розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області на рішення Апеляційного суду Київської області у складі колегії суддів: Матвієнко Ю. О., Волохова Л. М., Мельника Я. С., від 12 жовтня 2017 року,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року керівник Броварської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Київського обласного та по місту Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Іванківське лісове господарство" (далі - ДП "Іванківське лісове господарство") звернувся до суду з позовом до Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області (далі - Горностайпільська сільська рада), ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення Горностайпільської сільської ради Київської області, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки з чужого володіння.

Позовна заява керівника Броварської місцевої прокуратури (далі - прокурора) мотивована тим, що рішенням 10 сесії 5 скликання сільської ради від 21 червня 2007 року № У-10/79 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд", надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 . Рішенням 48 сесії 5 скликання сільської ради від 22 жовтня 2010 № У-48/469 "Про затвердження проекту землеустрою" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд в АДРЕСА_1, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га. На підставі вказаного рішення сесії сільської ради ОСОБА_1 отримав 29 грудня 2012 року державний акт серії ЯЙ № 331084 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га, кадастровим номером 3222080705:01:001:0026. Вважав, що оскільки вказана земельна ділянка вибула з державної власності всупереч встановленого законом порядку, то рішення 48 сесії 5 скликання сільської ради від 22 жовтня 2010 року № У-48/469 є незаконним та підлягає скасуванню, а виданий на його підставі державний акт серії ЯИ № 331084 на право власності на земельну ділянку на ім`я ОСОБА_1 є недійсним.

Прокурор просив суд: визнати незаконним та скасувати рішення 48 сесії 5 скликання Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області від 22 жовтня 2010 року № У-48/469 про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,20 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 29 грудня 2012 року на ім`я ОСОБА_1, серії ЯЙ № 331084 зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі від 29 грудня 2012 року за № 322200001005560;

витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим № 3222080705:01:001:0026, нормативно-грошова оцінка якої становить 196 120 грн;

вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 22 травня 2017 року в задоволенні позову прокурора відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності факту накладання земельної ділянки, належної на праві власності ОСОБА_1 на землі лісогосподарського призначення, що перебувають у користуванні ДП "Іванківське лісове господарство".

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року апеляційну скаргу Першого заступника прокурора Київської області задоволено.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 22 травня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено.

Визнано незаконним та скасовано рішення 48 сесії 5 скликання Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області від 22 жовтня 2010 року № У-48/469 про затвердження проекту землеустрою та передачу у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,20 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1 .

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 29 грудня 2012 року на ім`я ОСОБА_1 серії ЯЙ № 331084, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею, договорів оренди землі за від 29 грудня 2012 року № 322200001005560.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі ДП "Іванківське лісове господарство" земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим № 3222080705:01:001:0026, нормативно-грошова оцінка якої становить 196 120 грн.

Стягнуто з Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області та ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області понесені по справі судові витрати в розмірі 12 897, 78 грн, по 6 448, 89 грн з кожного.

Рішення апеляційного суду мотивована тим, що при вирішенні питання щодо перебування земельної ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства слід врахувати положення пункту 5 розділу VІІІ "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (3852-12) (далі - ЛК України) відповідно до якого право користування спірною земельною ділянкою посвідчується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування ДП "Іванківське лісове господарство".

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки. Також вказав, що зміна цільового призначення спірної земельної ділянки відбулась із порушенням вимог вищенаведених правових норм - без отримання згоди на вилучення земельної ділянки у постійного користувача та без отримання висновку органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства..

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Горностайпільська сільська рада Іванківського району Київської області, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга сільської ради мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно спростував доводи, якими керувався суд першої інстанції. Не взяв до уваги пояснення свідків, які вказали, що раніше на місці спірної земельної ділянки знаходилася будівля. Не надав оцінку доводам щодо відсутності у ДП "Іванківське лісове господарство" на час розгляду справи державних актів на право користування землею, а також оцінку тому, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту. Вказує, що позивачем не заявлялося клопотання про призначення експертизи під час підготовки справи до апеляційного перегляду, а суд апеляційної інстанції не надав можливості стороні відповідача ознайомитися з висновком експерта.

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції. Зупинено виконання рішення апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) ( далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 11 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Ухвалою Верховного Суду від 21 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням 10 сесії 5 скликання Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області від 21 червня 2007 року № Y-10/79 "Про надання дозволу на виготовлення проекту відводу земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд", надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 .

Рішенням 48 сесії 5 скликання Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області від 22 жовтня 2010 року № Y-48/469 "Про затвердження проекту землеустрою" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд у АДРЕСА_1, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га.

На підставі вказаного рішення сесії Горностайпільської сільської ради Іванківського району ОСОБА_1 29 грудня 2012 року отримав державний акт серії ЯЙ № 331084 на право власності на земельну ділянку площею 0,2 га, з кадастровим номером 3222080705:01:001:0026.

З Фрагменту публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталів Оранське лісництво ДП "Іванківський лісгосп" та межами земельних ділянок за даними лісовпорядкування 2014 року встановлено, що за № 128 розташована земельна ділянка з кадастровим номером 3222080705:01:001:0026, власником якої є відповідач ОСОБА_1 .

З Фрагменту з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу № 83 Оранського лісництва ДП "Іванківський лісгосп" та межами земельних ділянок за даними лісовпорядкування 2003 року встановлено, що під № 46 розташована земельна ділянка з кадастровим номером 3222080705:01:001:0026, власником якої є відповідач ОСОБА_1 .

З висновку судової земельно-технічної та оціночно-земельної експертизи від 14 серпня 2017 року №1 5/17, проведеної в рамках кримінального провадження, встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222080705:01:001:0026 (частковою площею 0,1812 га) частково розташована в межах земель, що перебувають у постійному користуванні ДП "Іванківський лісгосп".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 19 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу (далі - ЛК України).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України (2768-14) , а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України).

За основним цільовим призначенням ЗК України (2768-14) передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт "е" частини першої статті 19 ЗК України).

Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 ЛК України).

До земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт "ґ" частини четвертої статті 84 ЗК України).

Частиною другою статті 5 ЛК України (в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Згідно пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до статті 33 ЛК України сільські, селищні, міські ради у сфері лісових відносин на відповідній території: передають у власність, надають у постійне користування земельні лісові ділянки, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у комунальній власності, в межах сіл, селищ, міст і припиняють права користування ними; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; організовують благоустрій лісових ділянок і культурно-побутове обслуговування відпочиваючих у лісах, що використовуються для цих цілей; встановлюють порядок використання коштів, що виділяються з місцевого бюджету на ведення лісового господарства; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Відповідно до змісту статті 21 цього Закону та статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення, та припинення права користування ними.

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України, до яких, зокрема, належить передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності.

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини першої цієї статті зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України (2768-14) .

Аналогічне положення міститься й у статті 20 ЗК України.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами.

Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

Системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду України, висловлених у постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, від 25 січня 2015 року у справі № 6-224цс14, від 23 грудня 2015 року у справі № 6-377цс15.

Згідно зі статтею 12, частиною першою статті 20, частиною першою статті 122 та частиною третьою статті 149 ЗК України, статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статтею 33 ЛК України сільські ради взагалі не наділені повноваженнями щодо вилучення, зміни цільового призначення і надання у власність земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.

Встановивши, що передана у приватну власність ОСОБА_1 земельна ділянка відноситься до категорії земель лісогосподарського призначення, у встановленому законом порядку не вилучалася у законного користувача - ДП "Іванківсье лісове господарство", цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого правильного висновку про незаконність рішення Горностайпільської сільської ради від 22 жовтня 2010 року про передачу ОСОБА_1 земельної ділянки, яка належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки цільове призначення землі з лісогосподарського на ведення особистого селянського господарства не змінювалось, а орган місцевого самоврядування прийняв рішення з перевищенням наданих йому законом повноважень.

Суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна земельна ділянка є землею лісового фонду та перебувала в державній власності до прийняття оскаржуваного рішення і її передачі ОСОБА_1

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд на підставі установлених обставин справи, а також вказаних вище норм матеріального права та статей 19, 84 ЗК України, статті 5 ЛК України дійшов обґрунтованого висновку, що спірна земельна ділянка станом на момент відведення першому власнику відносилися до земель державної власності лісогосподарського призначення та використовувалася для ведення лісового господарства в порядку, визначеному ЛК України, та що Горностайпільска сільської ради не була наділена повноваженнями щодо розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, яка перебувала в державній власності, враховуючи, що передача у власність, надання у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, відповідно до статті 27 ЛК України, статті 149 ЗК України належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин, тоді як жодних дій щодо вилучення чи зміни цільового призначення спірної земельної ділянки Кабінетом Міністрів України не вчинялося, а спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави поза її волею. Суд правильно вважав, що відповідно до положень статей 122, 149 ЗК України у Горностайпільської сільської ради відсутні повноваження щодо надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення.

Встановлюючи на підставі матеріалів лісовпорядкування правовий статус земельної ділянки як такої, що належить до земель лісогосподарського призначення, апеляційний суд врахував наведені вище приписи законодавства, отже, заявлений керівником Броварської місцевої прокуратури позов є обґрунтованим.

Верховний Суд вважає, що рішення Горностайпільської сільської ради від 22 жовтня 2010 року є незаконним таким, що прийняте за відсутності волевиявлення власника - держави.

Відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла. Суд дійшов правильного висновку, що земля вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення.

З огляду на те, що необхідною передумовою виникнення права власності на земельну ділянку за певних обставин має бути рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування, які діють від імені власника, про передання у власність земельної ділянки (такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 31 жовтня 2012 року в справі № 6-53цс12), відсутність у справі такого рішення Кабінету Міністрів України свідчить про відсутність рішення власника про відчуження спірної земельної ділянки. Отже, оскаржене рішення Горностайпільської сільської ради від 22 жовтня 2010 року про передачу у власність ОСОБА_1 земельної ділянки загальною площею 0,20 га для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських споруд, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, не є підставою вибуття земельної ділянки із власності держави в особі Кабінету Міністрів України.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17 (провадження 14-144цс18)).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14 захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Верховний Суд погоджується з тим, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Застосування вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння, виключає застосування інших вимога власника про визнання права власності чи інших вимог, спрямованих на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України.

Верховний Суд вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному в постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14).

При цьому у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсними рішення Горностайпільської сільської ради Іванківського району Київської області від 22 жовтня 2010 року, державного акта на право на земельну ділянку, виданого 29 грудня 2012 року відповідачу та витребував у ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,2 га у державну власність.

Щодо доводів касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не ознайомив відповідачів зі змістом висновку експертизи, долученого до матеріалів справи стороною позивача, спростовуються матеріалами справи, які не місять відповідних заяв відповідачів.

Інші доводи касаційної скарги щодо встановлення фактичних обставин справи та дослідження доказів були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, їм надана оцінка, а суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати нові обставини та переоцінювати надані докази.

З огляду на наведене колегія суддів вважає касаційну скаргу необґрунтованою, а рішення суду апеляційної інстанцій таким, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Згідно частини 3 статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Оскільки ухвалою суду касаційної інстанції від 06 листопада 2017 року було зупинено виконання оскаржуваного судового рішення до закінчення його перегляду в касаційному порядку, а колегія суддів дійшла висновку про те, що відсутні підстави для скасування судового рішення, тому виконання рішення Апеляційного суду Київської області від 12 жовтня 2017 року підлягає поновленню.