розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 березня 2017 року у складі судді Гаврилової Д. В. та ухвалу апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2017 року у складі колегії суддів: Колісниченка А. Г., Кузнецової О. А., Радченка С. В.,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договору оренди нежитлових приміщень.

Позов мотивований тим, що 13 березня 2013 року за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу, укладеним між ними та ОСОБА_4, вони набули право власності на приміщення нежитлової будівлі, розташованої по АДРЕСА_1 .

Про те, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 01 жовтня 2002 року було укладено договір оренди № 31 нежитлового приміщення площею 423 кв. м на другому поверсі будівлі АДРЕСА_1, їм стало відомо з отриманої в кінці серпня 2013 року позовної заяви ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном.

Посилаючись на те, що вони як власники спірного майна та як набувачі прав та обов`язків за договором оренди майна, не погоджуються з умовами цього договору та вважають його укладеним без дотримання норм чинного законодавства, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили позов задовольнити.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 24 березня 2017 року позов задоволено. Визнано недійсним договір оренди приміщення № 31, укладений 01 жовтня 2002 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3, з усіма додатками і доповненнями. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що спірний договір оренди не містить визначення вартості майна на час його передачі в оренду з урахуванням фактичного зносу, а також розміру орендної плати.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 21 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 березня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, оскільки в спірному договорі оренди не встановлений розмір орендної плати, не визначено вартість майна, що передається в оренду, а розмір площі нежитлових приміщень, який зазначений в договорі, як той, що передається в оренду, суперечить документальним даним.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У липні 2017 року ОСОБА_3 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсону від 15 січня 2014 року, зокрема, розірвано вказаний вище договір оренди, а 01 квітня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі приміщення площею 423 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який розірваний в судовому порядку, а майно повернуто, тобто зобов`язання за спірним договором є припиненими. Також при вирішенні питання строків позовної давності суди не врахували приписи статті 770 ЦК України в сукупності зі статтями 512- 523 ЦК України, якими регулюються питання заміни сторони у зобов`язанні, та статі 262 ЦК України (435-15) , відповідно до якої строк позовної давності у власників майна, а саме: ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_2 сплив.

Короткий зміст заперечення на касаційну скаргу та узагальнення їх доводів

У серпні 2017 року до суду касаційної інстанції надійшли заперечення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на касаційну скаргу, у яких останні просили касаційну скаргу відхилити, а рішення судів попередніх інстанцій залишити без змін, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Крім того, судами правильно взято до уваги, що перебіг строку позовної давності переривався пред`явленням позивачами позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном, стягнення заборгованості з орендної плати.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 766/402/17 з Херсонського міського суду Херсонської області. Зупинено виконання рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 24 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У червні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року вказану справу призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 01 жовтня 2002 року між ПП ОСОБА_4 та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди приміщення № 31, відповідно до якого орендодавець ПП ОСОБА_4 передав, а орендар ПП ОСОБА_3 прийняв у тимчасове володіння частину нежитлового приміщення загальною площею 423 кв. м, що розташоване на другому поверсі будівлі по АДРЕСА_1 для торгівельної діяльності меблями.

Відповідно до пункту 3.2 цього договору передача приміщення здійснюється за актом прийому - передачі, підписання якого свідчить про фактичну передачу таких в оренду.

Згідно з пунктом 4.1 договору термін оренди складається з моменту прийняття приміщення, що орендується, за актом прийому - передачі і становить 20 років терміном до 2022 року.

Відповідно до пункту 5.1 договору оренди № 31 ціна за 1 кв. м становить 5,00 грн.

Пунктом 5.2 договору визначено, що розмір орендної плати може переглядатися 1 раз на рік, але не може перевищувати еквіваленту 1 у.є. (дол. США) за курсом Національного банку України.

Пунктом 5.5 договору оренди сторони узгодили, що орендна плата сплачується на рахунок орендодавця наперед не пізніше 15 числа кожного місяця за наступний місяць.

Матеріали справи не містять акту прийому - передачі приміщення ОСОБА_3, як це передбачено пунктами 3.2, 4.1 договору оренди.

Також судами установлено, що 13 березня 2013 року між ОСОБА_4 з однієї сторони та ОСОБА_1, ОСОБА_5, ОСОБА_2 - з іншої, укладено договір купівлі-продажу приміщень нежитлової будівлі АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчений приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Йосипенко В. В. за реєстровим № 324.

15 серпня 2013 року ОСОБА_5 передав належну йому частину вищезазначених нежитлових приміщень у власність ОСОБА_2 за нотаріально посвідченим договором дарування.

За іншим договором купівлі-продажу майна, укладеним 13 березня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, останній набув право власності на інші приміщення другого поверху вказаної будівлі.

Із наданої суду копії технічного паспорту на нежитлову будівлю АДРЕСА_1 приміщення площею 423 кв. м другого поверху відсутнє. Приміщення, яким користувався ПП ОСОБА_3 за договором оренди майна № 31, на яке посилаються представники відповідача - приміщення № 4 другого поверху площею 435,5 кв. м.

З наданих суду додаткових угод до договору оренди № 31 від 01 жовтня 2002 року вбачається, що дата укладення цих угод зазначеною у них не була.

Також з матеріалів справи вбачається, що рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 січня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Розірвано договір оренди № 31 нежитлового приміщення, розташованого на 2-му поверсі по АДРЕСА_1, укладеного 01 жовтня 2002 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки, які складаються із понесених витрат у сумі 6553 грн 29 коп., не отриманого прибутку у сумі 1218 267 грн та моральної шкоди у сумі 10 тис. грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 4482 грн 68 коп. перерахунок за період здійснення перешкод щодо оренди приміщення з 08 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року. Вирішено питання про відшкодування судових витрат. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, стягнення заборгованості з орендної плати відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 13 березня 2014 року рішення Комсомольського районного суду м. Херсона від 15 січня 2014 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитків, грошових коштів як перерахунку за період здійснення перешкод щодо оренди приміщення та солідарного стягнення судових витрат скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки, які складаються із понесених витрат у розмірі 3 276 грн 65 коп. з кожного, всього у розмірі 6553 грн 29 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 збитки, які складаються із не отриманого прибутку у розмірі 67681 грн 50 коп. з кожного, всього у розмірі 135 363 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2 241 грн 34 коп. з кожного, всього 4 482 грн 68 коп., як перерахунку за період здійснення перешкод щодо сплати оренди приміщення в період з 08 липня 2013 року по 30 вересня 2013 року, сплачені ОСОБА_3 Відмовлено у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди. Вирішено питання про відшкодування судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

01 квітня 2014 року між ФОП ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підписано акт прийому-передачі від орендаря приміщення площею 423 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 256 ЦК Української РСР 1963 року, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, за договором майнового найму наймодавець зобов`язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Згідно із частиною першою статті 268 ЦК Української РСР 1963 року при переході права власності на здане в найом майно від наймодавця до іншої особи договір найму зберігає чинність для нового власника.

Частинами першою, другою, четвертою статті 7 Закону СРСР "Основи законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду" передбачено, що основним документом, який регламентує відносини орендодавця з орендарем, є договір оренди. Він укладається на засадах добровільності і повної рівноправності сторін.У договорі оренди передбачаються: склад і вартість майна, що передається в оренду, розмір орендної плати, строки оренди, розподіл обов`язків сторін щодо повного відновлення і ремонту орендованого майна, обов`язок орендодавця надати орендареві майно в стані, який відповідає умовам договору, обов`язок орендаря користуватись майном відповідно до умов договору, вносити орендну плату і повернути майно після припинення договору орендодавцеві в стані, обумовленому договором. Вартість орендованого майна визначається в договорі виходячи з оцінки цього майна на момент його здачі в оренду з урахуванням фактичного зношення. Строк майбутньої служби майна, що здається в оренду, встановлюється угодою сторін, але не більше від нового повного амортизаційного строку, який відповідає діючим нормам амортизації.

Відповідно до частини першої статті 8 цього ж закону орендна плата включає амортизаційні відрахування від вартості орендованого майна. При оренді землі та інших природних ресурсів амортизаційні відрахування не провадяться. Розмір амортизаційних відрахувань, які включаються в орендну плату, визначається в договорі оренди виходячи із встановленого в ньому розподілу обов`язків сторін щодо відтворення переданого в оренду майна. Орендна плата може також включати кошти, що їх передає орендар орендодавцеві для ремонту об`єктів після закінчення строку їх оренди.

Як вбачається із наданої суду копії договору оренди № 31 від 01 жовтня 2002 року у ньому належно не встановлений розмір орендної плати, не визначено вартість майна, що передається в оренду, розмір площі нежитлових приміщень, який зазначений в договорі, як той, що передається в оренду суперечить документальним даним.

Зважаючи на наведене, суди першої та апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності передбачених статтею 48 ЦК Української РСР в редакції 1963 року підстав для визнання оспорюваного договору та додаткових угод до нього недійсними.

Крім того, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що оскільки предметом спору у справі є недійсність договору і такий договір визнається недійсним з моменту вчинення, припинення такого договору та повернення майна не може розцінюватися як підстава для припинення провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17 (провадження № 12-112гс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленій постанові Верховного Суду України від 23 грудня 2015 року у справі № 918/144/15 (провадження № 3-1143гс15), оскільки розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення в майбутньому з позовом про визнання такого договору недійсним.

Зважаючи на вищевикладене доводи касаційної скарги стосовно того, що позовні вимоги зводяться до визнання недійсним договору оренди нежитлового приміщення, який розірваний в судовому порядку, а майно повернуто, тобто зобов`язання за спірним договором є припиненими, є безпідставними та висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Розглядаючи позов, суди виходили з того, що позивачами не пропущений строк позовної давності для звернення до суду з відповідними вимогами, оскільки такий переривався пред`явленням ними у вересні 2013 року позову до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення, стягнення заборгованості з орендної плати.

Відповідно до статті 71 ЦК Української РСР 1963 року загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.

За приписами статті 75 ЦК Української РСР 1963 року позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу (стаття 76ЦК Української РСР 1963 року).

Закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові (стаття 80 ЦК Української РСР 1963 року).

Аналогічні за змістом й статті 257, 261, 264 ЦК України, згідно з якими загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) у своїх рішеннях (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії") неодноразово наголошував на том, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу.

При цьому як норма статті 76 Української РСР так і норма частини першої статті 261 ЦК України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі могло стати (стало) відомо про порушення свого права, покладається саме на позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу вказаних вище приміщень був укладений 13 березня 2013 року, з цим позовом про визнання недійсним договору оренди від 01 жовтня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду лише 10 січня 2017 року.

В матеріалах справи наявна заява представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 про застосування строків позовної давності.

Разом з тим, суд першої інстанції доводи відповідача щодо застосування позовної давності до виниклих правовідносин належним чином не перевірив та не з`ясував, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повинні були та могли довідатися про порушення своїх прав.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не може погодитися з висновками апеляційного суду про переривання строку позовної давності пред`явленням позивачами у вересні 2013 року позову до ФОП ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення та стягнення заборгованості з орендної плати, оскільки заявлений у січні 2017 року позов про визнання договору оренди недійсним, не є аналогічним попередньому.

Крім того, враховуючи, що договір оренди вже розірваний та приміщення повернуто позивачам, суди попередніх інстанцій не з`ясували, на захист яких прав звернулися позивачі з цим позовом про визнання договору оренди недійсним.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

В силу вищенаведених положень статті 400 ЦПК України у Верховного Суду відсутні процесуальні можливості з`ясувати дійсні обставини справи та оцінити докази, які не були досліджені судами попередніх інстанцій, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове судове рішення.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення не можуть вважатись законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

Головуючий	В. О. Кузнєцов
Судді:	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	С. О. Карпенко
	В. А. Стрільчук