Постанова

Іменем України

17 жовтня 2019 року

м. Київ

справа 180/1633/16-ц

провадження № 61-24800св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області у складі судді Нанічкіної Н. М., від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Макарова М. О., Деркач Н. М., Петешенкової М. Ю., від 08 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що між сторонами 10 червня 2005 року укладено договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 7 500,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач зобов`язання за кредитним договором не виконував, у зв`язку з чим станом на 31 липня 2016 року загальна заборгованість ОСОБА_2 склала 10 965,79 грн з яких: 6 001,27 грн - заборгованість за кредитом, 4 864,52 грн - заборгованість за процентами, 100 грн - заборгованість за пенею та комісією. Банк просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у розмірі 10 965,79 грн та судові витрати у розмірі 1 378,00 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 10 червня 2005 року в розмірі 6 551,42 грн. У задоволенні іншої частини вимог відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що збільшення процентної ставки не відповідало закону, який діяв на час такого збільшення. Тобто на час зміни банком процентної ставки за кредитом діяло законодавче обмеження щодо збільшення в односторонньому порядку розміру такої процентної ставки, а тому сума заборгованості відповідача за процентами у спірних правовідносинах повинна розраховуватись за ставкою 3,0% в місяць або 36,0 % в рік (як це передбачено пунктом 4.3 кредитного договору). Суд дійшов висновку, що за договором від 10 червня 2005 року мається прострочення виконання грошового зобов`язання, позовні вимоги в частині стягнення 6 001,27 грн - заборгованості за кредитом, 100,00 грн. - заборгованості за пенею та комісією, що підтверджені належними доказами та 450,15 грн заборгованість по сплаті процентів підлягали задоволенню.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" відхилено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що належних та допустимих доказів інформування відповідача про зміну процентної ставки, що передбачено пунктом 3.4 кредитного договору позивачем не надано. Тому рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, з повним відображенням обставин, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є правильними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ПАТ КБ "ПриватБанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі, витребувано справу із суду першої інстанції.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) ( далі - ЦПК України (1618-15) ) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ПАТ КБ "ПриватБанк" мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанції є помилковим, оскільки з розрахунку заборгованості та виписки про здійснення погашень за кредитом видно, що ОСОБА_2 протягом тривалого часу здійснював погашення заборгованості до липня 2015 року, а отже прийняв пропозиції про зміну умов договору, щодо підняття процентної ставки. Також посилається на те, що відповідач до суду не з`являвся, та від нього не надходило жодних заперечень, розмір процентної ставки ним не оспорювався. Вказує, що суди першої та апеляційної інстанції безпідставно, без врахування умов договору, зменшили розмір заборгованості по відсоткам.

Відповідач судове рішення не оскаржив, тому Верховний Суд у силу частини першої статті 400 ЦПК України переглядає рішення апеляційного суду в межах доводів касаційної скарги ПАТ КБ "ПриватБанк".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено, й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України (дала - ЦК України (435-15) ) зобов`язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Судами встановлено, що з 10 червня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № б/н, за умовами якого банк зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, з базовою процентною ставкою по кредитному ліміту на момент підписання договору 3 % в місяць із розрахунку 360 днів в році. Відповідно до пункту 5.5. кредитного договору відповідач зобов`язався погашати заборгованість по кредитному ліміту, процентам за його користування, по перевитратам платіжного ліміту, а також сплачувати комісії на умовах, передбачених договором, правилами користування платіжними картками та тарифами банку.

ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, станом на 31 липня 2016 року нарахована заборгованість на загальну суму 10 965,79 грн, яка складається із: 6 001,27 грн - заборгованість за кредитом; 4 864,52 грн - заборгованість по процентам за користування кредитом; 100 грн - заборгованість за пенею та комісією.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора, зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу та процентів не перешкоджає стягненню у передбачених законом або договором випадках неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки відповідно до частини 1 статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку, що за договором від 10 червня 2005 року існує прострочення виконання грошового зобов`язання, тому позовні вимоги в частині стягнення 6 001,27 грн - заборгованості за кредитом, 100,00 грн - заборгованості за пенею та комісією підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 4.3 кредитного договору банк має право здійснювати зміну тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків. При цьому банк зобов`язаний не менше ніж за 30 днів до введення змін проінформувати клієнта, зокрема в виписці по картрахунку згідно пункту 3.8 договору. Якщо протягом 30 днів банк не отримав повідомлення від клієнта про незгоду із змінами, то вважається, що клієнт прийняв нові умови.

Оскільки жодних доказів того, що банк інформував ОСОБА_2 про зміну відсоткової ставки не надано, суди обґрунтовано вважали, що збільшення відсоткової ставки не відповідало закону, який діяв на час такого збільшення. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку" від 12 грудня 2008 року № 661-VI (661-17) , передбачено, що встановлений кредитним договором розмір фіксованої процентної ставки не може збільшуватись банком в односторонньому порядку, а також, що умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Цей закон набрав чинності з 10 січня 2009 року. Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг" від 22 вересня 2011 року № 3795-VI (3795-17) (далі - Закон № 3795-VI (3795-17) ) визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною. Цей закон набрав чинності з 16 жовтня 2011 року.

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_2 проінформований про зміну відсоткової ставки, як передбачено пунктом 4.3 кредитного договору, позивачем суду не надано, у зв`язку з чим суд дійшов обґрунтованого висновку, що збільшення відсоткової ставки банком не відповідає вимогам Закону № 3795-VI (3795-17) , який діяв на час збільшення відсоткової ставки.

Тому правильними є висновки судів попередніх інстанцій, що сума заборгованості ОСОБА_2 за відсотками у спірних правовідносинах повинна бути розрахована за ставкою 3,0% в місяць або 36,0% в рік, як це передбачено пунктом 3.4 укладеного договору.

Доводи касаційної карги, що відповідач до липня 2015 року сплачував нараховані проценти, отже погоджувався із новою процентною ставкою не дають підстав дійти висновку, що нарахування процентів відбувалося на умовах, визначених кредитним договором, який позивач уклав з ОСОБА_2 10 червня 2005 року.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої та апеляційної інстанції стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" залишити без задоволення.

Рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.