розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Одеської міської ради на рішення Приморського районного суду м. Одеси у складі судді Нікітіної С. Й. від 07 листопада 2016 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Гірняк Л. А., Дрішляк А. І., Таваркіладзе О. М. від 12 січня 2017 року,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Одеська міська рада звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про знесення самочинного будівництва.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 самовільно реконструювала належну їй квартиру АДРЕСА_1, здійснивши будівництво мансардного поверху площею 120 кв. м. 17 грудня 2014 року Приморською районною адміністрацією було видано розпорядження № 794 "Про приведення самовільно реконструюйованої квартири АДРЕСА_1 первинний стан".

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється від проведення відповідної перебудови в первинний стан, позивач просив суд зобов`язати ОСОБА_4 власними силами і за рахунок власних коштів знести самочинно збудований об`єкт, а саме: мансардний поверх площею 120 кв. м, розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2016 року у задоволені позову Одеської міської ради відмовлено.

Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будівництво масандрового поверху не є самочинним, оскільки відповідач отримала Декларацію про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, що засвідчує прийняття об`єкта в експлуатацію у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу Одеської міської ради відхилено, рішення Приморського районного суду м. Одеси від 07 листопада 2016 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Узагальнені доводи касаційної скарги

У лютому 2017 року Одеська міська рада подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не з'ясували всіх фактичних обставин справи; належної оцінки доводам позивача не надали; не врахували, що Декларація про готовність до експлуатації об`єктане є документом, який встановлює або спростовує факт самочинного будівництва, а є лише свідченням прийняття об`єкта архітектури в експлуатацію у порядку, передбаченому чинним законодавством України. Крім того, на час надання дозволу на виконання будівельних робіт 04 грудня 2007 року ОСОБА_4 не була власником спірного приміщення. Разом із тим, апеляційний суд порушив норми процесуального права, залишивши без належного реагування клопотання позивача про витребування доказів та відкладення розгляду справи у зв`язку із відпусткою представника позивача.

Узагальнені доводи заперечення на касаційну скаргу

У березні та квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення представника ОСОБА_4 на касаційну скаргу, у яких, посилаючись на безпідставність доводів касаційної скарги та законність і обґрунтованість ухвалених у справі судових рішень, відповідач просить касаційну скаргу відхилити, а судові рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 522/4727/16-ц з Приморського районного суду м. Одеси.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 червня 2017 року вказану справу призначено до судового розгляду.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Указана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1, загальною площею 121,6 кв. м, житловою площею 70,8 кв. м, у якій здійснила будівництво мансардного поверху площею 120 кв. м.

Відповідно до Декларації про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, дозвіл на виконання будівельних робіт у квартирі АДРЕСА_1, виданий Інспекцією ДАБК м. Одеси при УАМ ОМР № 787/07 та зареєстрований 04 грудня 2007 року.

12 вересня 2016 року у Державному департаменті ДАБІ в Одеській області була зареєстрована Декларація про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності, щодо реконструкції квартири без зміни геометричних розмірів фундаменту у плані за адресою: АДРЕСА_2

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За правилами частини першої статті 15 ЦПК України 2004 року (у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Разом з тим, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, зокрема спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, установлених Конституцією та законами України, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення (частина друга статті 4, пункт 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

За змістом пункту 8 частини першої статті 3 КАС України позивачем в адміністративній справі є особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина третя статті 6 КАС України).

Стаття 50 цього Кодексу визначає сторони в адміністративному процесі, якими є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб`єкти владних повноважень. Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом (частини перша, друга, пункт 5 частини четвертої зазначеної статті).

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Звертаючись з указаним позовом, Одеська міська рада підставою вимоги про зобов`язання знести самочинно збудований об`єкт будівництва зазначила те, що відповідач самовільно здійснила будівництво масандрового поверху без належного дозволу на здійснення будівництва, який надається відповідним органом місцевої ради.

Відповідно до частини першої статті 31 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження, зокрема, здійснення в установленому порядку державного контролю за дотриманням законодавства, затвердженої містобудівної документації при плануванні та забудові відповідних територій; зупинення у випадках, передбачених законом, будівництва, яке проводиться з порушенням містобудівної документації і проектів окремих об`єктів, а також може заподіяти шкоди навколишньому природному середовищу.

Аналогічна норма закріплена у статті 14 Закону України "Про основи містобудування". Відповідно до статті 7 вказаного Закону державне регулювання у сфері містобудування здійснюється, зокрема, органами місцевого самоврядування, а також центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю, іншими органами в порядку, встановленому законодавством.

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні" (280/97-ВР) делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

За положеннями частини першої статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову.

Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка

здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані

з приведенням земельної ділянки до попереднього стану (частина сьома статті 376 ЦК України).

Таким чином, позов Одеської міської ради про знесення самочинного будівництва обумовлений реалізацією передбачених законами України повноважень суб`єкта владних повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а отже, і публічно-правову природу таких правовідносин.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року

у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі 161/14920/16-а (провадження № 11-251апп18), від 28 листопада 2018 року у справі № 369/13415/17 (провадження № 14-469цс14), від 22 квітня 2019 року у справі № 369/3043/17-ц (провадження № 14-156цс19) викладено висновки про те, що спори, які виникають за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовими, а тому спори за зверненням суб`єкта владних повноважень (виконавчого органу міської ради, органу державного архітектурно-будівельного контролю) про знесення самочинного будівництва підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Якщо спір, який є предметом розгляду, не пов`язаний з вирішенням питання щодо речового права, а є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованих об`єктів містобудування, то справа за позовом такого суб`єкта належить до компетенції адміністративних судів.

Колегія суддів вважає, що спір у цій справі, який виник за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим.

З урахуванням положень частини третьої статті 6, пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України цей спір належить до спорів, які підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

При цьому суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини другої статті 414 ЦПК України обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги є порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу.

З огляду на те, що вказана справа судами першої та апеляційної інстанцій розглянута з порушенням правил юрисдикції, оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.