розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Бондаренко Н. В., Ковальчук Н. М., Хилевича С. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини.

Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_4, після смерті якого відкрилась спадщина на будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Спадкоємцями першої черги є позивач, її мати ОСОБА_5, а також брати - ОСОБА_3 та ОСОБА_2

18 січня 2008 року ОСОБА_2 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а мати - подала заяву про відмову від спадщини.

Позивач вказувала, що після смерті батька вона фактично прийняла спадщину, оскільки зайняла в будинку, який належав батьку, кімнату, яку займав батько до смерті, поставила туди свій диван, принесла постільну білизну та ночувала там. У кімнаті лишилися меблі, якими користувався її батько та якими почала користуватися вона після його смерті.

Всі роки після смерті батька вона користувалась однією з двох земельних ділянок, які належали батьку, самостійно їх обробляла та використовувала вирощений врожай.

Позивач зазначала, що після смерті батька забрала речі, які батько прийняв як спадкове майно після смерті своєї матері, а саме: образи, скатертину, рушники та вазу під квіти.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача, однак вона продовжувала користуватись будинком до тих пір, поки її брат ОСОБА_2 не почав чинити перешкоди в цьому. Відповідач не визнає, що вона є спадкоємицею після смерті батька та такою, що фактично прийняла спадщину.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд встановити факт прийняття нею спадщини після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Оржів Рівненського району Рівненської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 07 березня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Встановлено факт, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 в смт Оржів Рівненського району Рівненської області.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після смерті батька позивач протягом шести місяців користувалась частиною майна, яке йому належало, в тому числі й господарськими будівлями, періодично проживала в кімнаті, в якій проживав батько, використовувала земельну ділянку, успадкувала майновий пай батька, а тому відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року є такою, що, у передбаченому на час відкриття спадщини порядку, фактично прийняла спадщину померлого батька.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_2 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного судувід 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 07 березня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення у справі, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту прийняття спадщини відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції необґрунтовано дійшов висновку про прийняття ОСОБА_1 спадщини, оскільки вона не довела належними та допустимими доказами, що фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька. Рішення суду першої інстанції ухвалено за недоведеності обставин, що мають суттєве значення для вирішення справи, які суд вважав встановленими, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного судувід 18 червня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_2 та скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, який з урахуванням всіх обставин справи ухвалив рішення про задоволення позову.Заявник зазначає, що вчинила усі дії, які свідчать про прийняття нею спадщини після смерті батька.

Доводи інших учасників справи

У серпні 2019 року на адресу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Рівненського апеляційного суду від 18 червня 2019 року - без змін, посилаючись на те, що оскаржене судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права із з`ясуванням усіх обставин справи.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 липня 2019 року касаційна скарга передана судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди попередніх інстанцій установили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

Спадкоємцями за законом були його дружина - ОСОБА_5 та діти - ОСОБА_2, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

З матеріалів справи вбачається, що 02 вересня 2016 року ОСОБА_1 зверталась до Рівненської районної державної нотаріальної контори із заявою, в якій просила повідомити чи відкривалася спадкова справа після смерті її батька, хто із спадкоємців звертався із заявою про прийняття спадщини, а також чи були звернення спадкоємців про відмову від прийняття спадщини.

Згідно відповіді Рівненської районної нотаріальної контори № 2423/02-14 від 03 вересня 2016 року позивачу повідомлено, що на підставі заяви ОСОБА_2 № 97 від 18 січня 2008 року про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом, а також поданої ОСОБА_5 заяви № 36/2-06 від 18 січня 2008 року про відмову від прийняття спадщини була заведена спадкова справа № 54/2008, на майно ОСОБА_4, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Свідоцтво про право на спадщину не видавалося.

ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

26 грудня 1997 року ОСОБА_5 було складено заповіт, який посвідчено секретарем виконкому Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області та зареєстровано в реєстрі за № 228, відповідно до якого вона все своє майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла сину ОСОБА_2 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 72876572 від 11 листопада 2016 року житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами, площею 115,5 кв.м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 85 від 07 вересня 2016 року.

На замовлення ОСОБА_2 ПП "Техно Ком" 09 вересня 2016 року було виготовлено технічний паспорт на указане будинковолодіння.

Рішенням Оржівської селищної ради Рівненського району Рівненської області № 302 від 28 липня 2017 року затверджено технічну документацію щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки (кадастровий номер 5624655700:02:000:0935) в натурі ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд за адресою: АДРЕСА_1, а також щодо надання йому у власність зазначену земельну ділянку.

На підставі вказаного рішення селищної ради за ОСОБА_2 зареєстровано право власності на земельну ділянку з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 93921556 від 08 серпня 2017 року.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно достатті 5 ЦК Україниакти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правилаЦивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР (1540-06) 1963 року), у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

З огляду на зазначене, в указаній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме - ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Відповідно до статті 524 ЦК УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

За змістом статті 525 ЦК УРСР 1963 року часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця.

Статтею 548 ЦК УРСР 1963 року встановлено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до статті 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Отже, прийняття спадщини може бути підтверджено діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать про те, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном.

Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 14 червня 1994 року (z0152-94) , в редакції чинній на момент відкриття спадщини, передбачалось, що свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (ст. 549 Цивільного кодексу).

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.

Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім`я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила встановити факт прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_3, оскільки вважає себе такою, що фактично вступила в управління та володіння частиною спадкового майна.

Однак, будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували вступ в управління чи володіння спадковим майном ОСОБА_1 не надано.

Відповідно до статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За правилами частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції правильно застосував вказані норми матеріального та процесуального права, встановив фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення та дійшов обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що вона фактично вступила в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини після смерті батька.

Доводи позивача про те, що у неї знаходиться свідоцтво на майновий пай, який належав батькові, та після його смерті її було включено у списки як його спадкоємицю не підтверджені жодними доказами та спростовуються матеріалами справи.

Посилання позивача на те, що після смерті батька вона приїздила та залишалась ночувати в житловому будинку, який йому належав та в якому продовжувала проживати мати, не свідчать про вступ позивача в управління або володіння спадковим майном батька.

Варто також зазначити, що про смерть батька ОСОБА_1 було відомо з 1996 року, однак вимоги щодо оформлення своїх спадкових прав позивач заявила зі спливом понад двадцять років після його смерті.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, фактично зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації", у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації") повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Верховний Суд встановив, що оскаржену постанову апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, на законність вказаного судового рішення не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.