провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року, постановлене колегією у складі суддів: Русинчука М. М., Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2016 року ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2 звернулась із позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9, який є дідом ОСОБА_2, відкрилась спадщина, зокрема на належний йому житловий будинок з надвірним будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 .

На випадок смерті ОСОБА_9 26 жовтня 2010 року склав заповіт, яким заповів вказаний житловий будинок, земельну частку (пай) серія ВЛ № 0050106 та грошові заощадження в Камінь-Каширському відділенні Публічного акціонерного товариства "Ощадбанк" (далі - ПАТ "Ощадбанк") ОСОБА_2 Іншу земельну частку (пай) заповів ОСОБА_6

Вказувала, що спадкоємцями першої черги за законом є діти спадкодавця, відповідачі у спраі ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, які, крім ОСОБА_3, не претендують на спадщину і написали заяву про відмову від своєї частки у спадщині на користь ОСОБА_6 . Крім того, ОСОБА_7 є інвалідом, тому вважає, що він має право на обов`язкову частку у спадщині.

Позивач зазначала, що у встановлений законом шестимісячний строк після смерті спадкодавця вона в інтересах сина звернулася із відповідною заявою до нотаріуса, однак отримати свідоцтво про право на спадщину не може у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на спадкове майно.

За таких обставин, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила суд визнати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У січні 2017 року ОСОБА_6 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_10, яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.

В обґрунтування зустрічного позову посилалась на те, що при складанні оспорюваного заповіту порушені вимоги Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських рад народних депутатів № 22/5 від 25 серпні 1994 року

(далі - Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів). Зокрема, в заповіті відсутній напис "Посвідчувальний напис на заповіті", не зазначено про те, чи підписаний він ОСОБА_9 в присутності посадової особи, яка склала заповіт; чи встановлено особу заповідача, чи перевірено дієздатність, як цього вимагає посвідчувальний напис на заповіті, не зазначена сума стягненого мита.

Крім цього, вказувала, що в заповіті не повністю зазначено місцезнаходження спадкового майна, не вказано про належність його спадкодавцю.

За таких обставин просила визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_9 на користь ОСОБА_2, посвідчений 26 жовтня 2010 року секретарем Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області Мартинюк М. А.

Ухвалою Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 18 січня 2017 року первісний і зустрічний позови об`єднано в одне провадження та залучено Карасинську сільську раду Камінь-Каширського району Волинської області до участі у справі як співвідповідача за зустрічним позовом.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Камінь-Каширського районного суду від 3 лютого 2017 року, ухваленим у складі судді Гордійчука В. М., у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, яка діє від імені малолітнього ОСОБА_2, відмовлено за безпідставністю.

Зустрічний позов ОСОБА_6 задоволено.

Визнано недійсним заповіт, зареєстрований за № 65 від 26 жовтня 2010 року та посвідчений секретарем Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області Мартинюк М. А., який внесений до спадкового реєстру за № 54629307.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції виходив з недійсності оспорюваного заповіту в силу того, що при його посвідченні не перевірено справжності підпису заповідача ОСОБА_9, не з`ясовано його дієздатності, посвідчувальний напис у заповіті відсутній, він не прочитаний заповідачем вголос. Крім того, у заповіті не повністю вказано адресу нерухомого майна, яке передається у спадщину, тому заповіт не відповідає положенням цивільного законодавства та процедурі його посвідчення, передбаченої Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Суд першої інстанцій дійшов висновку про відсутність підстав для визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 як за спадкоємцем за заповітом.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 поданою в інтересах ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області

від 3 лютого 2017 року скасовано і ухвалено нове рішення про часткове задоволення первісного позову.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на 11/12 часток житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_9, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, апеляційний суд вказував, що оспорюваний заповіт відповідає встановленим статтею 1247 ЦК України вимогам, а саме: він складений у письмовій формі, в ньому зазначено місце та час його складення, заповіт особисто підписаний заповідачем та посвідчений секретарем Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області Мартинюк М. А., яка мала відповідні повноваження на вчинення таких нотаріальних дій. При посвідченні заповіту було встановлено особу заповідача на підставі його паспортних даних та перевірено дієздатність. Заповіт зареєстровано в реєстрі за № 65.

Також апеляційний суд виходив з того, що ОСОБА_7 є інвалідом 3 групи, а тому відповідно до частини першої статті 1247 ЦК України має право на обов`язкову частку у спадщині, що становить половину частки, яка б належала йому у разі спадкування за законом. Розмір даної частки з врахуванням того, що спадкоємцями за законом є шість дітей спадкодавця і кожен з них мав би спадкувати по 1/6 частці спірного житлового будинку, становить 1/12 частку, від прийняття якої він відмовився на користь ОСОБА_6 .

За таких обставин апеляційний суд врахувавши, що інший спадкоємець має право на обов`язкову частку у спадщині, яка становить 1/12 часток житлового будинку, дійшов до висновку про визнання за ОСОБА_2 права власності на 11/12 часток спірного житлового будинку з надвірними будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після ОСОБА_9 .

Короткий зміст вимог і доводів касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_6 подала касаційну скаргу, у якій просила скасувати рішення апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року та залишити в силі рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 3 лютого 2017 року.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку апеляційного суду про те, що оспорюваний заповіт відповідає вимогам, встановленим статтею 1247 ЦК України, оскільки не перевірено справжність підпису заповідача і його дієздатність, заповіт не прочитаний вголос.

Заявник вказує на неврахування апеляційним судом показань допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14, які вказували, що

ОСОБА_9 не міг добровільно скласти заповіт на користь ОСОБА_2, оскільки вони неодноразово бачили його побитим сином ОСОБА_3 та невісткою ОСОБА_1, тому спадкодавець заповів майно під тиском останніх.

Також заявник вказував про порушення судом процесуального права щодо неповідомлення представника Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області про дату і час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 червня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та зупинено виконання рішення апеляційного суду Волинської області

від 24 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до пункту шостого розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту четвертого пункту першого розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У 2018 році справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Судами встановлено, що на випадок своєї смерті ОСОБА_9 26 жовтня 2010 року склав заповіт, яким житловий будинок по АДРЕСА_1, земельну частку (пай) згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВЛ №0050106 та грошові заощадження, що зберігаються в Камінь-Каширському відділенні ПАТ "Ощадбанк", заповів онуку ОСОБА_2, а земельну частку (пай) згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВЛ №0071735 заповів дочці ОСОБА_6 Заповіт посвідчено секретарем Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області Мартинюк М. А. та зареєстровано в реєстрі за № 65.

Апеляційний суд встановив, що належність вказаного у заповіті від 26 жовтня 2010 року майна спадкодавцю ОСОБА_9 на праві власності, зокрема житлового будинку по АДРЕСА_1, підтверджується витягом з погосподарської книги № 7 за 2011-2015 роки Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області, а також довідкою Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області № 101

від 2 лютого 2016 року.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_9 .

Також судами встановлено, що ОСОБА_1 в інтересах малолітнього ОСОБА_2, який є спадкоємцем померлого ОСОБА_9 за заповітом

від 26 жовтня 2010 року, у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. До нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини у визначений законом строк звернулись також діти спадкодавця, які є спадкоємцями першої черги за законом ОСОБА_5, ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_6, яка, крім цього, успадкувала за заповітом земельний пай. ОСОБА_5,

ОСОБА_7, ОСОБА_7, ОСОБА_8 від спадкування своїх часток відмовились на користь ОСОБА_6

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

У статті 1233 ЦК України зазначено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (стаття 202 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Вимоги щодо форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені

статтею 1247 ЦК України, згідно якої загальними вимогами до форми заповіту є складання заповіту в письмовій формі із зазначенням місця та часу його складання, заповіт повинен бути особисто підписаний заповідачем.

Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, за якими заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України.

Отже, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України (435-15) щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти:

1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Із змісту наведених норм вбачається, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, у якому відсутні порушення вимог щодо його форми та посвідчення і волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.

Вирішуючи спір, апеляційний суд, належним чином дослідивши та оцінивши подані сторонами докази, дійшов правильного висновку про те, що заповіт, складений ОСОБА_9 26 жовтня 2010 року, за яким останній заповів ОСОБА_2 житловий будинок по АДРЕСА_1, земельну частку (пай) згідно сертифіката на право на земельну частку (пай) серії ВЛ № 0050106 та грошові заощадження, що зберігаються в Камінь-Каширському відділенні ПАТ "Ощадбанк", відповідає вимогам статті 1247 ЦК України та підстави для визнання цього заповіту недійсним відсутні.

Касаційний суд враховує, що ОСОБА_16, звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, зазначила про прийняття своєї частки майна саме за заповітом, тобто вживала дії щодо прийняття частки спадкового майна, яку їй заповів ОСОБА_9, цим же заповітом, і фактично не оспорювала форму заповіту та порядок його посвідчення.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків апеляційного суду щодо відповідності оспорюваного заповіту положенням закону не спростовують встановлені апеляційним судом фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками апеляційного щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Посилання заявника про неврахування апеляційним судомпоказань допитаних судом першої інстанції свідків ОСОБА_13 і ОСОБА_14, які вказували, що ОСОБА_9 не міг добровільно скласти заповіт на користь ОСОБА_2, є безпідставними, оскільки, звертаючись із зустрічним позовом, ОСОБА_6 пов`язувала його задоволення з порушенням порядку складення заповіту, тому обставини щодо відсутності у ОСОБА_9 волевиявлення на його складення не входить до предмета доказування у цій справі.

Доводи касаційної скарги про порушення процесуального права щодо неповідомлення про дату і час судового засідання Карасинської сільської ради Камінь-Каширського району Волинської області не є підставою для скасування рішення апеляційного суду за касаційною скаргою заявника, оскільки вказана обставина не впливає на обсяг його прав, а Карасинська сільська рада Камінь-Каширського району Волинської області, реалізуючи свої процесуальні права на власний розсуд, рішення апеляційного суду в касаційному порядку не оскаржувала.

Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, касаційний суд не встановив.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання виконання судом обов?язку щодо надання обґрунтування, яке випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Щодо поновлення провадження у справі

Ухвалою суду касаційної інстанції від 23 червня 2017 року зупинено виконання рішення апеляційного суду Волинської області від 24 квітня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).