розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року у складі судді Трегубенко Л. О. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року у складі колегії суддів: Семенюк Т. А., Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М.,

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - Київська міська рада, про припинення права спільної часткової власності на нерухоме майно, поділ майна в натурі, визнання права власності на нерухоме майно, припинення права на частину сараю, визнання права власності на сарай, визнання договору дарування житлового будинку частково недійсним, у частині сходів і балкону, визначення порядку користування земельною ділянкою.

Позовна заява мотивована тим, що їм на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку АДРЕСА_1 та Ѕ АДРЕСА_2 сараю АДРЕСА_3, відповідачам на праві спільної часткової власності належить Ѕ частина житлового будинку та Ѕ частина сараю по вказаній адресі.

Зазначали, що між сторонами вже тривалий час існує певний порядок користування житловим будинком. На сьогодні фактично є дві окремі квартири, що мають окремі входи та окремі комунікації.

Вважали, що припинення спільної часткової власності на Ѕ частину житлового будинку з виділом їм в натурі частки із спільного майна, а саме: приміщень житлового будинку відповідно до встановленого порядку користування, не порушує прав та законних інтересів всіх співвласників.

Посилалися на те, що при розгляді іншої справи в суді їм стало відомо про існування договору дарування частини житлового будинку від 15 серпня 2001 року, відповідно до якого ОСОБА_4 подарував 37/100 частини житлового будинку АДРЕСА_1 за вищезазначеною адресою своїм дітям - ОСОБА_6 та ОСОБА_5 Вважаючи, що у порушення вимог закону ОСОБА_4 подарував об`єкти, а саме Ѕ частину сходів та Ѕ частину балкону, власником яких не був, просили визнати зазначений договір дарування недійсним.

Також зазначали, що скласти угоду між співвласниками про порядок користування земельної ділянки неможливо, оскільки співвласники є окремі сім`ї та між ними склалися неприязні стосунки.

Ураховуючи наведене, з урахуванням уточнень, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8 просили суд: припинити їхнє право спільної часткової власності та ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на нерухоме майно: житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_3, виділити їм в натурі частку із спільного майна - приміщення житлового будинку, визнати за ними право власності на нерухоме майно загальною площею 62 кв. м, припинити право власності відповідачів на Ѕ частину сараю, визнати право власності на сарай за ними, визнати договір дарування житлового будинку від 15 серпня 2001 року частині дарування Ѕ частини сходів та Ѕ частини балкону, визначити порядок користування земельною ділянкою, у тому числі з урахуванням залишків.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки спірний житловий будинок був перебудований та перепланований без отримання дозвільних документів, отже, на підставі статті 376 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) він є об`єктом самочинного будівництва. При цьому районний суд вказав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) на підставі статей 364, 367 ЦК України.

Районний суд вважав, що припинення права власності на Ѕ частину житлового будинку може завдати істотної шкоди інтересам відповідачів, оскільки буде порушено принцип рівності прав співвласників.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року, суд вважав, що зазначеним договором не порушено права позивачів, при його укладенні дотримано вимог закону. При цьому районний суд вказав на пропуск ОСОБА_1 строку позовної давності на звернення до суду з такою вимогою, оскільки про спірний договір він дізнався у 2008 році, а до суду звернувся зі спливом трирічного строку позовної давності у 2013 році.

Щодо позовних вимог про визначення порядку користування земельною ділянкою суд зазначив, що такі задоволенню не підлягають з огляду на те, що позивачами не доведено належними та допустимими доказами передачу у користування сторонам земельної ділянки площею 1 676 кв. м, яка зазначена у висновку судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2012 року № 12709/11-43/7383/7384/12-43.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено.

Рішення Подільського районного суду міста Києва від 23 серпня 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки районного суду є законними та обґрунтованими, зробленими на підставі повного та всебічного дослідження обставин справи й наданих сторонами доказів.

Апеляційний суд вказав, що доводи апеляційної скарги не є суттєвими та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Апеляційний суд вважав, що суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин положення статей 317, 364, 376 ЦК України.

Суд апеляційної інстанції вказав, що нормами чинного законодавства не передбачено припинення права спільної часткової власності із переведенням майна в спільну сумісну власність, а визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року, апеляційний суд вважав, що ОСОБА_4 не було порушено вимоги закону при укладанні спірного договору дарування, оскільки кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачами передачі земельної ділянки площею 1 676 кв. м у користування власникам житлового будинку АДРЕСА_3 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_8, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким їх позов задовольнити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2019 року касаційна скарга надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою судді Верховного Суду від 02 серпня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли неправильного висновку про те, що перепланування коридору та влаштування окремого входу на другий поверх є самочинним будівництвом та неправильно застосували положення статті 376 ЦК України.

При цьому заявники посилаються на постанову Кабінету Міністрів України від 07 червня 2017 року № 406 "Про затвердження переліку будівельних робіт, які не потребують документів, що дають право на їх виконання, та після закінчення яких об`єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію" (406-2017-п) та вважають, що проведені ними роботи з перепланування спірного житлового будинку не потребують дозвільних документів, отже не можуть визнаватися самочинним будівництвом.

Вважають, що суди з порушенням положень статей 358, 717 ЦК України відмовили у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року.

Посилаються на те, що висновки судів попередніх інстанцій про недоведеність передачі у користування земельної ділянки площею 1 676 кв. м є необґрунтованими оскільки вони сплачують земельний податок з такої площі та у технічному паспорті на будинок зазначена площа земельної ділянки 1 670 кв. м. Крім того, зазначають, що у рішенні виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 зазначено, що за неможливості використання для державних і громадських цілей лишків землі залишити їх в користуванні землекористувачів даних кварталів.

Відзив на касаційну скаргу учасники справи не подали.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з договором довічного утримання від 06 лютого 1997 року ОСОБА_10 передала у власність ОСОБА_4 Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_3 том АДРЕСА_4, а. с. 14).

Відповідно до договору дарування від 15 серпня 2001 року ОСОБА_4 подарував частину житлового будинку АДРЕСА_3 : ОСОБА_5 - 25/100 частин та ОСОБА_6 - 12/100 частини будинку (том 1, а. с. 15).

Згідно з договором дарування від 26 січня 2002 року 7/100 частин житлового будинку АДРЕСА_3 ОСОБА_13 подарував ОСОБА_1 (том 1, а. с. 11).

Відповідно до договору довічного утримання від 18 грудня 2007 року ОСОБА_13 передав у власність ОСОБА_1 43/100 частин вищезазначеного будинку (том 1, а. с.12).

Згідно з договором дарування від 17 січня 2011 року ОСОБА_1 подарував по 20/100 частини житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_2 та ОСОБА_14 (том 1, а. с. 13).

Відповідно до плану земельної ділянки на АДРЕСА_5 ) відповідно до рішення Виконавчого комітету Подільської Райради депутатів трудящих від 04 лютого 1919 року № 41 площа земельної ділянки становить 1 355 кв. м (том 1, а. с. 79).

Рішенням виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 затверджено матеріали по обліку земель забудованих кварталів, зокрема кварталу № 1067, та зазначено, що за неможливістю використати для державних та громадських цілей лишків землі у кількості 13 636 кв. м - залишити у тимчасове користування землекористувачам даних кварталів (том 1, а. с. 229).

Згідно з рішенням виконавчого комітету Київської районної ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094 площа земельної ділянки на АДРЕСА_3 становить 1 355 кв. м та надлишок - 315 кв. м (том 1, а. с. 80).

Відповідно до плану земельної ділянки на АДРЕСА_3 загальна площа земельної ділянки становить 1 670 кв. м (том 1, а. с. 18).

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 листопада 2008 року виділено ОСОБА_1 в користування частину земельної ділянки площею 677,5 кв. м на АДРЕСА_3, а іншу частину земельної ділянки за вказаною адресою площею 677,5 кв. м виділити в користування ОСОБА_4 (том 1, 123-126).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 серпня 2012 року № 12709/11-43/7383/7384/12-43 визначено три варіанти порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 та надано висновок щодо інших поставлених питань (том 1, а. с. 26-49).

Висновком судової будівельно-технічної експертизи від 16 липня 2014 року № 1131/8225/14-43 визначено два варіанти порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_3 та надано висновок щодо інших поставлених питань (том 1, а. с. 179-200).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_9 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції не впливають.

За змістом статей 316, 317 ЦК України право власності - це право особи володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на свій розсуд, але у межах, передбачених законом.

Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою - третьою статті 364 ЦК України передбачено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою.

Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Здійснення особою самочинного будівництва відповідно до частини другої статті 376 ЦК України не породжує в неї права власності на таке майно, відтак виключає це майно із цивільного обороту.

Самочинно збудоване нерухоме майно не може бути предметом поділу (виділу) згідно з нормами статей 364, 367 ЦК України.

За змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

Отже, виходячи зі змісту цієї норми, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Відсутність дозволу на будівництво, проекту або порушення умов, передбачених у цих документах, тягне визнання такого будівництва самочинним відповідно до частини першої статті 376 ЦК України.

Головним наслідком самочинного будівництва є те, що в особи, яка його здійснила, не виникає права власності на нього, як на об`єкт нерухомості (частина друга статті 376 ЦК України).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 належала Ѕ частина спірного будинку АДРЕСА_3 на підставі договору дарування від 26 січня 2002 року та договору довічного утримання від 18 грудня 2007 року (том 1, а. с. 11, 12).

Відповідно до договору дарування від 17 січня 2011 року ОСОБА_1 подарував по 20/100 частин житлового будинку з відповідними надвірними будівлями та спорудами ОСОБА_2 та ОСОБА_14 (том 1, а. с. 13).

Згідно з договором довічного утримання від 06 лютого 1997 року відповідачу ОСОБА_4 належала Ѕ частина спірного будинку АДРЕСА_3 том АДРЕСА_4, а. с. 14).

Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки спірний будинок був перебудований та переплановий у дві окремі квартири з окремими входами та такі перепланування не вносились у документацію, відповідно житловий будинок після перепланування набув ознак самочинного будівництва. Такий висновок узгоджується з положеннями частини першої статті 376 ЦК України, відповідно до змісту якої, самочинним є будівництво об`єкта нерухомого майна за наявності будь-якої з умов, зазначених у ній.

Отож, районний суд правильно вказав, що самочинно збудоване нерухоме майно не є об`єктом права власності, а тому не може бути предметом поділу (виділу) на підставі статей 364, 367 ЦК України.

Оскільки сторони здійснили перепланування та перебудову житлового будинку у дві окремі квартири з окремими входами, права власності на переплановані частини у будинку, як на об`єкт нерухомості, вони не набули.

Установивши факт самочинної перебудови (реконструкції) житлового будинку, суди попередніх інстанцій на підставі статті 317, частини четвертої статті 357, частин першої, другої статті 376, статті 364 ЦК України дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для виділу в натурі частки з нерухомого майна.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про припинення права власності відповідачів на Ѕ частку сараю та визнання за позивачами права власності на сарай, суди попередніх інстанцій на підставі статті 365 ЦК України правильно вважали, що Ѕ частина сараю не є незначною часткою, а тому припинення права власності на це майно може завдати істотної шкоди інтересам відповідачів, оскільки буде порушено принцип рівності прав співвласників. Отже, доводи касаційної скарги про неналежний стан сараю і незначну його вартість не приймаються судом до уваги та не можуть бути підставою для задоволення позовної вимоги про припинення права власності відповідачів на Ѕ його частини, оскільки не ґрунтуються на законі та суперечать волі відповідачів.

Колегія суддів відхиляє доводи заявників про те, що у користуванні сторін знаходиться земельна ділянка площею 1 676 кв. м з посиланням на рішення виконавчого комітету Київської міської ради депутатів трудящих від 29 червня 1954 року № 1094, оскільки у вказаному рішенні зазначено про тимчасове користування лишками, а не про постійне користування. Крім того, інформації про розміри лишків, їх місцезнаходження та користувачів у зазначеному рішенні немає. Отже, встановити, яка саме земельна ділянка, у яких розмірах та формах була передана у користування з лишків земельних ділянок не можливо. Крім того, такі доводи суперечать рішенню Подільського районного суду м. Києва від 24 листопада 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_15, ОСОБА_16, про поділ земельної ділянки та визначення порядку користування земельною ділянкою, згідно з яким ОСОБА_1 виділено в користування земельну ділянку площею 677,5 кв. м, ОСОБА_4, ОСОБА_17 - земельну ділянку площею 677,5 кв. м (том 1, а. с. 123-126), що у сукупності становить 1 355 кв. м.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування від 15 серпня 2001 року районний суд, з висновком якого погодився апеляційний суд, вважав, що ОСОБА_4 не було порушено вимоги закону при укладенні оспорюваного договору. Колегія суддів погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій та вважає, що ними правильно застосовано положення частини першої статті 356 ЦК України та зазначено, що кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Отже, доводи касаційної скарги у цій частині є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Інших доводів щодо незаконності чи необґрунтованості оскаржуваних судових рішень, зокрема й про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, касаційна скарга не містить.

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.