розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України на рішення Якимівського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року у складі судді Куценко О. О.та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 рокуускладі колегії суддів: Трофимової Д. А., Крилової О. В., Бєлки В. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2011 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позов обгрунтований тим, що на підставі розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно філії Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт", санаторій "Кирилівка"", Комунальним підприємством "Якимівське бюро технічної інвентаризації" (далі - КП "Якимівське БТІ") видане Приватному акціонерному товариству "Приазовкурорт" (далі - ПрАТ "Приазовкурорт"), правонаступнику Закритого акціонерного товариства "Приазовкурорт" (далі - ЗАТ "Приазовкурорт"), свідоцтво про право власності від 25 березня 2003 року серії НОМЕР_1 на комплекс філія ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка", що включає комплекс будівель та споруд.

На підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року, який посвідчено приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Онищук Н. С. та зареєстрований в реєстрі за № 2387, ЗАТ "Приазовкурорт" продало ОСОБА_1 1/100 частину комплексу "Кирилівка" - панельний будинок ЗМУ, визначений на плані літерою Щ-1, житловою площею 106,7 кв. м, загальною площею 163,6 кв. м,.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно право власності на зазначене майно на підставі угоди від 23 вересня 2003 року зареєстроване за ОСОБА_1 .

Прокуратура Запорізької області вищевказане розпорядження Якимівської районної державної адміністрації оскаржила до Господарського суду Запорізької області, рішенням якого від 26 вересня 2011 року розпорядження райдержадміністрації визнано недійсним, визнано право власності держави в особі Фонду державного майна України на комплекс будівель і споруд філії ПрАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка", що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

З урахуванням того, що розпорядження Якимівської райдержадміністрації від 17 березня 2003 року № 125 та видане на його підставі свідоцтво про право власності як правова підстава реєстрації спірного майна за ЗAT "Приазовкурорт" були скасовані, останнє не мало права на його відчуження.

Право власності на зазначене майно перейшло до ОСОБА_1 за відплатним договором.

Ураховуючи, що Фонд державного майна України про оформлення права власності на комплекс, філію ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка" дізнався лише після видання Якимівською районною державною адміністрацією розпорядження від 17 березня 2003 року № 125, вказана частина комплексу повноваження з управління яким покладено на Фонд державного майна України, вибула з державної власності, не з його волі. Отже, Фонд державного майна України має право витребувати 1/100 частину комплексу "Кирилівка" - панельний будинок ЗМУ, визначений на плані літерою Щ-1, житловою площею 106,7 кв. м, загальною площею 163,6 кв. м, з володіння ОСОБА_1 Просив поновити строк позовної давності.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Якимівського районного суду Запорізької області від 30 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 грудня 2017 року, у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року встановлено, що згідно із судовим рішенням в іншій справі № 30/475-05-117190 визнано, що факт належності до державної власності майна, яке передавалося до статутного фонду ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", є встановленим, і ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно санаторію "Кирилівка" у власність ЗАТ "Приазовкурорт".

Водночас ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно санаторію "Кирилівка" у статутний фонд (у власність) ЗАТ "Приазовкурорт".

Спірний об`єкт нерухомості мав статус державної (загальнодержавної) власності, у зв`язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Однак прокурору відмовлено у задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності.

Тому на час вирішення цієї справи розпорядження районної державної адміністраціївід 17 березня 2003року № 125 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно філії ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка" є чинним, у встановленому порядку не скасовано і не визнано недійсним.

Договір купівлі-продажувід 18 вересня 2003 року, укладений між ЗАТ "Приазовкурорт" та ОСОБА_1, не оспорювався та не визнавався судом недійсним.

Підстав, передбачених статтею 388 ЦК України (435-15) , які, зокрема, дають право витребувати у ОСОБА_1 1/100 частину комплексу філії ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка", не має.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2018 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, у якій просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

21 березня 2018 року ухвалою Верховного Судувідкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України.

12 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду вказану справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій внаслідок неправильного застосування норм статей 21, 393 ЦК України, статті 19 Конституції України, статті 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" дійшли хибного висновку про законність розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125 та неможливість у зв`язку з цим витребування спірного майна на користь держави.

Суди не звернули уваги, що під час розгляду справи № 32/5009/5385/11 про визнання недійсним розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку про обгрунтованість позову та незаконність розпорядження. На момент створення ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" спірне майно перебувало у державній власності, а тому могло відчужуватися (передаватися до статутного фонду) виключно за згодою власника. Водночас, унаслідок неправильного застосування статей 257, 261 ЦК України апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про пропущення прокурором позовної давності.

Суд апеляційної інстанції внаслідок неправильного застосування статей 15, 16, 215, 216, 388 ЦК України дійшов хибного висновку про неможливість витребування на користь держави спірного майна через дійсність договору купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу, повинні були обмежитись наданням правової оцінки договору купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року з урахуванням наданої Донецьким апеляційним господарським судом оцінки розпорядженню Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125 стосовно його невідповідності вимогам законодавства.

Звертаючись із позовом, прокурор керувався необхідністю вирішення проблем суспільного значення, існування яких виправдовує застосування механізму повернення спірного нерухомого майна з незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт". Звернення прокурора спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновіленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення державі незаконно вибулого з її власності нерухомого майна.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають фактичним обставинам справи.

Аргументи учасників справи

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що на підставі розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно філії ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка" КП "Якимівське БТІ" видало ПрАТ "Приазовкурорт" (правонаступнику ЗАТ "Приазовкурорт") свідоцтво про право власності від 25 березня 2003 року серії НОМЕР_1 на комплекс, філія ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка", що включає Корпус № 3, 3 А, 2395,6 кв. м; Корпус № 2, 2 Б, 1003,7 кв. м; корпус № 2, 2 Б-1, 859,4 кв. м; Перехідник, 2 Б-2, 33 кв. м; Грязеводолікування 2, 1, 1, 1, 1, 1 В, В-1, В-2, В-3, В-4, В-5, 2125 кв. м; Адміністративний корпус 2 Г, 620,1 кв. м; Корпус № 1, 2 Д, 721,4 кв. м; Їдальня 1, 1, 1 Є, Є-1, Є-2, 943,1 кв. м; Кінотеатр зимовий, 2 Ж, 825,7 кв. м; Робоча їдальня 1, 1 З, З-1, 363,7 кв. м; Гараж-диспетчерська, 1 І, 84,9 кв. м.; Прохідна 1 К, 27,5 кв. м.; Корпус № 6, 1 В-8, 421,2 кв. м; Корпус № 4, 1 В-9, 358,1 кв. м; Будинок ЗМУ, 1 Щ, 163,6 кв. м; Корпус № 5 г, 1 Щ-1, 67,1 кв. м; Корпус № 5 в, 1 Щ-2, 52,9 кв. м; Корпус №5 б, 1 Щ-3, 53,3 кв. м.; Корпус №5 а, 1Щ-4, 51,9 кв. м; Бокс на три автомобіля, 1І-1, 213,6 кв. м; Автогараж на три бокса, 1Н, 205,5 кв. м; Гараж з майстернями, 1О, 464,2 кв. м; Склад ДОК, 1П, 366 кв. м; Склад №3, 1Р, 157,2 кв. м; Склад № 1, 1С, 70,4 кв. м; Склад № 4, 1Т, 54,7 кв. м; ЗТМ, 1У, 23,6 кв. м; ЗТП, 1У1, 52,7 кв. м; Продовольчий склад, 1Ц, 362,2 кв. м; Пральня, 1Ч, 233,1 кв. м; Котельня на 4 котла, 1Ч1, 370 кв. м; Котельня на 3 котла, 1Ч-2, 171,4 кв. м; Котельня, 1Ч-3, 34,8 кв. м; Літній кінотеатр 1Ш, 1530,9 кв. м; Площадка для паркування автотранспорту, 8, 1248 кв. м; Вбиральня, 1; Насосна питного водопостачання, 2; Мазутосховище, 3; Басейни регенерації грязі, 4; Насосна мінерального водопостачання, 5; Свердловина № 7, 6; Свердловина № 8, 7; Свердловина № 10, 9; Свердловина № 11, 10; Свердловина № 1/1, 11; Будинок-контора, 1Е, 97,9 кв. м (а. с. 8, 9).

На підставі договору купівлі-продажу від 18 вересня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Онищук Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2387, ЗАТ "Приазовкурорт" продало ОСОБА_1 . 1/100 частину комплексу, філії ЗАТ "Приазовкурорт" санаторій "Кирилівка", що розташований на АДРЕСА_1, - панельний будинок ЗМУ, визначений на плані літерою Щ-1, житловою площею 106,7 кв. м, загальною площею 163,6 кв. м, оціночна вартість - 4 750,00 грн (а. с. 10-11, 12).

Постановою Вищого господарського суду України від 13 вересня 2016 року рішення Господарського суду Запорізької області від 26 вересня 2011 року та постанова Донецького апеляційного господарського суду від 25 лютого 2016 року про визнання недійсним та скасування розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125, визнання права власності за державою Україна в особі Фонду державного майна України на об`єкти нерухомого майна санаторію "Кирилівка", що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та витребування із чужого незаконного володіння ПрАТ "Приазовкурорт" спірного комплексу будівель і споруд та повернення його у власність держави в особі Фонду державного майна України скасовані з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції (а. с. 135-138).

За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Запорізької області від 06 грудня 2016 року позов прокурора задоволено (а. с. 180-195), проте постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року за апеляційною скаргою ПАТ "Приазовкурорт" це рішення скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено за пропуском строку позовної давності.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із статтею 15 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Одним із таких органів є прокуратура, на яку покладено функції представництва інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Статтями 328, 329 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Відповідно до статей 386, 387 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України встановлено, що в разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, постановою Донецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року за апеляційною скаргою ПАТ "Приазовкурорт" рішення у справі № 32/5009/5385/11 скасовано і прийнято нове рішення, яким у позові заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Якімівської районної державної адміністрації, Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця", ПрАТ "Приазовкурорт", треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" - Федерації професійних спілок України; Приватного акціонерного товариства "Приазовкурорт"; Комунального підприємства "Якимівське бюро технічної інвентаризації"; фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, про визнання недійсним розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125, визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовлено за пропуском позовної давності.

Згідно з частиною третьою статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суди встановили, що у справі № 32/5009/5385/11 визнано порушення прав держави в особі Фонду державного майна України, оскільки ЗАТ "Укрпрофоздоровниця", не набувши на законних підставах права власності на спірне майно, не мало права без згоди Фонду державного майна України передавати державне майно санаторію "Кирилівка" у статутний фонд (у власність) ЗАТ "Приазовкурорт".

Отже, всупереч своєму обов`язку з управління державним майномФонд державного майна України станом на час подання прокурором позову не вжив заходів, спрямованих на повернення спірного майна державі.

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, 51, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, 43 від 29 січня 2013 року).

З єдиного державного реєстру судових рішень відомо, що постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 07 лютого 2018 року постанову Донецького апеляційного господарського суду від 24 травня 2017 року у справі № 32/5009/5385/11 залишено без змін.

Суди встановили, що на час вирішення цієї справи розпорядження Якимівської районної державної адміністрації від 17 березня 2003 року № 125 "Про видачу свідоцтва про право власності на нерухоме майно філії ЗАТ "Приазовкурорт", санаторій "Кирилівка" є чинним, у встановленому порядку не скасовано і недійсним не визнано.

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить 1/100 частина комплексу, філії ЗАТ "Приазовкурорт", санаторію "Кирилівка", що розташований: АДРЕСА_1, -панельний будинок ЗМУ, визначений на плані літерою Щ-1, житловою площею 106,7 кв. м, загальною площею 163,6 кв. м, на підставі договору купівлі-продажу частини комплексу від 18 вересня 2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Якимівського районного нотаріального округу Запорізької області Онищук Н. С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2387. Цей договір купівлі-продажу не оспорювався та не визнавався судом недійсним. Отже, право власності вважається набутим правомірно.

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (справа "East/West Alliance Limited" проти України"), рішення від 23 січня 2014 року).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, останнє -характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, а наслідки його застосування мають бути передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа -добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (справа "Рисовський проти України", рішення від 20 жовтня 2011 року, справа "Кривенький проти України", рішення від 16 лютого 2017 року).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Доводи касаційної скарги, що повернення державі незаконно вибулого з її власності нерухомого майна має суспільне значення зводяться довласного тлумаченням норм матеріального і процесуального права. Прокурор, виправдовуючи бездіяльність Фонду державного майна України, зазначає, що його звернення спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно значимого питання про повернення державі незаконно вибулого з її власності нерухомого майна.

У рішеннях ЄСПЛ від 24 червня 2003 року усправі "Стретч проти Сполученого Королівства" та від 20 жовтня 2011 року усправі "Рисовський проти України" зазначається про необхідність додержання принципу "належного урядування" при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.

Верховний Суд зазначає, що у конкретній справі державні органи діяли невчасно, а витребування майна у відповідача за спливом позовної давності буде втручанням у її право мирно володіти майном.

Верховний Суд зауважує, що суди першої та апеляційної інстанцій, проаналізувавши обставини справи у сукупності з доказами встановили необгрунтованість позовних вимог заступника прокурора Запорізької області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, а отже, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові є обґрунтованим.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України" (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).