позову про визнання відмови від прийняття спадщини є обурення позивача щодо поведінки його брата - ОСОБА_2, який спочатку обіцяв не приймати спадщину після смерті батька, але потім подав до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення судів попередніх інстанцій скасувати та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в. о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 11 червня 2019 року № 651/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що суди не надали юридичної оцінки доказам по справі та не звернули уваги на те, що він не просто відмовився від прийняття спадщини за заповітом, а відмовився на користь своєї матері ОСОБА_3, а тому його воля, викладена у його заяві, має бути виконана.

Зазначає, що внаслідок нероз`яснення йому змісту статті 1274 ЦК України сталася помилка, яка має істотне значення та суперечить чинному законодавству щодо неможливості відмови ним від прийняття спадщини за заповітом на користь його матері, оскільки вона не є спадкоємцем за заповітом, а виправити вказану помилку можливо лише шляхом визнання заяви про відмови від прийняття спадщини недійсною.

Доводи особи, яка подала заперечення на касаційну скаргу

У лютому 2018 року до Верховного Суду надійшло заперечення на касаційну скаргу від приватного нотаріуса Полтавського районного нотаріального округу Полтавської області Лугової Л. П., у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновки судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилась спадщина.

За життя ОСОБА_4 склав заповіт, що посвідчений 14 грудня 2005 року державним нотаріусом Першої полтавської державної нотаріальної контори, згідно якого все належне йому майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось, заповідав повністю синові - ОСОБА_1

21 липня 2016 року позивач звернувся до приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу Лугової Л. П., яка посвідчила його заяву про відмову від спадщини.

Згідно наведеної заяви ОСОБА_1, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, що мають для нього істотне значення, без застосування до нього фізичного та психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею відмовляється від прийняття спадщини з усіх підстав на майно, з чого б воно не складалося та яке залишилось після смерті його батька - ОСОБА_4 на користь матері - дружини померлого - ОСОБА_3

12 січня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Другої полтавської державної нотаріальної контори з заявою про відмову від прийняття спадщини на користь ОСОБА_3

16 січня 2017 року з заявою про прийняття спадщини після померлого батька - ОСОБА_4 до Другої полтавської державної нотаріальної контори звернувся ОСОБА_2

ОСОБА_3 також звернулась до Другої полтавської державної нотаріальної контори з заявою, у якій просила видати їй свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя.

На підставі вказаної заяви ОСОБА_3 та доданих до неї документів нотаріусом 04 квітня 2017 року їй видано свідоцтво про право власності на 1/2 частину майна, набутого подружжям за час шлюбу.

Оскільки ОСОБА_3 проживала з ОСОБА_4 на час його смерті, відповідно до статті 1268 ЦК України вона є такою, що прийняла спадщину.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною першою статті 1220 ЦК України передбачено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Частиною першою статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Частинами п`ятою, шостою статті 1273 ЦК України передбачено, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.

Статтею 1274 ЦК України встановлено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом, а спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

У пункті 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) роз`яснено, що відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, передбачених статтями 225, 229- 231, 233 ЦК України.

Згідно пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) , відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до частини першої статті 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилялася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що ОСОБА_1, скориставшись своїм правом, звернувся до нотаріальної контори протягом 6 місячного строку після смерті батька з заявою про відмову від прийняття спадщини з усіх підстав на користь матері ОСОБА_3 .

При цьому, відмовляючись від спадщини, спадкоємець усвідомлював значення своїх дій, розумів обставини, що мають істотне значення. Нотаріусом йому було роз`яснено зміст норм статей 225, 229-231, 1273 та 1275 ЦК України (а. с. 10).

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що в розумінні положень статті 229 ЦК України позивачем не доведено наявність в його діях помилки при здійсненні правочину у вигляді відмови від прийняття спадщини за заповітом, оскільки нотаріусом було роз`яснено суть його дії та зміст статей ЦК України (435-15) , які регламентують право спадкоємця на відмову від спадщини.

Отже, підписуючи заяву про відмову від спадщини з усіх підстав на користь своєї матері, ОСОБА_1 свідомо позбавив себе права на частку у спадщині.

Не можуть бути прийняті доводи касаційної скарги про те, що під час посвідчення його підпису на його заяві про відмову від прийняття спадщини сталася помилка, яка має істотне значення, оскільки заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність помилки при відмові від прийняття спадщини у зв`язку з не усвідомленням правових наслідків такої відмови.

Доводи касаційної скарги в їх сукупності зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій, невірного розуміння скаржником вимог чинного законодавства та власного тлумачення характеру спірних правовідносин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції, були предметом перегляду судом апеляційної інстанції та не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.