У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, який неодноразово уточнювала в процесі розгляду справи та остаточно просила: визнати за нею право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 з належними до нього господарськими будівлями та спорудами; визнати за нею право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3225581801:05:003:0001, розташованої по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 05 листопада 1999 року вона з ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 30 вересня 2014 року. На підставі договору купівлі-продажу від 28 травня 2004 року вони придбали будинок АДРЕСА_1, який оформлено на ім`я ОСОБА_2 Вартість вказаного будинку становить 1 500 000 грн. Крім того у власності відповідача перебуває земельна ділянка площею 0,2500 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий № 3225581801:05:003: 0001, розташована по АДРЕСА_1 . 1/2 частина вказаної земельної ділянки відповідно до статті 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) підлягає переходу на праві власності до неї пропорційно до її частки у праві власності на будинок, що є предметом спору. З урахуванням наведеного, просила задовольнити її позовні вимоги.

У січні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з позовом про відшкодування понесених витрат та просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 понесені затрати у розмірі 56 763 грн на будівництво житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташованих по АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилалася на те, що 28 травня 2004 року вона за довіреністю від свого сина ОСОБА_2 оформила на його ім`я договір купівлі-продажу старого глиноочеретяного житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1, за її особисті кошти. Влітку 2004 року на земельній ділянці поряд з придбаним старим будинком, в якому вона проживала, за згодою відповідачів та на протязі більше трьох років був побудований новий житловий будинок, а старий будинок був знесений. На придбання будівельних матеріалів, проведення будівельних робіт, виготовлення документації по будівництву спірного житлового будинку, вона витратила власні кошти у розмірі 56 763 грн які підлягають стягненню з відповідачів.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Яготинський районний суд Київської області рішенням від 06 листопада 2018 року відмовив в задоволенні позову ОСОБА_1 та в задоволенні позову ОСОБА_3

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті такого майна. Визначення частки права власності подружжя в новобудові здійснюється відповідно до часток вкладу у зведення будівлі у період шлюбу, а сам по собі факт оформлення права власності на новобудову в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. При цьому дійшов висновку про недоведеність позивачем того, що спірне домоволодіння набуто за спільні кошти подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 або спільною працею подружжя в набутті цього майна, або за рахунок особистих коштів або праці позивача у набутті цього майна. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат, суд першої інстанції виходив із того, що за кошти ОСОБА_3 був придбаний старий будинок, що був знесений, а також побудований новий будинок з господарськими будівлями та спорудами, оскільки вона перебувала в такому матеріальному становищі, що дозволяло придбання старого будинку та будівництво нового будинку з господарськими будівлями та спорудами. Враховуючи, що на даний час не скасовано державну реєстрацію на ім`я ОСОБА_3 на новозбудований будинок та земельну ділянку, яка була проведена на підставі скасованого рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року і вимоги про скасування даної реєстрації в судовому засіданні сторонами не ставилися, клопотання про проведення експертизи щодо встановлення належної вартості майна не заявлялося, та приймаючи до уваги, що існують господарські будівлі та споруди, які не введені в експлуатацію, а ОСОБА_3 не зазначено, за які саме господарські будівлі та споруди вона просить стягнути понесені витрати на їх будівництво.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Київський апеляційний суд постановою від 04 червня 2019 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3225581801:05:003:0001. В задоволенні позову ОСОБА_3 відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував судове рішення апеляційний суд неврахуванням місцевим судом того, що не скасування державної реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_3 на спірні житловий будинок та земельну ділянку, не свідчить про правомірність прав ОСОБА_3 на це майно, набутих на підставі скасованого рішення суду. Так як спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами належить на праві спільної сумісної власності колишньому подружжю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, наявні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що розташовані по АДРЕСА_1, в порядку поділу майна подружжя, а також права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3225581801:05:003: 0001, яка розташована по АДРЕСА_1, оскільки до позивача перейшло право власності на 1/2 частину житлового будинку, розташованого на цій земельній ділянці. При цьому суд виходив з того, що позовні вимоги ОСОБА_3 про відшкодування понесених витрат у розмірі 56 763 грн не підлягають задоволенню через їх недоведеність, так як надані ОСОБА_3 документи не підтверджують, що витрати у розмірі 56 763 грн нею були понесені саме на будівництво спірного житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами.

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи

У липні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Гаро Г. О. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 червня 2019 року, а рішення Яготинського районного суду Київської області від 06 листопада 2018 року залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що придбаний ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 28 травня 2004 року житловий будинок був знесений та за особисті кошти ОСОБА_3 та за її безпосередньої участі споруджено новий об`єкт нерухомості. В матеріалах справи відсутні докази реєстрації за ОСОБА_2 права власності на збудований у 2005 році новий будинок, а лише містить інформацію про право власності відповідача на глиняноочеретяний будинок, придбаний ним за договором купівлі-продажу від 28 травня 2004 року. Як на момент звернення позивача до суду так і на момент ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій, майно, що є предметом цього спору належало не ОСОБА_2, а ОСОБА_3, тобто не підлягало поділу як спільне сумісне майно подружжя, що було правильно встановлено місцевим судом. Апеляційним судом не враховано того, що сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя. Судом проігноровано та недосліджено той факт, що позивач не мала доходів і не сприяла своєю працею у будівництві об`єктів нерухомого майна під час перебування в шлюбі з відповідачем. Позивачкою не було надано жодних доказів на підтвердження джерела набуття та будівництва спірного житлового будинку та її участі у будівництві своїми грошовими коштами та працею. Не враховано судом і того, що спірна земельна ділянка не могла підлягати поділу, як спільна сумісна власність подружжя, оскільки позивачем не заявлялася вимога про визнання цієї нерухомості спільним сумісним майном подружжя. Крім того, судом не взято до уваги, що спірна земельна ділянка набута в порядку приватизації, а тому не підлягала поділу, а також того, що на час ухвалення судових рішень у цій справі вона належала ОСОБА_3 Апеляційний суд не врахував того, що позивач уточнюючи позовні вимоги просила визнати за нею право власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки на підставі статті 120 ЗК України, а не в порядку поділу спільної сумісної власності, тобто ця позовна вимога не стосувалася предмета спору про поділ майна подружжя, а позивач обрала неналежний спосіб захисту. Визнавши право власності позивача на належні до житлового будинку господарські будівлі та споруди апеляційний суд не зазначив конкретний перелік та не пересвідчившись чи входять зазначені об`єкти до спільного сумісного майна подружжя, кому вони належать на праві власності та чи підлягають поділу. Суд апеляційної інстанції неправильно та поверхнево оцінив наявні в матеріалах справи докази та безпідставно відхилив показання свідків.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

23 липня 2019 року справа № 382/1823/15-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що 05 листопада 1999 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 30 вересня 2014 року.

За час шлюбу 28 травня 2004 року відповідач ОСОБА_2, від імені якого діяла його мати ОСОБА_3 на підставі довіреності від 20 травня 2004 року, яка посвідчена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, придбав житловий будинок глиноочеретяний з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 за ціною 12 037 грн, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим державним нотаріусом Яготинської районної державної нотаріальної контори Сушко Л. М. та зареєстрований в реєстрі за № 1457.

Рішенням Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 21 липня 2005 року № 27 ОСОБА_2 надано дозвіл на перебудову житлового будинку АДРЕСА_1 .

У 2005 році ОСОБА_2 замовив виготовлення проекту будівництва індивідуального житлового будинку з гаражем по АДРЕСА_1 .

У жовтні 2005 року ОСОБА_2 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯА №948468, площею 0,2500 га з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, кадастровий номер 3225581801:05:003:0001, що розташована по АДРЕСА_1, який виданий на підставі рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 22 липня 2005 року № 150-22-IV.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення судової будівельно-земельно-технічної експертизи від 14 березня 2016 року № 02-СЕ/2016 та досліджених експертом документів, житловий будинок по АДРЕСА_1 має ступінь готовності близько 99 процентів. Зазначений житловий будинок закінчений будівництвом, проте не введений в експлуатацію. Визначити окремі частини, що підлягають виділу в житловому будинку, що розташований по АДРЕСА_1 технічно можливо.

З копії інвентаризаційної справи встановлено, що у АДРЕСА_1 знаходиться житловий будинок, гараж, убиральня, колодязь питний, яма вигрібна, вимощення, станом на 24 березня 2007 року вартість даного майна становить 401 455 грн.

Під час апеляційного розгляду справи встановлено, що згідно з актом державної технічної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від 16 травня 2007 року, житловий будинок в два поверхи з гаражем, колодязем, вбиральнею по АДРЕСА_1 - прийнято в експлуатацію. Загальна площа будинку 147,8 кв. м, житлова площа 94,9 кв. м.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 25 травня 2007 року № 13 прийнято в експлуатацію житловий будинок в два поверхи з гаражем, колодязем, вбиральнею по АДРЕСА_1 .

Рішенням Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку удаваним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власностізадоволено. Визнано договір купівлі-продажу житлового будинку з відповідними господарськими будівлями та спорудами, що розташований по АДРЕСА_1, укладений 28 травня 2004 року, реєстровий номер 1457, удаваним в частині покупця з моменту його укладення. Визнано ОСОБА_3 покупцем по вказаному договору купівлі-продажу, визнано за ОСОБА_3 право власності на житловий будинок, 2005 року побудови та господарські будівлі і споруди, визнано за ОСОБА_3 право власності на земельну ділянку розміром 0,2500 га, кадастровий номер 3225581801:05:003:0001, розташовану по АДРЕСА_1 та призначену для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд.

На підставі вказаного рішення суду за ОСОБА_3 було зареєстровано право приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 169,3 кв. м, житловою площею 94,9 кв. м та земельну ділянку площею 0,25 га, кадастровий номер 3225581801:05:003:0001, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в позові ОСОБА_3

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Касаційна скарга свідчить про те, що постанова апеляційного суду фактично оскаржується лише у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, а тому переглядається Верховним Судом лише в цій частині.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України (2947-14) ).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначений правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Відповідно до статті 81 ЦПК Україникожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 . апеляційний суд встановивши що рішенням апеляційного суду Київської області від 19 жовтня 2015 року рішення Яготинського районного суду Київської області від 27 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку удаваним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності, дійшов правильного висновку про те, що не скасування державної реєстрації права власності на ім`я ОСОБА_3 на спірний житловий будинок та спірну земельну ділянку, не свідчить про правомірність прав ОСОБА_3 на спірне нерухоме майно, набутих на підставі скасованого в подальшому рішення суду. Також апеляційний суд правильно виходив з того, що на збудований під час шлюбу житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами поширюється режим спільного сумісного майна подружжя, а ОСОБА_2 на не надав доказів на спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно.

Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, а тому доводи касаційної скарги про недоведеність факту належності на праві спільної сумісної власності колишнього подружжя ОСОБА_1 житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку не допускається.

Перевіряючи доводи касаційної скарги в частині визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2500 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, Верховний Суд виходить з наступного.

Зазначена земельна ділянка належить ОСОБА_2 з жовтня 2005 року на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 948468 та була надана відповідачу на підставі рішення Засупоївської сільської ради Яготинського району Київської області від 22 липня 2005 року № 150-22-IV.

Тобто вказана земельна ділянка набута у власність в процесії приватизації у 2005 році, а тому є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .

Разом з тим, згідно з частинами першою, другою статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Крім того, у пункті 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" (va007700-04) (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 2010 року № 2 (v0002700-10) ) зазначено, що відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Визнавши за позивачем право власності на 1/2 частину житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про визнання за позивачем права власності на 1/2 частину земельної ділянки на якій він розташований.

Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що апеляційним судом неправильно застосовано норми матеріального права при вирішення вимоги про визнання права власності на 1/2 частину спірної земельної ділянки є необґрунтованими і фактично зводяться до помилкового тлумачення вищенаведених правових норм.

Аргументи касаційної скарги щодо порушення апеляційним судом, на думку заявника, норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони не могли призвести до ухвалення незаконного рішення.

На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи касаційної скарги не спростовують висновки апеляційного суду, зводяться до переоцінки доказів у справі та незгоди заявника з ухваленим у справі судовим рішенням.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі "Проніна проти України").

Судді:	А. Ю. Зайцев

	Є. В. Коротенко

	В. П. Курило