розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" на заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року в складі судді Бабича С. В. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року в складі колегії суддів: Микитюк О. Ю., Галацевич О. М., Борисюка Р. М.,

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (далі - ТОВ "Порше Лізинг Україна") звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1, у якому просило стягнути з відповідача на користь товариства 78 547 грн 25 коп. плату за користування об`єктом лізингу та 55 049 грн 90 коп. збитків за договором про фінансовий лізинг № 00003804 від 26 жовтня 2001 року.

Позов мотивовано тим, що 26 жовтня 2011 року між позивачем та відповідачем укладено договір про фінансовий лізинг № 00003804, за умовами якого ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало у розпорядження ОСОБА_1 транспортний засіб марки VW Passat B7, 2011 року випуску, а відповідач прийняв вказаний об`єкт лізингу та зобов`язався сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів.

З березня 2012 року відповідач почав порушувати терміни сплати щомісячних лізингових платежів, що стало підставою для направлення останньому вимоги про розірвання договору, погашення заборгованості та повернення об`єкту лізингу.

10 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис за № 1666 про повернення об`єкта лізингу, на підставі якого державна виконавча служба відкрила виконавче провадження.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 не повернув об`єкт лізингу, у зв`язку з чим останній зобов`язаний компенсувати плату за час фактичного користування ним, а також збитки, пов`язані з вилученням об`єкту лізингу, ТОВ "Порше Лізинг Україна" просило задовольнити позовні вимоги.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Романівського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову, врахував, що укладений між сторонами договір про фінансовий лізинг № 00003804 не посвідчений нотаріально, а тому відповідно до вимог статті 220 ЦК України є нікчемним та не створює жодних юридичних наслідків.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 17 липня 2017 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 14 вересня 2017 року, апеляційну скаргу ТОВ "Порше Лізинг Україна" відхилено, заочне рішення Романівського районного суду Житомирської області від 12 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У серпні 2017 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" звернулось до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивована тим, що правове регулювання договору про фінансовий лізинг здійснюється ЦК України (435-15) в частині, яка не суперечить спеціальному Закону України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) , відповідно до якого договір лізингу укладається у письмовій формі.

Заперечення на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не подано.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 290/933/16-ц з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 26 жовтня 2011 року між ТОВ "Порше Лізинг Україна" та ОСОБА_1 укладено у письмовій формі договір про фінансовий лізинг № 00003804, відповідно до якого ТОВ "Порше Лізинг Україна" передало у розпорядження ОСОБА_1 транспортний засіб марки VW Passat B7, 2011 року випуску, а відповідач прийняв вказаний об`єкт лізингу та зобов`язався сплатити суму коштів за договором шляхом здійснення платежів згідно з графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів.

Цього ж дня актом прийому-передачі лізингодавець поставив лізингоодержувачу об`єкт лізингу - автомобіль марки VW Passat B7, 2011 року випуску, вартістю 359 488 грн 80 коп.

У період з квітня по липень 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" надсилало ОСОБА_1 нагадування про несплату.

03 липня 2014 року ТОВ "Порше Лізинг Україна" надіслало ОСОБА_1 вимогу про сплату заборгованості за договором, повернення об`єкта лізингу та повідомлення про відмову від договору.

10 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис № 1666, яким повернуто від ОСОБА_1 на користь ТОВ "Порше Лізинг Україна" транспортний засіб марки VW Passat B7, 2011 року випуску.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Бучанського міського управління юстиції від 17 жовтня 2014 року на підставі виконавчого напису нотаріуса від 10 жовтня 2014 року № 1666 відкрито виконавче провадження.

У рішенні Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 02 серпня 2016 року встановлено, що ОСОБА_2 сплатив на корить ТОВ "Порше Лізинг Україна" заборгованість за договором про фінансовий лізинг № 00003804 від 26 жовтня 2001 року в розмірі 110 690 грн 93 коп.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України (435-15) про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України "Про фінансовий лізинг" (723/97-ВР) .

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Аналіз норм чинного законодавства України дає підстави для висновку, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до статті 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22 листопада 2017 року в справі № 6-428цс17.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

У пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України постанови від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" (v0009700-09) роз`яснено, що відповідно до статті 215 ЦК України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 ЦК України тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом.

Суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, правильно встановили характер спірних правовідносин та застосували норми матеріального права, які їх регулюють, врахували, що укладений сторонами у простій письмовій формі договір про фінансовий лізинг, за яким ТОВ "Порше Лізинг Україна" просить стягнути заборгованість, в силу положень частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним, оскільки при його укладенні недодержано вимоги закону про нотаріальне посвідчення, у зв`язку з чим дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції і ухвалу апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Судді :	В. С. Жданова
	В. М. Ігнатенко
	В. О. Кузнєцов