відповідачі: Головне управління Національної поліції у Полтавській області, Національна поліція України, Прокуратура Полтавської області, Державна казначейської служби України, Головне управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департамент захисту економіки Національної поліції України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Департаменту захисту економіки Національної поліції України та Прокуратури Полтавської області на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року у складі судді Гудкова С. В. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Дорош А. І., Триголова В. М.,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Полтавській області, Національної поліції України, Прокуратури Полтавської області, Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Полтавській області, Департаменту захисту економіки Національної поліції України про відшкодування шкоди, завданої неправомірними діями працівників поліції та прокуратури.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 19 жовтня 2016 року старший уповноважений відділу боротьби з хабарництвом та організованими формами злочинності Управління економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Черкасов О. О . склав стосовно неї два адміністративних протоколи за частинами першою, другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП (80731-10) ), відповідно до яких вона, нібито, вчинила правопорушення, пов`язані з корупцією, оскільки приймала участь у виборах голови суду, що, на думку оперуповноваженого, є діями в умовах реального конфлікту інтересів. Крім того, вона не повідомила про існування конфлікту інтересів Раду суддів України, як того вимагає Закон України "Про судоустрій та статус суддів".

ОСОБА_1 зазначала, що 03 березня 2017 року Ленінським районним судом м. Полтави провадження за обома справами закрито з посиланням на положення частини першої статті 247 КУпАП, тобто за відсутності у її діях складу правопорушення, постанови набрали законної сили.

Позивач вважала, що у зв`язку з неправомірними діями щодо притягнення її до адміністративної відповідальності їй завдана моральна шкода, яка полягає в тому, що вона, являючись публічною особою - суддею та головою суду, на яку покладено певні повноваження, визначені Законом України "Про судоустрій і статус суддів"; про зазначене стало відомо працівникам суду, яких допитували як свідків; про ситуацію, яка склалась, вона змушена була повідомити Раду суддів України та чекати відповідну реакцію; протоколи складено працівником поліції за участю понятих, які стали свідками її приниження з боку працівника поліції, що завдало шкоди її діловій репутації.

Також вона хвилювалась, чи не дійде Національне агентство з питань запобігання корупції, яке займалось питанням про притягнення до адміністративної відповідальності, думки, що вона є "корупціонером".

Крім того, зазначала, що протоколи мали значний вплив на взаємовідносини у її сім`ї, оскільки в разі визнання вини судді у вчиненні корупційного правопорушення, суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності, що значно впливало на її моральний стан; протоколи перебували на розгляді у Ленінському районному суді м. Полтави тривалий час (5 місяців) і весь цей період вона турбувалась про свою долю, про долю її родини, оскільки у сім`ї працює лише вона і має відповідний стабільний дохід, також їй було соромно перед колегами, знаходячись в стані правопорушника. У зв`язку з викладеним позивач просила стягнути з відповідачів на свою користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 01 червня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 30 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У решті позову відмовлено. Судові витрати віднесено за рахунок держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що, оскільки наданими позивачем доказами підтверджено факт неправомірного складання щодо неї протоколів про вчинення адміністративних правопорушень, які пов`язані з корупцією, виходячи з положень статей 1167, 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , є підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, яку слід стягнути з Державної Казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання з Єдиного казначейського рахунку.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 02 серпня 2017 року рішення суду першої інстанції змінено, уточнено та замінено правові підстави для задоволення позовних вимог в мотивувальній частині рішення. У іншій частині рішення суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що суд першої інстанції неправильно застосував, як правову підставу для задоволення вимог позивача, положення частини першої статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Департамент захисту економіки Національної поліції України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі, поданій у вересні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Прокуратура Полтавської області, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга Департаменту захисту економіки Національної поліції України мотивована тим, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин статтю 1174 ЦК України, яка їх не регулює, оскільки органи поліції та їх посадові (службові) особи не належать до суб`єктів відповідальності за завдану шкоду. Відповідальність органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, регулюється частиною шостою статті 1176 ЦК України.

Позивач не надав доказів про дійсну наявність моральної шкоди та наявність причинного зв`язку між складанням протоколів стосовно неї та порушенням, зокрема, взаємовідносин у сім`ї.

Касаційна скарга Прокуратури Полтавської області мотивована тим, що суди неправильно застосували статті 1167, 1174, 1176 ЦК України, порушили норми процесуального права.

Відзиви на касаційні скарги не надходили.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд першої інстанції установив, що 19 жовтня 2016 року старшим уповноваженим відділу боротьби з хабарництвом та організованими формами злочинності Управління захисту економіки в Полтавській області Департаменту захисту економіки Національної поліції України Черкасовим О. О. складено адміністративні протоколи № № 37, 38 за частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП, згідно з якими ОСОБА_1 скоїла адміністративні правопорушення за частиною першою статті 172-7, за частиною другою статті 172-7 КУпАП, оскільки вчинила правопорушення, які пов`язані з корупцією, приймаючи участь у виборах голови суду, що є діями в умовах реального конфлікту інтересів. Крім того, ОСОБА_1 не повідомила про існування конфлікту інтересів Раду суддів України, як того вимагає Закон України "Про судоустрій та статус суддів".

Постановами Ленінського районного суду м. Полтави від 03 березня 2017 року провадження у справах про адміністративні правопорушення, передбачені частиною першою статті 172-7, частиною другою статті 172-7 КУпАП закриті у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 події та складу правопорушення. Постанови набрали законної сили.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги не підлягають задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Виходячи з викладеного вище, суд апеляційної інстанції вважав, що суд першої інстанції, неправильно застосував, як правову підставу для задоволення вимог позивача положення частини першої статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) .

Зважаючи на те, що шкода завдана позивачу діями, які не входять до переліку визначеного частиною першою статті 1176 ЦК України та Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , порядок та підстави її відшкодування повинні визначатися, виходячи з положень статті 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Беручи до уваги, що для оцінки душевних страждань та визначення розміру моральної (немайнової шкоди) місцевим судом неправильно, зокрема, застосовано положення статті 13 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду", суд апеляційної інстанції виключив цю норму із мотивувальної частини рішення суду першої інстанції. У іншій частині суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, що діями посадової особи органу державної влади позивачу завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Конституційним Судом України у Рішенні від 03 жовтня 2001 року у справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) зазначено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.

Відповідно до частини першої статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Згідно із Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4, 7 та 11 до Конвенції" від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (475/97-ВР) , який набрав законної сили 11 вересня 1997 року, зазначена Конвенція та відповідні протоколи до неї були ратифіковані, тобто з часу набрання законної сили норми Конвенції повинні застосовуватися також при вирішенні спорів судами України.

Статтею 13 Європейської Конвенції з прав людини 04 листопада 1950 року передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснили свої офіційні повноваження.

Так, відповідно до частини другої статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі статтею 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Відповідно до підпункту 1 пункту 9 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України (2456-17) рішення суду про стягнення (арешт) коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) виконується виключно центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів. Зазначені рішення передаються до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання.

Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів є Державна казначейська служба України.

Аналогічний висновок про застосування норм права міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/16-ц, провадження № 61-34251св18.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судом апеляційної інстанції правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування рішення суду апеляційної інстанції немає.

Доводи касаційних скарг зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.