розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2017 року в складі колегії суддів Микитюк О. Ю., Григорусь Н. Й., Шевчук А. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області, в якому просила визнати за нею в порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 та складається з: цілого житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами вартістю 30 000 грн, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також цілої земельної ділянки площею 1,7800 га кадастровий номер 1825085500:03:000:0074 та земельної ділянки площею 0,3700 га кадастровий номер 1825085500:03:000:0222 з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", які знаходяться на території Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Свої вимоги позивач обґрунтовувала тим, що спадкодавець ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 44 років у селі Лутівка та за життя залишила заповіт на користь своєї племінниці - ОСОБА_1, яким заповіла позивачеві усе належне їй на момент смерті майно.

Зазначала, що спірне нерухоме майно належало на праві власності батькам ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 і після їх смерті прийняте ОСОБА_3 як єдиною спадкоємицею за заповітом у порядку частини третьої статті 1268 ЦК України.

Однак, за життя ОСОБА_3 не встигла отримати свідоцтва про право на спадщину, що у сукупності з розбіжностями у написанні прізвищ батьків спадкодавця в їх особистих документах позбавляє позивача реалізувати надані їй спадкові права в позасудовому порядку.

У грудні 2016 року до участі у справі в якості третьої особи, що заявляє самостійні вимоги з приводу предмета спору, залучений син ОСОБА_3 - ОСОБА_2

ОСОБА_2, не заперечуючи факту наявності заповіту на користь ОСОБА_1 та не оспорюючи фактичні обставини, викладені у її позовній заяві, пред`явив позовні вимоги до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання за ним у порядку спадкування за законом права власності на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3, посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем за законом першої черги.

Спадковим майном ОСОБА_2 у своїй позовній заяві вважає житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями і спорудами на земельній ділянці для будівництва та обслуговування особистого селянського господарства, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2, а також земельну частку (пай) в СТОВ "Лутівка" площею 3,14 га та земельну ділянку площею 2,15 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 16 грудня 2016 року позов ОСОБА_2 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно об`єднано для спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені у повному обсязі.

В изнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування за заповітом право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_3 і складається з: цілого житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, вартістю 30 000 грн, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, а також цілої земельної ділянки площею 1,78 га, кадастровий номер - 1825085500:03:000:0074, та земельної ділянки площею 0,37 га, кадастровий номер - 1825085500:03:000:0222, з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", які знаходяться на території Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області та межі яких зазначені у Державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 220465, виданому на підставі розпорядження № 226 голови Радомишльської РДА Житомирської обл. від 16 листопада 2004 року Радомишльською райдержадміністрацією та Радомишльським райвідділом земельних ресурсів Житомирської обл.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 як спадкоємець за заповітом прийняла спадщину після смерті своїх батьків, оскільки проживала з ними за однією адресою, а єдиною спадкоємицею ОСОБА_3 за заповітом є позивач у справі - ОСОБА_1

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2, суд виходив з того, що чинність заповіту, складеного спадкодавцем на користь позивача, не спростована.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково: скасовано рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Здійснено перерозподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог ОСОБА_2 залишене без змін.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, апеляційний суд виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя не оформила спадкові права та не отримала свідоцтва про право на спадщину, а, отже, майно, право власності на яке просила визнати позивач, не ввійшло до спадкової маси.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції та просила скасувати його в частині вирішення первісного позову, залишивши в цій частині в силі рішення суду першої інстанції або направивши справу на новий розгляд.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження в даній справі.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2017 року за клопотанням ОСОБА_1 зупинено виконання рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 розділу XIII ЦПК України (1618-15) дана справа передана до Верховного Суду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) визначено, що судом касаційної інстанції в цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 посилалася на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні первісного позову неправильно застосовано норми матеріального права та не враховано положення частин третьої й п`ятої статті 1268 ЦК України, в силу яких спірне нерухоме майно належало ОСОБА_3 з моменту відкриття спадщини після смерті її батьків.

В частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 судове рішення не оскаржується, у зв'язку з чим у касаційному порядку не перевіряється.

Заперечення на касаційну скаргу

Заперечення/відзив на дану касаційну скаргу від інших учасників справи до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховного Суду не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 44 років у селі Лутівка Радомишльського району Житомирської області померла ОСОБА_3 . На випадок смерті вона залишила заповіт, посвідчений 28 березня 2016 року Лутівською сільською радою Радомишльського району Житомирської області за реєстровим № 6.

Відповідно до зазначеного заповіту, який на момент розгляду справи судами попередніх інстанцій є чинним, ОСОБА_3 вирішила заповісти усе належне їй майно та все те, що ще буде їй належати на час смерті, ОСОБА_1 .

Після смерті ОСОБА_3 заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини подали її племінниця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Свідоцтва про право на спадщину не видавались.

Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 78 років помер батько ОСОБА_3 - ОСОБА_4, після смерті якого залишилось спадкове майно, яке складається з: цілого житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями і спорудами, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_4 на випадок смерті склав заповіт, який посвідчений 30 жовтня 2000 року Лутівською сільською радою Радомишльського р-ну Житомирської обл. за реєстровим № 49, в якому все своє майно, де б воно не було і з чого не складалося б, зокрема: жилий будинок з надвірними будівлями, присадибну земельну ділянку в розмірі 0,19 га, заповів своїй дочці ОСОБА_3, що проживає в с. Лутівка.

На момент смерті спадкодавця його законна дружина ОСОБА_5 та їх дочка ОСОБА_3 були зареєстровані і проживали разом із спадкодавцем в спадковому будинку.

Судом на підставі наданих позивачем доказів встановлено також факт родинних зв'язків ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 80 років померла ОСОБА_5, після смерті якої залишилось спадкове майно, що складається з цілої земельної ділянки площею 1,7800 га, кадастровий номер 1825085500:03:000:0074 та земельної ділянки площею 0,3700 га кадастровий номер 1825085500:05:000:0222 з цільовим призначенням "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва", які знаходяться на території Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області.

Право власності спадкодавця на зазначені земельні ділянки підтверджене державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯБ № 220465, виданим на підставі розпорядження голови Радомишльської РДА Житомирської обл. від 16 листопада 2004 року за № 226.

ОСОБА_5 на випадок своєї смерті залишила заповіт, який посвідчений 30 жовтня 2000 року Лутівською сільською радою Радомишльського району Житомирської області за реєстровим № 50, в якому також заповіла все належне їй майно своїй доньці ОСОБА_3, що проживає в с. Лутівка.

На час смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у спадкодавців залишилась єдина спадкоємиця за заповітом, яка прийняла спадщину, ОСОБА_3, яка на момент смерті батька та матері була зареєстрована і проживала разом із спадкодавцями в спадковому будинку.

За життя ОСОБА_3, фактично прийнявши спадщину, своє право на житловий будинок та земельні ділянки у встановленому законом порядку не оформила.

При зверненні ОСОБА_1, як спадкоємиці ОСОБА_3, до нотаріуса, останній відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв'язку з неоформленням ОСОБА_3 власних спадкових прав та відсутності низки судових рішень, зокрема щодо встановлення факту родинних зв`язків між ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 зазначеним вимогам закону не відповідає.

В силу положень статті 1216 ЦК України спадкування - це перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до положень статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив з того, що спадкодавець ОСОБА_3 за життя не оформила спадкові права та не отримала свідоцтва про право на спадщину, з огляду на що дійшов висновку про те, що спірне майно не входить до спадкової маси після смерті ОСОБА_3

Дійшовши указаного висновку, апеляційний суд не дав належної оцінки обставинам, які були встановлені судом першої інстанції та мають значення для вирішення спору, а також не застосував закон, що підлягав застосуванню.

Відповідно до частини першої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

За змістом частини третьої статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Суд першої інстанції на підставі належних і допустимих доказів, надавши оцінку відомостям щодо місця проживання ОСОБА_3, відображеним у паспорті останньої, встановив, що ОСОБА_3 в силу положень частини третьої статті 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті її батьків, з огляду на що спірне майно, яке складається з житлового будинку та двох земельних ділянок, входить до спадкової маси, яка залишилась після смерті ОСОБА_3

Відсутність у неї свідоцтва про право на спадщину на вказане майно в силу вимог частини третьої статті 1296 ЦК України не позбавляє її спадкоємців права на спадщину та не може свідчити про те, що ОСОБА_3 не прийняла спадщину після смерті ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Проти указаних обставин, встановлених судом першої інстанції, не заперечував і ОСОБА_2 .

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 серпня 2019 року в справі № 523/3522/16-ц зроблено висновок, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини" і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям як майнового права, зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.

З огляду на викладене, оскільки ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 за заповітом, який на момент розгляду справи судами недійсним не визнаний, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

На указані обставини апеляційний суд уваги не звернув, що призвело до скасування законного та обґрунтованого рішення суду в частині вирішення позову ОСОБА_1 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково та залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 401, 413 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 12 червня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Лутівської сільської ради Радомишльського району Житомирської області про визнання права власності на спадкове майно скасувати, рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року в указаній частині залишити в силі.