Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 308/52/15-ц

провадження № 61-27386св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.

учасники справи:

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Правекс-Банк" на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кожух О. А., Готри Т. Ю., Джуги С. Д.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Правекс-Банк" (далі - ПАТ "Правекс-Банк", банк), перейменоване в Акціонерне товариство "Правекс Банк", звернулося з позовом про солідарне стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2005 року № 1576-013/05Р з урахуванням уточнення позовних вимог станом на 16 квітня 2015 року у розмірі 21 274,74 євро, з яких: 10 990,00 євро - борг за кредитом, 4 680,00 євро - прострочена заборгованість за кредитом, 2 131,20 євро - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 68,56 євро - поточні відсотки, 310,71 євро - прострочена заборгованість за відсотками, 3 094,27 євро - пеня за відсотками.

Позов мотивований тим, що 01 липня 2005 року між Акціонерним комерційним банком "Правекс-Банк" (правонаступником якого є позивач) і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1576-013/05Р, згідно з яким позичальник отримала кредит у розмірі 21 520,00 євро, зобов`язалася сплатити 10,5 % річних і повернути кошти до 01 липня 2025 року. Для забезпечення виконання зобов`язання позичальника за вказаним кредитним договором 01 липня 2005 року укладено два договори поруки - між банком і ОСОБА_2 № 1576-013/05Р та між банком і ОСОБА_3 № 1576-013 /05Р. Оскільки взяті на себе зобов`язання позичальник належним чином не виконувала, утворилася заборгованість за кредитним договором.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь банку заборгованість за кредитним договором у розмірі 16 327,12 євро, з яких 10 990,00 євро - борг за кредитом, 4 680,00 євро - прострочена заборгованість за кредитом, 149,23 євро - пеня за несвоєчасне погашення кредиту, 68,56 євро - поточні відсотки, 310,71 євро - прострочена заборгованість за відсотками, 128,62 євро - пеня за несвоєчасне погашення відсотків, у задоволенні решти вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що 11 січня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О. В. вчинено виконавчий напис за № 105 про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 липня 2005 року з 11 січня 2011 року по 13 листопада 2013 року в розмірі 221 033,82 грн. Відповідно до постанови головного державного виконавця Секерня Є. М. від 25 грудня 2014 року виконавчий напис від 11 січня 2014 року № 105 виконаний, що стало підставою для закінчення виконавчого провадження № 41766690. У матеріалах справи наявні докази повідомлення ОСОБА_2 про порушення основного зобов`язання та про вимогу усунення порушень. На підставі клопотання ОСОБА_2, суд застосував наслідки спливу позовної давності щодо стягнення пені.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задоволено частково, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 13 липня 2016 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 на користь ПАТ "Правекс-Банк" заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову АТ "Правекс Банк" до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено, позов ПАТ "Правекс-Банк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ "Правекс-Банк" заборгованість за кредитним договором у розмірі 2 142,74 євро, з яких: заборгованість за відсотками за період із 14 листопада 2013 року до 25 грудня 2014 року в розмірі 1 860,16 євро, пеня за несвоєчасне погашення кредиту - 127,85 євро, пеня за несвоєчасне погашення відсотків - 154,73 євро, у задоволенні решти позовних вимог АТ "Правекс-Банк" до ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення Апеляційного суду мотивовано тим, щопред`явивши ОСОБА_1 19 листопада 2013 року вимогу про дострокове повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені, банк змінив строк виконання основного зобов`язання на 25 грудня 2013 року (30 днів з моменту отримання вимоги) й був зобов`язаний пред`явити позов до поручителів протягом шести місяців, починаючи від цієї дати. Банк звернувся з позовом лише 06 січня 2015 року, а отже, відповідно до частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) зобов`язання за договорами поруки припинилися. За результатами реалізації іпотечного майна згідно з розпорядженням головного державного виконавця від 23 грудня 2014 року грошові кошти в сумі 221 033,82 грн перераховано на ПАТ "Правекс-Банк" як погашення заборгованості за виконавчим написом нотаріуса, виданого 11 січня 2014 року № 105. Виконання виконавчого напису про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором закінчилося 25 грудня 2014 року. Проте банком отримані у виконавчому провадженні кошти безпідставно зараховані не на погашення заборгованості за кредитом і відсотками, які були заявлені до стягнення за виконавчим написом, а на погашення пені, нарахованої за період з січня 2011 року, а також на часткове погашення відсотків за користування кредитом. Зобов`язання ОСОБА_1 перед банком щодо повернення кредиту відповідно до статті 599 ЦК України припинено 25 грудня 2014 року його належним виконанням. Тому вимоги позивача про повторне стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 15 670,00 євро задоволенню не підлягають. Оскільки зобов`язання ОСОБА_1 щодо повернення тіла кредиту виконано лише 25 грудня 2014 року з виконанням виконавчого напису нотаріуса, з боржника слід стягнути відсотки за користування кредитом, нараховані з 14 листопада 2013 року по 25 грудня 2014 року у розмірі 1860,13 євро, а також пеню за несвоєчасне повернення кредиту та відсотків. Оскільки заборгованість за кредитом існувала до 25 грудня 2014 року, то пеня підлягає стягненню за період з 16 квітня 2014 року по 25 грудня 2014 року.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У березні 2017 року ПАТ "Правекс-Банк" засобами поштового зв`язку надіслало касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року і залишити в силі рішення суду першої інстанції, а також провести перерозподіл судових витрат і витрат на проведення виконавчих дій.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 02 жовтня 2017 року відкритокасаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Правекс-Банк" на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 року.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 308/52/15-ц і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

25 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд дійшов неправильного висновку про те, що внаслідок виконавчих дій заборгованість за кредитним договором погашена. Апеляційний суд неправильно розрахував період і розмір заборгованості, яка стягнута за виконавчим написом нотаріуса, а саме - по 13 листопада 2013 року, а отже заборгованість, що виникла після цієї дати - з 14 листопада 2013 року по січень 2015 року - день подання позову заявлена без пропуску позовної давності. Позивач вважає днем виконання виконавчого напису нотаріуса день надходження коштів від виконавчої служби на рахунок позивача, яким є 13 лютого 2015 року, а не день закінчення виконавчого провадження, яким є 25 грудня 2014 року, як помилково вважав апеляційний суд. Позивач вважає, що апеляційний суд мав направити позивачу запит на надання нового розрахунку заборгованості позичальника з зарахуванням сум, отриманих від виконавчої служби, на погашення кредиту та відсотків, або суд міг провести самостійний розрахунок. Позивач вважає, що суд не врахував той факт, що договори поруки укладені до 01 липня 2028 року, тому строк їх дії не закінчився на час пред`явлення вимоги до поручителів.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 липня 2005 року між ПАТ "Правекс-Банк" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 1576-013/05Р, згідно з яким позичальник отримала кредит у розмірі 21 520,00 євро, зобов`язалася сплатити 10,5 % річних і повернути кошти до 01 липня 2025 року.

У пунктах 4.1 і 4.2 кредитного договору сторони встановили строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту кредитного зобов`язання.

Для забезпечення виконання зобов`язання позичальника за вказаним кредитним договором 01 липня 2005 року банком укладено два договори поруки з ОСОБА_2 за № 1576-013/05Р і з ОСОБА_3 за № 1576-013/05Р.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов`язань між банком і ОСОБА_1 укладено договір іпотеки від 01 липня 2005 року, згідно з яким ОСОБА_1 передала в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 .

Внаслідок порушення боржником строків виконання зобов`язання за кредитним договором банк використав право дострокового стягнення з позичальника заборгованості за кредитним договором, надіславши 19 листопада 2013 року вимогу про дострокове повернення протягом 30 днів з дня отримання цієї вимоги всієї суми кредиту й пов`язаних з ним платежів у розмірі 21 172,61 євро, з яких 15 670,00 євро - прострочений кредит, 4 929,61 євро - несплачені відсотки, 573,00 - пеня.

ОСОБА_1 отримала таку вимогу 25 листопада 2013 року.

Таку ж вимогу 19 листопада 2013 року банк надіслав поручителю ОСОБА_2

09 січня 2014 року банк подав заяву про вчинення нотаріусом виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок дострокового погашення заборгованості за кредитним договором станом на 13 листопада 2013 року у розмірі 20 599,61 євро, що дорівнювало 221 033,82 грн станом на 13 листопада 2013 року за курсом Національного банку України, з них 15 670,00 євро, що еквівалентно 168 139,10 грн - прострочений кредит, 4 929,61 євро, що еквівалентно 52 894,72 грн - несплачені відсотки. Дана сума заборгованості відповідала сумі, зазначеній у вимогах банку, надісланих боржнику та поручителю 19 листопада 2013 року.

11 січня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О. В. вчинено виконавчий напис № 105 про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру позичальника в рахунок погашення заборгованості перед банком у розмірі 221 033,82 грн, з них 168 139,10 грн - за прострочений кредит і 52 894,72 грн - за несплачені відсотки.

За результатами реалізації іпотечного майна згідно з розпорядженням головного державного виконавця Міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції Секерня Є. М. від 23 грудня 2014 року грошові кошти в сумі 221 033,82 грн перераховано ПАТ "Правекс-Банк" як погашення заборгованості згідно з виконавчим написом нотаріуса від 11 січня 2014 року за № 105.

Постановою головного державного виконавця Міського відділу Державної виконавчої служби Ужгородського міськрайонного управління юстиції від 25 грудня 2014 року виконавче провадження з примусового виконання зазначеного виконавчого напису закінчено у зв`язку з фактичним виконанням у повному обсязі.

25 лютого 2015 року банком проведено зарахування коштів, що надійшли на виконання виконавчого напису, на погашення пені (за кредитом і відсотками), нарахованої за період з січня 2011 року, а також на часткове погашення відсотків за користування кредитом.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтями 525, 526, 530 ЦК України зобов`язання мають виконуватись у встановлений строк.

У частині першій статті 612 ЦК Українипередбачено, що боржник вважається таким, який прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною другою статті 1054 ЦК Українидо відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України (435-15) .

У частині першій статті 1049 ЦК Українипередбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема, щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Згідно зі статтею 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірності рішення апеляційного суду щодо відмови у стягненні пені з мотивів пропуску позовної давності є частково обґрунтованими.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Апеляційним судом правильно встановлено факт зміни позивачем строку дії кредитного договору з огляду на направленням банком позичальнику вимоги про дострокове повернення кредиту, яку ОСОБА_1 отримала 25 листопада 2013 року та мала виконати по 25 грудня 2013 року. Після 25 грудня 2013 року нарахування пені, а також процентів за кредитом є неправомірним, що не було враховано апеляційним судом, який виходив з того, що пеня за несвоєчасне погашення кредиту та сплату відсотків підлягає стягненню за період з 16 квітня 2014 року по 25 грудня 2014 року. У стягненні пені за інший період судами відмовлено з мотивів спливу позовної давності.

Встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Отже, позовні вимоги щодо стягнення пені за період після 25 грудня 2013 року не підлягали задоволенню з огляду на їх невідповідність нормам матеріального права.

Оскільки позов заявлений у січні 2015 року та з огляду на заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, судами попередніх інстанцій зроблений правильний висновок про відмову у задоволенні вимог про стягнення пені, нарахованої до 25 грудня 2013 року, з мотивів пропуску позовної давності.

Апеляційний суд, з урахуванням встановленого факту погашення заборгованості перед банком за рахунок реалізації предмету іпотеки у розмірі 20 599,61 євро, з яких 15 670,00 євро - прострочений кредит, 4 929,61 євро - несплачені відсотки, нараховані станом на 13 листопада 2013 року, дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині.

Правильно встановивши факт зміни позивачем строку дії кредитного договору, апеляційний суд не врахував даний факт під час стягнення відсотків, нарахованих за межами дії кредитного договору, а саме за період з 25 грудня 2013 року по 25 грудня 2014 року. У даному випадку стягненню підлягали лише відсотки, нараховані банком у період з 14 листопада 2013 року по 25 грудня 2013 року.

Проте у цій частині відповідачами судові рішення у касаційному порядку не оскаржуються.

Доводи касаційної скарги щодо неправомірного скасування апеляційним судом рішення суду першої інстанції у частині солідарного стягнення суми боргу з поручителів і постановлення рішення про відмову у позові у цій частині, є необґрунтованими.

У разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання передбачений частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний строк підлягає обрахуванню з цієї дати.

Ураховуючи те, що позивач використав право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, тобто такими діями кредитор змінив умови виконання основного зобов`язання на 25 грудня 2013 року, а до суду із цим позовом до поручителя звернувся лише у лютому 2015 року, зі спливом 6 місяців з дня настання строку виконання основного зобов`язання, то апеляційний суд дійшов правильного висновку про відмову у позові до поручителів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржуване судове рішення постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що обумовлюють скасування оскаржуваних судових рішень.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Правекс-Банк" залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 29 листопада 2016 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.