Постанова

Іменем України

16 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 235/1462/17

провадження № 61-34643св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "АЛЛО",

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 рокуу складі колегії суддів: Соломахи Л. І., Дундар І. О., Корчистої О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЛО" (далі - ТОВ "АЛЛО", Товариство) про захист прав споживача, посилаючись на те, що 17 жовтня 2016 року в інтернет-магазині ТОВ "АЛЛО" він замовив мобільний телефон "Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold" (українська версія), замовлення № НОМЕР_1 . Вартість покупки склала 3 444 грн, які він сплатив банківською карткою. 20 жовтня 2016 року він отримав товар у відділенні "Нова пошта". Вдома він детально оглянув придбаний телефон та ознайомився з умовами гарантії, при цьому звернув увагу на наліпку на зворотному боці телефона, яка містила серійний номер та напис англійською мовою: "ІНФОРМАЦІЯ_1 ", що перекладається як "Для збереження ваших прав як споживача, будь ласка, збережіть цю наліпку незайманою". На офіційному сайті виробника в Україні (хiaomi.ua) у розділі "Гарантія" міститься застереження: зміна, видалення або пошкодження серійного номера тягне за собою анулювання гарантії. Однак під час замовлення товару його не повідомили про цю обставину, а на фотографії, що розміщена на сторінці інтернет-магазину, телефон зображений без такої наліпки. У зв`язку з цим він дійшов висновку про те, що наліпку на зворотному боці телефона треба зберігати впродовж усього строку гарантії (1 рік), і, відповідно, зображення телефона, яке розміщене на сторінці інтернет-магазину, не відповідає його справжньому вигляду. В цей же день він залишив відгук про товар на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2. Через деякий час йому зателефонував співробітник Товариства та з метою вирішення проблеми запропонував зняти та зберегти наліпку, пояснивши, що в такому разі, у випадку гарантійної поломки, він зможе наклеїти її знову, що для нього є неприйнятним. Керуючись частиною п`ятою статті 12, частиною четвертою статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів", 22 жовтня 2016 року він надіслав ТОВ "АЛЛО" лист-заяву, яким повідомив про розірвання договору; зазначив адресу, за якою продавець зможе забрати товар, та реквізити для повернення коштів. 05 листопада 2016 року він отримав відповідь на вказаний лист, якою продавець зобов`язав його повернути товар засобами поштового зв`язку, після чого йому повернуть сплачені грошові кошти. Не погоджуючись із пропозицією відповідача, яка суперечила положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , 10 листопада 2016 року він направив Товариству ще одну заяву про повернення грошей та звернув увагу на те, що саме продавець зобов`язаний забрати товар, оскільки між ними не була погоджена умова про повернення товару поштою, як того вимагає частина 5 статті 12 вказаного Закону. 30 листопада 2016 року він отримав відповідь, в якій ТОВ "АЛЛО" наполягало на поверненні товару засобами поштового зв`язку.

Також ОСОБА_2 зазначив, що:

- згідно з частиною четвертою статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" він має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару; тобто, споживач розриває договір купівлі-продажу в односторонньому порядку шляхом повідомлення про це продавця;

- відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" у заяві про розірвання договору він зазначив адресу, за якою продавець має можливість забрати товар, та реквізити для перерахування коштів;

- згідно з частиною четвертою статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі реалізації продукції поза торговельними або офісними приміщеннями продавець повинен повернути гроші без затримки не пізніше 30 днів з моменту повідомлення споживачем про розірвання договору; відповідач отримав повідомлення про розірвання договору 28 жовтня 2016 року, у зв`язку з чим кошти мав повернути до 28 листопада 2016 року; на час звернення до суду з цим позовом Товариство не повернуло грошові кошти;

- відповідно до абзацу 4 частини п`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" у разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченню 60 днів після її одержання; якщо продавець не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості; оскільки заяву про розірвання договору відповідач отримав 28 жовтня 2016 року, то мав забрати товар у строк до 27 грудня 2016 року, однак цього не зробив;

- в порушення вимог пункту 2 частини другої статті 13, частини другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" Товариство ввело його в оману: по-перше, щодо зовнішнього вигляду товару: на сайті продавця фотографія телефона не містила наліпки; у відеоогляді телефон також був без наліпки; станом на 22 березня 2017 року зображення на сайті інтернет-магазину не змінені, що свідчить про умисне введення споживачів в оману; по-друге, щодо умов повернення товару: під час продажу товару йому не було надано інформації про обов`язок повертати товар поштою; така умова не була узгоджена в порядку, визначеному абзацом 2 частини п`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів"; однак продавець вимагає надіслати товар поштою до повернення грошових коштів; ненадання достовірної інформації є оманою в розумінні закону.

Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив: визнати за ним право власності на мобільний телефон "Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold" (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості; стягнути з відповідача на свою користь: 1) відповідно до частини другої статті 230 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України (435-15) ) подвійну вартість товару, що складає 6 888 грн, оскільки сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі; 2) неустойку в розмірі 1 % вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей, що складає 34,44 грн, починаючи з 29 листопада 2016 року по день ухвалення рішення у цій справі (на підставі частини дев`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів"); 3) 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди, яка полягає в порушенні його прав як споживача, а саме: застосування відповідачем щодо нього обману, через який він був вимушений користуватися своїм старим телефоном з розбитим екраном, що призвело до постійного дискомфорту (на підставі частини другої статті 23, частини другої статті 230 ЦК України).

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року у складі судді Філь О. Є. в задоволені позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що відсутні правові підстави для відповідальності ТОВ "АЛЛО" та стягнення з нього подвійної вартості телефона, неустойки за прострочення повернення коштів, визнання права власності на телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, а також - для відшкодування моральної шкоди. Вимога про розірвання договору позивачем заявлена з порушенням домовленості сторін, умов використання веб-сайту інтернет-магазину Товариства та положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , у зв`язку з чим такий договір не можна вважати розірваним. Згідно зі статтею 9 Закону України "Про захист прав споживачів" для повернення грошових коштів за товар відповідач має встановити його відповідність певним критеріям, зокрема обмін товару належної якості провадиться, якщо він не використовувався і якщо збережено його товарний вигляд, споживчі властивості, пломби, ярлики, а також розрахунковий документ, виданий споживачеві разом із проданим товаром. Крім того, в першу чергу в покупця виникає право на обмін товару і лише за відсутності аналогічного товару у продажу - право розірвати договір.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 01 серпня 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову відмовлено з інших правових підстав.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що в разі укладення договору на відстані права споживача визначаються статтею 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка є спеціальною для такого виду правочинів, що судом першої інстанції не враховано та оцінка дій позивача, виходячи з вимог цієї норми права, не дана. Зробивши 17 жовтня 2016 року замовлення на купівлю телефона та здійснивши його оплату, позивач фактично погодився із запропонованими умовами публічного договору з боку ТОВ "АЛЛО" як продавця товару, які викладені в Угоді користувача 2016. Згідно з пунктом 1.9 Угоди користувача 2016, яка розміщена на архівній інтернет-сторінці http://allo.ua від 17 жовтня 2016 року, єдиним засобом відшкодування, яке надається користувачеві в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті, є надання користувачеві (одержувачу) права відмовитися від отримання і прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, а також вартості доставки товару до пункту видачі (якщо суми фактично були оплачені платником); одержувач має право скористатися даним правом до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару (зокрема документів перевізника про доставку відправлення з товаром одержувачеві). Пунктом 1.10 вказаної Угоди передбачено, що моментом отримання і прийняття товару одержувачем є момент (залежно від того, який настав раніше): підписання одержувачем акта приймання-передачі товару (або іншого рівнозначного за змістом документа, що підтверджує факт передачі товару одержувачу), або підписання одержувачем документів перевізника, що підтверджують факт отримання відправлення, яке містило товар, або фактичне отримання одержувачем товару і вчинення одержувачем дій, що свідчать про прийняття товару (одержувач отримав товар і покинув пункт видачі товару і тому подібне). Тобто споживач має право заявити про розірвання договору в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару. Не зважаючи на невідповідність, на думку позивача, фактичних умов продажу оферті, він отримав замовлений товар - телефон (термінал) Xiaomi Redmi 3S 16 GB Gold (золотий), ціна якого з врахуванням податку на додану вартість становила 3 444 грн, у відділенні перевізника "Нова пошта", що підтверджується актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року. Отже, на переконання суду, пункт 1.9 Угоди користувача 2016 не суперечить частині четвертій статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В частині четвертій статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" відсутня заборона на відступлення від положень щодо строку повідомлення продавця про розірвання договору, а також передбачено, що в разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору, з чим повністю узгоджується положення пункту 1.9 Угоди користувача 2016. Сторонами не надано доказів того, що на підставі частини п`ятої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" пункт 1.9 Угоди користувача 2016 визнано несправедливим та, відповідно, недійсним. До підписання акта приймання-передачі товару позивач не заявив про розірвання договору згідно з пунктом 1.9 Угоди користувача 2016, направлення ним відповідачу 22 жовтня 2016 року (після підписання акта приймання-передачі) повідомлення про його розірвання не відповідає умовам укладеного між сторонами договору, а тому цей договір не є розірваним. Оскільки укладений між сторонами договір купівлі-продажу телефону на підставі заяви позивача від 21 жовтня 2016 року, яка направлена відповідачу 22 жовтня 2016 року, не є розірваним, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, стягнення з відповідача подвійної вартості товару, неустойки за затримку повернення грошей та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до частини сьомої статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" до договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою-дев`ятою статті 12 цього Закону. Тобто частина четверта статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів", на яку посилався позивач, не розповсюджується на правовідносини, які виникли між сторонами. Таким чином, посилання ОСОБА_2 на те, що він має право не повертати телефон до моменту повернення сплаченої ним суми грошей, не ґрунтується на законі. Доводи позивача про те, що він повідомив продавця про місце, де продукція може бути повернена, не впливають на висновки суду, оскільки в разі дотримання умов укладеного договору щодо повідомлення відповідача про розірвання договору позивач не повинен був отримувати телефон і, відповідно, в нього не виник обов`язок повідомляти продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена, та зберігати у себе продукцію протягом шістдесяти днів після її отримання. Отже, посилання ОСОБА_2 на абзац 4 частини п`ятої статті 12 закону України "Про захист прав споживачів" як на підставу задоволення вимоги про визнання за ним права власності на телефон без виникнення зобов`язання з оплати його вартості є необґрунтованим. Наявність чи відсутність наліпки виробника, яка містить серійний номер телефона та застереження щодо її збереження не належить до основних характеристик продукції, а тому посилання позивача на введення його відповідачем в оману щодо зовнішнього вигляду товару не ґрунтується на законі. Доводи позивача про те, що він був введений в оману продавцем стосовно умов повернення товару (відповідач не надав інформації щодо обов`язку повертати товар поштою), по-перше, суперечать статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки ненадання інформації стосовно умов повернення товару не відноситься до діяльності (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману; по-друге, в Угоді користувача 2016 відсутня умова щодо способу повернення товарів у разі розірвання договору; по-третє, у зв`язку з пропуском позивачем строку повідомлення продавця про розірвання договору відповідно до пункту 1.9 вказаної Угоди (до підписання акта приймання-передачі) спосіб повернення товару у цій справі взагалі не має юридичного значення. Подвійна вартість телефону, яку позивач просить стягнути з Товариства, не є збитками в розумінні статті 22 ЦК України. Крім того, обман з боку відповідача не доведений. Враховуючи, що покупець не відмовився від отримання телефона у відділенні "Нова пошта", укладений між сторонами договір купівлі-продажу не є розірваним, тому подальші правовідносини між сторонами (після отримання позивачем телефона) регулюються статтею 9 Закону України "Про захист прав споживачів" (права споживача при придбанні товару належної якості), проте у цій справі позивач не заявляв вимоги про обмін телефона. Оскільки Товариством не порушені права ОСОБА_2 на одностороннє розірвання договору, укладений між сторонами договір купівлі-продажу не є розірваним, омана з боку відповідача не доведена, то відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди. Крім того, у спорах про захист прав споживачів чинне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю. Посилання позивача як на підставу позовних вимог про відшкодування моральної шкоди на частину другу статті 230 ЦК України є необґрунтованим, оскільки правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються спеціальним законом, яким є Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року, а справу направити на новий апеляційний розгляд.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин положення статті 698 ЦК України, згідно з частиною четвертою якої умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними. Таким чином, будь-які умови, що обмежують його право як споживача на розірвання укладеного на відстані договору шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару (частина четверта статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів"), є нікчемними. Крім того, суд не звернув уваги на те, що пункт 1.9 Угоди користувача 2016 надає право покупцю відмовитися від прийняття товару, тобто регулює права споживача до моменту отримання товару, тоді як частина четверта статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" надає право покупцю розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару. Отже, відмова від товару до моменту його прийняття та розірвання договору після прийняття товару є правовідносинами, які виникають в різні проміжки часу. Зазначене свідчить про те, що він не втратив свого права на розірвання договору протягом 14 днів. Він не посилався на невідповідність фактичних умов продажу оферті, а вказував на те, що зображення товару на сайті продавця не відповідає його реальному вигляду, тобто естетичним (якісним) характеристикам. Повідомлення ним продавця про розірвання договору купівлі-продажу є одностороннім правочином, який він вчинив протягом 14 днів, тобто у повній відповідності до законодавства. Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про те, що договір не є розірваним, не відповідає фактичним обставинам справи. В разі вчинення правочину з придбання товару в інтернет-магазині повинні застосовуватися норми спеціального закону, яким є Закон України "Про електронну комерцію" (675-19) . Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 8 вказаного Закону покупець (замовник, споживач) товарів, робіт, послуг у сфері електронної комерції за обсягом своїх прав та обов`язків прирівнюється до споживача у разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями та у разі укладення договору на відстані відповідно до Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . У разі укладення договору поза торговельними або офісними приміщеннями права споживача визначені у частинах першій-дев`ятій статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів", а в разі укладення договору на відстані - у частинах першій-сьомій статті 13 цього Закону. Таким чином, оскільки споживач, що придбав товар в інтернет-магазині, має такі ж права, як і споживач, який уклав договір поза торговельними або офісними приміщеннями та договір на відстані, то правовідносини між сторонами в цій справі регулюються статтями 12 та 13 Закону України "Про захист прав споживачів" у повному обсязі, в тому числі положеннями частини четвертої статті 12 вказаного Закону, які апеляційний суд безпідставно не застосував. Товариство зобов`язане було самостійно забрати товар за адресою, зазначеною ним в повідомленні про розірвання договору. В разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченню шістдесяти днів після її отримання, після чого продукція переходить у власність споживача. ТОВ "АЛЛО" вимагало повернути товар поштою, хоча законом йому надано право не робити цього, якщо інше не передбачено умовами договору. Отже, відповідач ввів його в оману щодо відсутності в нього права не повертати товар поштою. Зовнішній вигляд товару є його естетичною властивістю, тобто складовою споживчих характеристик. Така характеристика як очікувані результати споживання зазначена в пункті 1 частини другої статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів", на що апеляційний суд не звернув уваги. Якщо б під час ознайомлення з товаром на сайті продавця він знав, що на телефоні є наліпка, яку потрібно зберігати впродовж усього гарантійного строку, і що необхідно повертати товар поштою, то ніколи б його не придбав. Висновок суду про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди не ґрунтується на законі.

У квітні 2018 року ТОВ "АЛЛО" подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що пункт 1.9 Угоди користувача 2016 не обмежує будь-яких прав споживачів. Вказані на сторінці веб-сайту інтернет-магазину Товариства технічні характеристики телефону Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) та його зовнішній вигляд повністю відповідають властивостям отриманого ОСОБА_2 товару. Ототожнення позивачем договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, з договором, укладеним на відстані, є безпідставним, оскільки ці правочини є різними за своєю правовою природою, встановлюють для сторін відмінні права та обов`язки, у зв`язку з чим частина четверта статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" не може бути застосована до спірних правовідносин, про що правильно вказав апеляційний суд. Наведені позивачем обставини не відносяться до діяльності, що вводить споживача в оману. Гарантійні умови не містять посилань на заборону зняття тих чи інших наліпок з телефона. Вся інформація щодо товару надається споживачам українською мовою, а тому самостійне тлумачення позивачем написів на товарі, здійснених іноземною мовою, не може сприйматися як певні правила чи обмеження, тим більше, як введення в оману. Оскільки права покупця не були порушені діями продавця, то відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Красноармійського міськрайонного суду Донецької області.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України (1618-15) ), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

05 червня 2018 року справу № 235/1462/17 Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 04 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваного рішення (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК (1618-15) України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції у повній мірі не відповідає.

Судами встановлено, що 17 жовтня 2016 року ОСОБА_2 придбав в інтернет-магазині ТОВ "АЛЛО" (http://allo.ua) за 3 444 грн мобільний телефон "Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold" (українська версія), що підтверджується квитанцією про оплату вартості товару від 17 жовтня 2016 року та актом приймання-передачі товарів та послуг від 18 жовтня 2016 року.

Під час отримання у відділенні перевізника "Нова Пошта" замовлення позивач не мав зауважень щодо якості та комплектації придбаного ним телефону.

22 жовтня 2016 року ОСОБА_2 надіслав ТОВ "АЛЛО" заяву про розірвання договору купівлі-продажу телефона та повернення сплачених коштів, запропонував відповідачу забрати товар за адресою: АДРЕСА_1

В листі від 03 листопада 2016 року № 03/БА Товариство запропонувало позивачу відправити придбаний телефон на адресу продавця та зазначило, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд).

Не погоджуючись із вказаною відповіддю та посилаючись на те, що під час придбання телефона між сторонами згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" не було узгоджене питання про повернення товару поштою у випадку розірвання договору, 10 листопада 2016 року ОСОБА_2 направив відповідачу заяву про повернення сплачених ним за товар грошових коштів.

В листі від 23 листопада 2016 року № 23/БА відповідач повторно запропонував позивачу відправити придбаний телефон на його адресу та зазначив, що питання про задоволення вимоги про повернення грошових коштів буде вирішене після проведення огляду товару (у випадку, якщо покупець не користувався телефоном та зберіг його товарний вигляд). Крім того, ТОВ "АЛЛО" вказало, що відправлення посилки може бути здійснене в найближчому відділенні "Нової пошти" за рахунок продавця відповідно до вимог частини п`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів".

Апеляційним судом також встановлено, що між сторонами в цій справі було укладено договір купівлі-продажу за допомогою засобів дистанційного зв`язку, а саме шляхом оформлення позивачем замовлення через інтернет-магазин Товариства (http://allo.ua), формуляр якого відповідач додав до заперечень на апеляційну скаргу.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв`язку, є договором, укладеним на відстані.

Права споживача в разі укладення договору на відстані регулюються статтею 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка є спеціальною для такого виду договорів.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" положення цієї статті не застосовуються до договорів, укладених на відстані, які стосуються: 1) правочинів з нерухомим майном, крім оренди такого майна; 2) правочинів з цінними паперами; 3) фінансових послуг; 4) продажу товарів торговельними автоматами; 5) телекомунікаційних послуг; 6) правочинів, здійснених на аукціоні, якщо участь у ньому можлива і без використання засобів дистанційного зв`язку. Перед укладенням договорів на відстані продавець (виконавець) повинен надати споживачеві інформацію про: 1) найменування продавця (виконавця), його місцезнаходження та порядок прийняття претензії; 2) основні характеристики продукції; 3) ціну, включаючи плату за доставку, та умови оплати; 4) гарантійні зобов`язання та інші послуги, пов`язані з утриманням чи ремонтом продукції; 5) інші умови поставки або виконання договору; 6) мінімальну тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції або послуг; 7) вартість телекомунікаційних послуг, якщо вона відрізняється від граничного тарифу; 8) період прийняття пропозицій; 9) порядок розірвання договору. У разі ненадання такої інформації суб`єкт господарювання несе відповідальність згідно із статтями 15 і 23 цього Закону. Факт надання інформації відповідно до вимог частини другої цієї статті повинен бути підтверджений письмово або за допомогою електронного повідомлення. Інформація, підтверджена таким чином, не може бути змінена продавцем (виконавцем) в односторонньому порядку. Підтвердження інформації не вимагається, якщо послуга надається засобами дистанційного зв`язку і оплачується через оператора телекомунікаційних послуг.

Згідно з частинами першою, другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Саме такий публічний договір - Угода користувача - розміщено на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) в розділі Умови використання сайту.

Фотокопією архівної інтернет-сторінки http://allo.ua від 17 жовтня 2016 року, яка відповідає даті замовлення позивачем товару, підтверджується, що на цій сторінці була розміщена Угода користувача 2016, в пункті 1.2 якої зазначено, що ця Угода є публічною офертою. Отримуючи доступ до матеріалів сайту, користувач тим самим приєднується до цієї Угоди.

Згідно з пунктом 1.4 вказаної Угоди пропозиція на сайті не є офертою. Однак користувач після ознайомлення з пропозицією має право зробити оферту продавцю (продавцям) шляхом заповнення форми замовлення. Заповнення форми замовлення вважається офертою користувача продавцю (продавцям) на придбання користувачем відповідного товару на умовах, що зазначені у пропозиції.

Оферта вважається такою, що прийнята продавцем, якщо він здійснив дії, які свідчать про прийняття оферти користувача, а саме: фактично відвантажив товар, приступив до надання послуг або виконання робіт відповідно до умов, передбачених офертою користувача (пункт 1.5 Угоди користувача 2016).

Достатнім доказом прийняття оферти продавцем або зустрічної оферти (тобто узгодження сторонами всіх істотних умов продажу товару) є фактичне отримання і прийняття товару одержувачем (пункт 1.7 Угоди користувача 2016).

Згідно з пунктом 2.1 вказаної Угоди користувач зобов`язується уважно ознайомитися з цією Угодою. В разі незгоди з її умовами користувач зобов`язується негайно припинити використання сайту.

На початку Угоди користувача 2016 також міститься застереження: "Перед переглядом цього сайту уважно прочитайте дані умови. Якщо ви не згідні з цими умовами, не використовуйте цей сайт. Використання даного сайту, зокрема заповнення різних форм, заявок, а також замовлення вами товарів/послуг з використанням даного сайту, означає вашу згоду з умовами цієї Угоди".

Крім того, в замовленні, яке міститься на сайті інтернет-магазину Товариства (http://allo.ua) і яке заповнюється покупцями, зазначено "Реєструючись та оформлюючи замовлення, я приймаю умови угоди користувача".

За вказаних обставин Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про те, що зробивши 17 жовтня 2016 року замовлення на придбання телефона та здійснивши його оплату, позивач фактично погодився із запропонованими умовами публічного договору з боку продавця товару ТОВ "АЛЛО", які викладені в Угоді користувача 2016.

За змістом частин четвертої, сьомої статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право розірвати укладений на відстані договір шляхом повідомлення продавця (виконавця) про це протягом чотирнадцяти днів з моменту підтвердження інформації або з моменту одержання товару чи першої поставки товару. У разі продажу матеріальних речей їх повернення також свідчить про розірвання договору. До договору, укладеного на відстані, застосовуються положення, передбачені частинами п`ятою-дев`ятою статті 12 цього Закону.

Відповідно до частин п`ятої-дев`ятої статті 12 Закону України "Про захист прав споживачів" уразі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, споживач повинен повідомити продавця (виконавця) про місце, де продукція може бути повернена. Договором може передбачатися, що продукція або результати робіт (послуг), що були надіслані поштою, повинні у разі розірвання договору також бути повернені поштою. Будь-які витрати, пов`язані з поверненням продукції, покладаються на продавця (виконавця). Продавець (виконавець) повинен відшкодувати витрати споживача у зв`язку з поверненням продукції. У разі розірвання договору, укладеного поза торговельними або офісними приміщеннями, обов`язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов`язання з оплати її вартості. Якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або офісними приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов`язків для споживача. У разі ненадання документа (електронного документа) або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв`язку з поверненням продукції. Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані. Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору. У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, укладеним поза торговельними або офісними приміщеннями, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору. Якщо всупереч вимогам цієї статті протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

Згідно з пунктом 1.9 Угоди користувача 2016 єдиним засобом відшкодування, яке надається користувачеві в разі невідповідності фактичних умов продажу оферті, є надання користувачеві (одержувачу) права відмовитися від отримання і прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, а також вартості доставки товару до пункту видачі (якщо суми фактично були оплачені платником). Одержувач має право скористатися даним правом до моменту підписання документів, які підтверджують отримання товару (зокрема документів перевізника про доставку відправлення з товаром одержувачеві).

Пунктом 1.10 Угоди користувача 2016 передбачено, що моментом отримання і прийняття товару одержувачем є момент (залежно від того, який настав раніше): підписання одержувачем акта приймання-передавання товару (або іншого рівнозначного за змістом документа, що підтверджує факт передачі товару одержувачу), або підписання одержувачем документів перевізника, що підтверджують факт отримання відправлення, яке містило товар, або фактичне отримання одержувачем товару і вчинення одержувачем дій, що свідчать про прийняття товару (одержувач отримав товар і покинув пункт видачі товару і тому подібне).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову з інших правових підстав, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з умовами Угоди користувача 2016 споживач мав право заявити про розірвання договору у разі невідповідності фактичних умов продажу оферті до моменту підписання документів, які підтверджують отримання ним товару. Пункт 1.9 вказаної Угоди не суперечить частині четвертій статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів", яка не містить заборони на відступлення сторонами від положень щодо 14-денного строку повідомлення продавця про розірвання договору, враховуючи, що частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Суд вважав, що оскільки до підписання акта приймання-передачі товару позивач не заявив про розірвання договору згідно з умовами пункту 1.9 Угоди, то направлення ним 22 жовтня 2016 року (після підписання акта приймання-передачі) відповідачу повідомлення про розірвання договору не відповідає його умовам, у зв`язку з чим цей договір не є розірваним. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки укладений між сторонами договір купівлі-продажу телефона не є розірваним, то відсутні підстави для задоволення вимог про визнання за позивачем права власності на мобільний телефон Xiaomi Redmi 3S 16GB Gold (українська версія) без виникнення зобов`язання з оплати його вартості, стягнення з відповідача подвійної вартості товару, неустойки за затримку повернення грошей та відшкодування моральної шкоди.

Однак повністю погодитися з наведеним висновком суду не можна з огляду на таке.

Згідно з частинами першою-третьою статті 10 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони й інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 57 ЦПК України 2004 року передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно зі статтею 58 ЦПК України 2004 року належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно із статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Відповідно до частини третьої, четвертої статті 698 ЦК України до відносин за договором роздрібної купівлі-продажу з участю покупця-фізичної особи, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів. Умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими цим Кодексом та законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.

Таким чином, будь-які умови договору, що обмежують права покупця - фізичної особи порівняно з правами, встановленими, зокрема Законом України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , є нікчемними. Зазначене стосується і обмеження права споживача на розірвання укладеного на відстані договору шляхом повідомлення продавця про це протягом 14 днів з моменту отримання товару (частина четверта статті 13 вказаного Закону).

Тому неправильним є висновок апеляційного суду про те, що під час укладення договору купівлі-продажу сторони мають право відступити від положень Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Умова договору, якою погіршується становище споживача, зокрема обмежується його право на розірвання договору протягом 14 днів з дня отримання товару, є нікчемною в силу закону.

При цьому суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що пункт 1.9 Угоди користувача 2016 дає право покупцю відмовитися від прийняття відповідного товару та вимагати повернення сплаченої за нього вартості, тобто регулює відносини сторін до моменту отримання покупцем товару, тоді як частина четверта статті 13 Закону України "Про захист прав споживачів" надає право покупцю розірвати договір протягом 14 днів з моменту отримання товару. Отже, відмова від товару до моменту його прийняття та розірвання договору після прийняття товару регулюють правовідносини, які виникають в різні проміжки часу. Зазначене свідчить про те, що пункт 1.9 Угоди не містить будь-якого обмеження на розірвання покупцем договору протягом 14 днів після отримання товару.

В порушення вимог статей 212- 215, 303- 304 ЦПК України 2004 року суд апеляційної інстанції не врахував наведених вище вимог законодавства, не дослідив належним чином умови Угоди користувача 2016, у зв`язку з чим неповно встановив фактичні обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову. Апеляційний суд не дотримався принципу оцінки доказів, згідно з яким суд на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізує і оцінює докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Встановлення факту розірвання договору купівлі-продажу впливає на правовий результат вирішення справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні у достатній мірі не виклав мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах "Мала проти України"; "Суомінен проти Фінляндії").

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

В силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом встановлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції Верховного Суду, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий апеляційний розгляд.

Верховним Судом взято до уваги тривалий час розгляду судами вказаної справи, однак з метою дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, що є загальними засадами цивільного законодавства (стаття 3 ЦК України), а також основоположних засад (принципів) цивільного судочинства (частина третя статті 2 ЦПК України), суд дійшов висновку про передачу справи на новий розгляд до апеляційного суду для повного, всебічного та об`єктивного дослідження і встановлення фактичних обставин, що мають важливе значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин та вимог закону.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Донецької області від 09 жовтня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.