Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю.В.,

Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

третя особа - Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім"

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1,

в інтересах якого діє адвокат Приходько Андрій Анатолійович, на додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року

у складі судді Тітова М. Ю. та постанову Київського апеляційного суду

від 23 травня 2019 року у складі колегії суддів: Соколової В. В.,

Андрієнко А. М., Поліщук Н. В.,

1. Описова частина

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа: Приватне акціонерне товариство "Київський страховий дім" про відшкодування майнової шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 грудня 2017 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду міста Києва

від 17 травня 2018 року, позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2

на користь ОСОБА_1 14 600 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У грудні 2017 року ОСОБА_1 подав заяву про ухвалення додаткового рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних

з наданням правової допомоги, у якій просив стягнути на його користь витрати на правову допомогу у розмірі 14 025 грн.

Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати

на правову допомогу у розмірі 7 078 грн 50 коп.

Додаткове рішення районного суду мотивовано тим, що перед зверненням до суду Приходьком А. А. було надано первинну консультацію позивачу, представник позивача здійснював збирання доказів по справі, їх аналіз, також ним було складено та подано позовну заяву до суду. Вартість цих робіт визначена сторонами договору про надання правової допомоги у сумі 6 325 грн. Також суд вирішив за необхідне компенсувати позивачу витрати його представника за участь у судових засіданнях у сумі 753 грн 50 коп.

Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для компенсації позивачу витрат за консультування з приводу забезпечення позову

та компенсації витрат за правову допомогу, оскільки такі не можна вважати неминучими. До того ж з заявами про забезпечення позову у даній справі ані позивач, ані його представник до суду не зверталися.

Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що суд першої інстанції виходив з розумності таких витрат, тобто відповідність понесених стороною витрат складності, обсягу

та характеру наданої адвокатом допомоги.

У липні 2019 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат

Приходько А. А., подав касаційну скаргу, у якій посилаючись

на неправильне застосування судами норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 35 025 грн понесених витрат на правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій.

Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року відкрито провадження

за вказаною касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами при розподілі витрат

на правову допомогу були допущені порушення норм процесуального права.

Вважав, що оскільки позовні вимоги було задоволено, тому з відповідача слід стягнути витрати на правову допомогу в повному обсязі, як доведені.

Відзиви (заперечення) на касаційну скаргу від учасників справи

не надходили.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої та третьої статті 79 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду) судові витрати складаються

з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

За змістом частин першої та другої статті 84 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду) витрати, пов`язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Частиною першою статті 88 ЦПК України (в редакції чинній на час ухвалення рішення суду) передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені витрати.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб`єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення

з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи,

що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення

з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пунктах 47, 48 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 (v0010740-14) "Про застосування судами законодавства про судові витрати

у цивільних справах" судам роз`яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України 2004 року).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) .

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пунктом 2 частини третьої статті 79, статтями 84, 88, 89 ЦПК України 2004 року.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу,

а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час,

та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності

та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи

з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право

на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява

№ 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову

та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків

на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду

і складність справи тощо.

Колегія суддів вважає, що зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, суди попередніх інстанцій встановили усі обставини, які мають значення для вирішення питання про розподіл судових витрат, із запровадженням принципу співмірності витрат на оплату послуг адвоката.

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку у частині часткового стягнення витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, з урахуванням наявності

у матеріалах справи відповідних доказів, врахувавши положення частини другої статті 84 ЦПК України 2004 року, Закону України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних

та адміністративних справах".

Таким чином, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої

та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, додержалися норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Верховний Суд, застосувавши правило частини третьої статті 401 ЦПК України, вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення,

а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують,

на вирішення спору та відповідний правовий результат не впливають.

Представником заявника було подано до Верховного Суду заяву про розподіл судових витрат, в якій просить здійснити розподіл судових витрат з урахування документально підтверджених витрат на правову допомогу.

Відповідно до частини першої та другої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові -

на позивача, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, то відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Приходько Андрій Анатолійович, залишити без задоволення.

Додаткове рішення Оболонського районного суду м. Києва від 15 лютого 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 23 травня