треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 рокуу складі колегії суддів: Обідіної О. І., Пікуля В. П., Прядкіної О. В.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області звернувся до суду із позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Полтавська міська рада, Полтавське міське управління земельних ресурсів та земельного кадастру, Управління з питань містобудування та архітектури виконавчого комітету Полтавської міської ради, про визнання недійсними та скасування рішень про надання у власність земельних ділянок, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов`язання вчинити дії.

Позовна заява мотивована тим, що під час перевірки у січні 2014 року Полтавською місцевою прокуратурою у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Полтавської міської ради було встановлено порушення вимог Земельного кодексу України (2768-14) з боку Полтавської міської ради при розпорядженні землями міського парку "Перемога", за результатами якої відповідні відомості були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

Під час перевірки було установлено, що рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2010 року № 79 "Про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок", яке було затверджено на сесії Октябрської районної у м. Полтава ради 25 лютого 2010 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2010 року № 245 "Про передачу у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення садівництва", яке було затверджено на сесії Октябрської районної у м. Полтава ради 29 липня 2010 року, погоджено проект відведення і передано у власність ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м відповідно до проекту відведення, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю "НВІ "Земресурс" для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради 06 липня 2010 року ОСОБА_1 було видано державний акт на право власності серії ЯЛ № 212135 на земельну ділянку площею 1 000,00 кв. м.

Вказував, що вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 367 КК України, який, працюючи на посаді завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, упродовж 2009-2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів із землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку "Перемога", серед якого було погоджено відповідний висновок ОСОБА_1 . На підставі вказаного висновку останньому незаконно було передано безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1, яка знаходиться під об`єктом природного-заповідного фонду - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва - парку "Перемога" у м. Полтаві.

На підставі вказаного перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 07 квітня 2017 року просив суд:

- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2010 року № 79 про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд;

- визнати недійсним і скасувати рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2010 року № 245 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови міста по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд;

- визнати недійсним і скасувати рішення сесії Октябрської районної у м. Полтава ради від 25 лютого 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтава ради від 24 лютого 2010 року № 79;

- визнати недійсним і скасувати рішення сесії Октябрської районної у м. Полтава ради від 29 липня 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтава ради від 08 червня 2010 року № 245;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 212135, виданий ОСОБА_1 06 липня 2010 року;

- зобов`язати ОСОБА_1 повернути до земель запасу Полтавської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м, кадастровий номер: 5310137000:15:014:0106, вартістю 191 862,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 03 травня 2017 року у складі судді Січиокно Т. О. у задоволенні позову першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач у порушення вимог статті 60 ЦПК України 2004 року не надав суду належних і допустимих доказів наявності проектів створення та утримання об`єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва - парку "Перемога" на просп. Першотравневому, 20 у м. Полтаві, а також доказів виготовлення, затвердження відповідних проектів землеустрою, здійснення державної реєстрації земельної ділянки, відповідно до змісту яких було б встановлено межі земельної ділянки площею 30,9 га для розміщення об`єкту природно-заповідного фонду місцевого значення - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва - парку "Перемога".

Разом з тим, суд дійшов висновку, що при погодженні проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки було допущено порушення вимог земельного законодавства, однак, оскаржувані рішення було прийнято у межах компетенції виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради та Шевченківської районної у м. Полтава ради. Оскільки у діях відповідачів не встановлено будь-яких порушень, то підстав для задоволення позову прокурора немає.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 27 вересня 2017 року апеляційну скаргу заступника прокурора Полтавської області задоволено.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 травня 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов першого заступника керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області задоволено.

Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2010 року № 79 про надання дозволу ОСОБА_1 на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано незаконним і скасовано рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2010 року № 245 про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Визнано незаконним і скасовано рішення Октябрської районної у м. Полтаві ради від 25 лютого 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2010 року № 79.

Визнано незаконним і скасовано рішення Октябрської районної у м. Полтаві ради від 29 липня 2010 року про затвердження рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2010 року № 245.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 212135 від 06 липня 2010 року, виданий на ім`я ОСОБА_1

Зобов`язано ОСОБА_1 повернути до земель запасу Полтавської міської ради земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м, вартістю 191 862,00 грн.

Стягнуто з виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, ОСОБА_1 на користь прокуратури Полтавської області судові витрати по 5 872,95 грн з кожного.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що на підставі належних і допустимих доказів позивачем доведено обставини належності території парку "Перемога", який розташований на земельній ділянці площею 30,9 га, до парку пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та те, що він є об`єктом природно-заповідного фонду, тому розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність спірної земельної ділянки ОСОБА_1, технічна документація, а також прийняті з цього приводу оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування не відповідають вимогам закону. Разом з тим, рішення про зміну цільового призначення земельної ділянки, виділеної у власність ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради, не приймалося, протиправність дій завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища у Полтавській області Марченка В. Г. щодо погодження проектів землеустрою з відведення у власність, зокрема, спірної земельної ділянки із земель пам`ятки природи встановлена вироком суду, тому суд дійшов висновку про обґрунтованість і доведеність позову прокурора.

При цьому позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки про допущені органом місцевого самоврядування порушення вимог законодавства прокурору стало відомо лише у січні 2014 року, після проведення перевірки у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів, а із позовом до суду перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури звернувся у грудні 2016 року, тобто у межах загального строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року справу передано Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ до Верховного Суду.

Відповідно до розпорядження в.о. керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 03 червня 2019 року № 449/0/226-19 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової плати Касаційного цивільного суду від 11 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що матеріали справи не містять жодного доказу про існування рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про створення парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та що виділена йому земля відноситься до земель природно-заповідного фонду. Крім того, апеляційним судом не враховано, що прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки про рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради за 2008-2010 роки він був обізнаний ще 25 травня 2010 року, оскільки на вимогу прокурора такі рішення надавалися Октябрською районною у м. Полтаві радою. Вказаним обставинам апеляційний суд належної оцінки не дав.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2017 року перший заступник керівника Полтавської місцевої прокуратури Полтавської області подав заперечення на касаційну скаргу, вказуючи на те, що підстав для скасування оскаржуваного рішення апеляційного суду немає, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують і не свідчать про неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 24 лютого 2010 року № 79 "Про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок", яке було затверджено на сесії Октябрської районної у м. Полтава ради 24 лютого 2010 року, ОСОБА_1 надано дозвіл на виготовлення проекту відведення зі складу земель житлової та громадської забудови міста земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням сесії Октябрської районної у м. Полтава ради від 25 лютого 2010 року затверджено рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтава ради від 24 лютого 2010 року № 79 "Про надання дозволу на виготовлення проектів відведення земельних ділянок".

Рішенням виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтаві ради від 08 червня 2010 року № 245 "Про передачу у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення садівництва" погоджено проект відведення і передано у власність ОСОБА_1 із земель житлової та громадської забудови міста земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м відповідно до проекту відведення, виготовленого товариством з обмеженою відповідальністю "НВІ "Земресурс" для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд.

Рішенням сесії Октябрської районної у м. Полтава ради від 29 липня 2010 року затверджено рішення виконавчого комітету Октябрської районної у м. Полтава ради від 08 червня 2010 року № 245 "Про передачу у власність земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд та для ведення садівництва".

Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради депутатів трудящих від 24 грудня 1970 року № 555 затверджено та взято під охорону, зокрема, пам`ятку природи місцевого значення парк "Перемога" на площі 10 га по просп. Першотравневому, 20 у м . Полтаві та закріплено її за виконавчим комітетом Полтавської міської ради.

Рішенням Полтавської обласної ради депутатів трудящих від 20 червня 1972 року №242 "Про віднесення пам`яток природи місцевого значення за категоріями згідно нової класифікації та затвердження нововиявлених заповідних територій і природних об`єктів" пам`ятки природи місцевого значення віднесено до категорії парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, та затверджено додатково виявлені парки-пам`ятки згідно додатку № 2, зокрема, парк "Перемога".

Рішенням виконавчого комітету Полтавської обласної ради від 22 листопада 1984 року № 453 затверджено межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, згідно з яким парк "Перемога" віднесено до парку-пам`ятки садового-паркового мистецтва місцевого значення на площі 30,9 га.

27 травня 2001 року Дирекцією міського парку культури та відпочинку взято на себе охоронне зобов`язання по забезпеченню режиму охорони та збереження вказаного об`єкту природно-заповідного фонду на площі 30,9 га.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року та ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09 квітня 2014 року, що набрали законної сили, встановлено, що станом на 01 січня 2009 року, 01 січня 2011 року та 01 січня 2013 року земельні ділянки парку "Перемоги" площею 30,9 га мали статус об`єкта природно-заповідного фонду.

Вироком Київського районного суду м. Полтави від 23 квітня 2015 року, що набрав законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення за частиною другою статті 367 КК України, який, працюючи на посаді завідуючого Полтавським сектором охорони навколишнього природного середовища Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, упродовж 2009-2010 років незаконно затвердив висновки про погодження проектів із землеустрою щодо надання у власність 17 земельних ділянок на території заповідного парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення - парку "Перемога", серед якого було погоджено відповідний висновок ОСОБА_1 . На підставі вказаного висновку останньому незаконно було передано безоплатно у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд земельну ділянку, площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1, яка знаходиться під об`єктом природного-заповідного фонду - парку-пам`ятки садово-паркового мистецтва - парку "Перемога" у м. Полтаві.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законними і обґрунтованим та підстав для його скасування немає.

У статті 51 ЗК України визначено, що до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Статтею 20 ЗК України передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до статті 54 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" зміна меж, категорії та скасування статусу територій об`єктів природно-заповідного фонду проводиться відповідно до статей 51-53 цього Закону.

Судом установлено, що Полтавською обласною радою рішення про зміну меж, площ, категорій чи скасування статусу парку "Перемога", відповідно до вищевказаної норми закону, за погодженням з центральним органом виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища на підставі відповідного експертного висновку, не приймалося.

З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що належними і допустимими доказами підтверджується факт належності території парку "Перемога", який розташований на земельній ділянці площею 30,9 га, до парку пам`ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення та є об`єктом природно-заповідного фонду.

Згідно з висновком комісійної судової земельно-технічної експертизи від 29 вересня 2014 року 17 земельних ділянок, зокрема, й земельна ділянка по АДРЕСА_1 Полтаві розташовані в межах парку пам`ятки садово-паркового мистецтва парк "Перемога". Основне цільове призначення (категорія) вказаних земельних ділянок, у тому числі й земельної ділянки, наданої у власність ОСОБА_1, не змінювалися. Розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність вказаних земельних ділянок та технічна документація на земельні ділянки не відповідають вимогам земельного законодавства.

Згідно з пунктами "а", "в" частини третьої статті 83 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

На підставі вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що розроблені проекти землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 1 000,00 кв. м, технічна документація, а також прийняті з цього приводу оскаржувані рішення органу місцевого самоврядування не відповідають вимогам закону, а тому підлягають скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною першою статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Встановивши відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу місцевого самоврядування, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що держава, як власник, волю на відчуження земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1 не виявляла, тому ОСОБА_1 зобов`язаний повернути її до земель запасу Полтавської міської ради.

При цьому Верховний Суд враховує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) (далі - Конвенція)).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) у другому реченні того ж абзацу - охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) у другому абзаці - визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі ( рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі "Гамер проти Бельгії" (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося ( 77).

Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього природного середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання ( 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс ( 80).

Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним ( 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. У цій справі - не тільки прокурора, виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Шевченківської районної у м. Полтаві ради, Полтавської міської ради, але й ОСОБА_1

Право держави витребувати земельну ділянку, яка знаходиться під об`єктами природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене у чинному законодавстві України.

Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Повернення у державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом місцевого самоврядування, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель природно-заповідного фонду.

У постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18 Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Колегія суддів вважає, що в силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, ОСОБА_1, проявивши розумну обачність, міг і повинен був знати про те, що ця ділянка належить до земель природно-заповідного фонду та є частиною парку "Перемога", який знаходиться у центрі міста Полтава.

Аналогічні правові висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, провадження № 14-76цс18, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц, провадження № 14-95цс18 і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц, провадження № 14-71цс18).

З огляду на вказане, загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні права на земельну ділянку.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема, і щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлений можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження останньої, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а у разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки.

Отже, витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.

Твердження заявника про пропуск позивачем строку позовної давності є безпідставним, оскільки спростовуються встановленими судом обставинами справи.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У частині першій статті 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Звертаючись до суду із позовом у грудні 2016 року, позивач вказував, що згідно з постановою заступника прокурора м. Полтави від 23 квітня 2013 року у порядку нагляду за додержанням і застосуванням законів у діяльності Полтавської міської ради проведено перевірку, якою встановлено порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями парку "Перемога".

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 20 січня 2014 року визнано протиправним і скасовано рішення 16 сесії Полтавської міської ради 6 скликання від 18 грудня 2011 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою та оформлення права постійного користування земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_2 ".

25 січня 2014 року начальником відділу представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратури м. Полтави зареєстровано рапорт і внесено відомості до Єдиного реєстру судових розслідувань за № 42014170010000001, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

З урахуванням вказаного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що перебіг позовної давності розпочався з січня 2014 року, отже підстав вважати цей строк пропущеним немає, оскільки із позовом до суду прокурор звернувся у грудні 2016 року.

Інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування законних та обґрунтованих рішень, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. У силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

З урахуванням того, що вказані доводи касаційної скарги вже були предметом дослідження судами та їм надана належна правова оцінка, Верховний Суд приходить до висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому їх відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.