розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року у складі судді Чорного І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Ткач З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Тернопільського обласного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення з роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що працювала у відповідача на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського району центру зайнятості.

Наказом Тернопільського обласного центру зайнятості від 07 серпня 2018 року № 333 її звільнено з займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП (322-08) України) у зв`язку зі змінами в організації праці.

Звільнення вважала незаконним, оскільки посада, яку вона обіймала, не є скороченою, в наказі про звільнення не зазначено, які відбулися зміни в організації виробництва, при звільненні відповідач застосував Кодекс законів про працю (322-08) Української РСР 1984 року (далі - КЗпП (322-08) Української РСР 1984 року), який є нечинним. Крім того, відповідач порушив вимоги чинного законодавства, пропонуючи їй роботу за межами смт Козова, у якому вона працювала, зокрема у м. Тернополі, м. Теребовлі та м. Чорткові, наказом про звільнення реалізовано намір керівника про влаштування на цю посаду іншої особи.

Відповідач не врахував її значний стаж роботи, а саме 27 років у Козівському районному центрі зайнятості, у тому числі 13 років на займаній посаді, здобутки у трудовій діяльності, відсутність стягнень.

Посилаючись на викладені обставини, уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просила визнати протиправним та скасувати наказ Тернопільського обласного центру зайнятості від 07 серпня 2018 року № 333-к про звільнення її з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського районного центру зайнятості, поновити її з 08 серпня 2018 року на займаній до звільнення посаді та зобов`язати Тернопільський обласний центр зайнятості виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Козівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача мали місце зміни в організації праці - реорганізація Козівського району центру зайнятості, та скорочення штату працівників. Звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського району центру зайнятості відбулось з дотриманням норм трудового законодавства.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2019 року рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та вважав, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у липні 2019 року, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення Козівського районного суду Тернопільської області від 12 березня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 23 травня 2019 року скасувати й справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування касаційної скарги зазначає, що посилання в рішенні на пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України 1984 року щодо підстави звільнення ОСОБА_1 є безпідставним; безпідставною є мотивація суду про дотримання відповідачем вимог статті 49-2 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) щодо вжиття роботодавцем всіх можливих заходів для працевлаштування ОСОБА_1 ; формулювання відповідача у наказі про звільнення з роботи відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України є надуманим, оскільки посада, яку вона обіймала за місцем свої роботи, не є скороченою і передбачена у новому штатному розписі; наказом про звільнення ОСОБА_1 з роботи з посиланням на пункт 1 статті 40 КЗпП України відповідач добився не змін в організації праці, а реалізував задум керівника Козівського районного центру зайнятості - Тернопільського обласного центру, про влаштування потрібної йому особи на посаді, яку обіймала позивач.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У серпні 2019 рокудо Верховного Суду надійшов відзив Тернопільського обласного центру зайнятості на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Мотивуючи відзив, заявник зазначив, що суди дійшли правильного висновку про те, що у відповідача мали місце зміни в організації праці - реорганізація Козівського району центру зайнятості, та скорочення штату працівників.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано цивільну справу № 600/733/18 з Козівського районного суду Тернопільської області.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_1 працювала у Козівському районному центрі зайнятості на посаді начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського районного центру зайнятості.

Відповідно до наказу Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Міністерства соціальної політики України від 18 жовтня 2016 року № 171 "Про реорганізацію базових центрів зайнятості Тернопільської області", вирішено реорганізувати районні центри зайнятості шляхом приєднання до Тернопільського обласного центру зайнятості, у тому числі Козівський районний центр зайнятості.

Згідно з пунктом 2 цього наказу Тернопільський обласний центр зайнятості є правонаступником майна, прав та обов`язків базових центрів зайнятості.

У зв`язку з реорганізацією, з 26 жовтня 2016 року Козівський районний центр зайнятості перебував у стані припинення, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) Міністерства соціальної політики України від 20 вересня 2017 року № 130 затверджено Положення про Тернопільський обласний центр зайнятості, згідно з яким Тернопільський обласний центр зайнятості є юридичною особою публічного права.

Відповідно до наказу Тернопільського обласного центру зайнятості від 30 травня 2018 року № 118 "Д" створено Козівську районну філію Тернопільського обласного центру зайнятості та затверджено положення про філію.

01 червня 2018 року Козівська районна філія Тернопільського обласного центру зайнятості зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань як відокремлений підрозділ Тернопільського обласного центру зайнятості без статусу юридичної особи.

08 серпня 2018 року згідно з наказом Тернопільського обласного центру зайнятості від 07 серпня 2018 року № 333-к ОСОБА_1 звільнено з посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського районного центру зайнятості на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв`язку із змінами в організації праці.

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 15 березня 2017 року № 22 затверджено граничну чисельність працівників установ державної служби зайнятості Тернопільської області на 2017 рік в кількості 384 штатних одиниць.

Наказом Державної служби зайнятості (Центрального апарату) від 11 квітня 2018 року № 33 затверджено граничну чисельність працівників установ державної служби зайнятості Тернопільської області на 2018 рік в кількості 378 штатних одиниць, що свідчить про зменшення штатної чисельності працівників служби зайнятості Тернопільської області.

Відповідно до наказу Тернопільського обласного центру зайнятості від 20 березня 2017 року № 35 "Д" "Про затвердження граничної чисельності працівників базових центрів зайнятості на 2017 рік" по Козівському районному центрі зайнятості чисельність працівників становила 15,25 штатних одиниць.

Наказом Тернопільського обласного центру зайнятості від 23 квітня 2018 року № 83"Д" "Про затвердження граничної чисельності працівників районних філій Тернопільського обласного центру зайнятості та Тернопільського міськрайонного центру зайнятості на 2018 рік" затверджена гранична чисельність працівників Козівської районної філії в кількості - 13,5 штатних одиниць.

23 квітня 2018 року відповідач видав наказ № 84"Д", яким визнано таким, що втратив чинність наказ Тернопільського обласного центру зайнятості від 03 квітня 2018 року № 76 "Д" "Про затвердження та введення в дію штатних розписів районних та міськрайонного центрів зайнятості, районних філій Тернопільського обласного центру зайнятості на 2018 рік" з 24 травня 2018 року, та скасував штатний розпис Козівського районного центру зайнятості.

Як відомо з матеріалів справи, 05 червня 2018 року, тобто за два місяці до звільнення, позивач попереджена про зміни в організації праці у зв`язку з реорганізацією базових центрів зайнятості у Тернопільській області, шляхом приєднання до Тернопільського обласного центру зайнятості створенням філій відповідно до листа погодження державної служби зайнятості (Центрального апарату), та про скорочення посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського району центру зайнятості, яку вона займала.

Одночасно ОСОБА_1 у порядку працевлаштування запропонована вакантна посада провідного фахівця з питань зайнятості відділу організації надання послуг роботодавцем Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_2, з чим позивач погодилась, однак 15 червня 2018 року від запропонованої посади відмовилась.

15 червня 2018 року ОСОБА_1 запропоновані вакантні посади: начальника відділу організації працевлаштування населення Чортківської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_3 ; провідного фахівця профорієнтації відділу організації профорієнтації Тернопільського обласного центру зайнятості; провідного фахівця в профорієнтації сектору активної підтримки безробітних Теребовлянської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості на період відпустки для догляду за дитиною ОСОБА_4, від яких позивач також відмовилась.

Відповідач надав повний перелік вакантних посад в Тернопільській обласній службі зайнятості за період з 15 червня до 08 серпня 2018 року, від яких ОСОБА_1 відмовилась, а також ті, які їй не пропонувалися у зв`язку з невідповідністю її освіти та досвіду роботи кваліфікаційним вимогам до вакансії.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно із положеннями частини другої статі 389 ЦПК України (1618-15) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви і доводи Верховний Суд та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першої статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з частиною четвертою статті 36 КЗпП України у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої статті 40).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною другою статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України визначено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Проаналізувавши вказані вище норми закону та виходячи із встановлених у справі обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв`язку з тим, що позивача було звільнено із дотриманням всіх передбачених чинним законодавством вимог, зокрема з дотриманням вимог частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо запропонування іншої роботи в Тернопільському обласному центрі зайнятості та його філіях.

Доводи позивача, викладені в касаційній скарзі, про те що, її посада не була скорочена, оскільки у новому штатному розписі Козівської районної філії Тернопільського обласного центру фактично збережена посада начальника відділу взаємодії з роботодавцями і на цю посаду вона має переважне право є безпідставними, оскільки в результаті реорганізації шляхом приєднання Козівського районного центру зайнятості до Тернопільського обласного центру зайнятості та створення відокремленого підрозділу Козівської районної філії Тернопільського центру зайнятості проводилось працевлаштування на нові посади.

Крім того, відповідно до штатного розпису Козівської районної філії Тернопільського обласного центру зайнятості на 2018 рік посади начальника відділу взаємодії з роботодавцями Козівського районного центру зайнятості не передбачено.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач мала переважне право на призначення її на посаду в новоутвореному відокремленому підрозділі - Козівській районній філії Тернопільського обласного центру зайнятості, не заслуговують на увагу, оскільки фактично за даних обставин мова йде про право на працевлаштування на нові посади, а не про залишення на посаді, яку позивач займала до реорганізації Козівського районного центру зайнятості.

Наказ про звільнення позивача з посиланням лише на пункт статті 40 КЗпП України без зазначення частини не ставить під сумнів застосування чинної на час виникнення спірних правовідносин статті 40 КЗпП України, зокрема частини першої цієї статті, оскільки це випливає із змісту наказу, в якому посилання на КЗпП (322-08) Української РСР 1984 року немає; наведена в наказі підстава звільнення кореспондується з частиною першої статті 40 КЗпП України.

Безпідставними є й доводи касаційної скарги про порушення відповідачем вимог статті 49-2 КЗпП України, оскільки позивач не зазначила, на якій посаді із запропонованих вакантних посад вона погоджувалась працювати, натомість вважала, що має працювати на попередній посаді, яка штатним розписом не передбачена.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач реалізував задум керівника Козівського районного центру зайнятості - Тернопільського обласного центру, про влаштування потрібної йому особи на посаді, яку обіймала позивач, належними та допустимими доказами не підтверджені.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) , який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Руїз Торіха проти Іспанії"). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії").

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки такі судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

З огляду на те, що судом касаційної інстанції рішення не змінюється та не ухвалюється нове рішення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.

Головуючий	С. Ю. Бурлаков
Судді:	В. М. Коротун
	М. Є. Червинська