розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року у складі судді: Сивоконь Т. І., та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М., Черевка П. М.,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа - Саратська державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником земельного паю площею 5,3 умовних кадастрових га, що підтверджується сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії НОМЕР_1 виданого 21 квітня 1997 року.

Позивач зазначав, що втратила сертифікат на право на земельну частку (пай), а в подальшому вирішила виготовити проектно-технічну документацію на зазначену земельну ділянку. Керівником землевпорядної організації в усному порядку їй було відмовлено у виготовленні документу, оскільки на земельну ділянку виготовлено державний акт. Згодом позивач дізналася, що існує договір дарування від 29 лютого 2000 року між нею та ОСОБА_2, де від імені ОСОБА_1 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою Татарбунарського району Одеської області № 190 від 2000 року діяв ОСОБА_3 та згідно вказаного договору, ОСОБА_1 нібито подарувала ОСОБА_2 земельний пай, площею 5,3 умовних кадастрових га. 16 серпня 2016 року ОСОБА_1 отримала завірену копію договору дарування.

На запит до відділу Держгеокадастру у Татарбунарському районі Одеської області щодо надання інформації в отриманні державного акту на право приватної власності ОСОБА_2, було повідомлено, що згідно наявних книг реєстрації державних актів на право власності на земельні ділянки та на право постійного користування земельною ділянкою та других примірників державних актів зареєстровано державний акт на право приватної власності на землю серії IV-ОД № 022715 від 17 жовтня 2001 року № 3115, площею 29,0256 га (кадастровий номер 5125084700:01:001:0800), виданий на ім`я ОСОБА_2, на підставі рішення Струмківської сільської ради від 16 лютого 2001 року та технічної документації по передачі громадянам земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності КСП "Росія", КСП "Струмок", виготовленої Одеським філіалом інституту землеустрою у 2001 році.

На запит до архівного відділу Татарбунарської районної державної адміністрації Одеської області щодо надання інформації та копій рішень Струмківської сільської ради щодо покладення обов`язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради, позивачу було повідомлено, що в протоколах Струмківської сільської ради сесій, засідань виконкомів не приймалися рішення щодо покладення обов`язків на вчинення нотаріальних дій на посадових осіб Струмківської сільської ради.

Позивач зазначає, що під час укладення договору дарування від імені ОСОБА_1 за довіреністю, посвідченою Струмківською сільською радою від 2000 року діяв ОСОБА_3 Указану довіреність ОСОБА_1 не надавала та надавати не могла, а посадові особи Струмківської сільської ради за відсутності наданих їм повноважень, відповідно, не мали права таку довіреність посвідчувати.

За таких обставин, ОСОБА_1 вважала, що договір дарування від 29 лютого 2000 року, укладений між нею та ОСОБА_2, щодо відчуження права на земельний пай, площею 5,3 умовних кадастрових га, повинен бути визнаний судом недійсним, як такий, що укладений проти волі позивача та з порушенням закону.

ОСОБА_1 просила:

визнати пропущення строку на оскарження договору дарування від 29 лютого 2000 року поважними та поновити строк;

визнати недійсним договір дарування від 29 лютого 2000 року, укладений між нею та ОСОБА_2 та визнати частково недійсним державний акт серії IV-ОД № 022715 від 17 жовтня 2001 року № 3115, виданий на ім`я ОСОБА_2 в частині права на земельну частку (пай), площею 5,3 умовних кадастрових гектарів, що належить позивачу.

Короткий зміст рішень та ухвал судів першої та апеляційної інстанцій

Заочним рішенням Татарбунарського районного суду Одеської області від 22 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 14 червня 2017 року, у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем не доведено позовних вимог. При вирішенні спору суди застосували законодавство, яке було чинним на час укладення оспореного договору дарування, а саме норми ЦК УРСР (1540-06) 1963 року та Закону України "Про нотаріат" (3425-12) (у редакції, яка чинній на момент вчинення правочину) та вважали, що договір укладено у письмовій формі та посвідчено державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіною С. В. За змістом посвідчувального напису договір підписаний в присутності нотаріуса, який встановив особи, перевірив їх дієздатність та повноваження представника. Будь-яких доказів невідповідності дій нотаріуса вимогам діючого на той час законодавства при посвідченні договору дарування позивачем суду не надано. Тому суди зробили висновок про відсутність підстав для визнання договору недійсним.

Апеляційний суд при відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що договір дарування укладався проти її волі та з порушенням вимог закону, так як вона не надавала доручення ОСОБА_3 на його укладення вказав, що вони не можуть бути прийняті до уваги, оскільки будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивачка не укладала даний договір доручення вона не надала. Також нею ні в позовній заяві, ні в судовому засіданні не заявлялося вимоги щодо невідповідності довіреності вимогам закону. Позивачем не надано до суду першої інстанції належних та допустимих доказів порушення невстановленими нею посадовими особами Струмківської сільради вимог Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України від 25 серпня 1994 року, так як ні оригіналу, ні копії цієї довіреності позивач не надала, з клопотанням про витребування цього доказу до суду не зверталась.

Також судом відхилено посилання апеляційної скарги на довідку архівного відділу № 47 від 15 липня 2016 року, як на доказ того, що відносно посадових осіб Струмківської сільради не приймалися рішення щодо покладення на них обов`язків на вчинення нотаріальних дій, так як Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України (далі - Інструкція) прийнята 25 серпня 1994 року, а в довідці зазначено, що вона надана на підставі вивченої архівної документації тільки за 1998-2000 роки.

Аргументи учасників справи

У липні 2017 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. При цьому посилалася на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотоивоана тим, що судові рішення є незаконними та необґрунтованими. На підтвердження позовних вимог позивачем надано належні та допустимі докази. Судом апеляційної інстанції безпідставно не зазначено наданий позивачем доказ - довідку архівного відділу №47 від 15 липня 2016 року щодо відсутності повноважень у посадових осіб Струмківської сільської ради на вчинення нотаріальних дій у 2000 році. Окрім цього, зазначає, що архівним відділом вивчено документацію сільської ради з часу призначення секретаря на посаду, який посвідчував довіреність, а тому посилання апеляційного суду на дату прийняття Інструкції є недоречним. Згідно вимог Закону України "Про нотаріат" (3425-12) у представника ОСОБА_3 не було повноважень на укладення договору дарування прав на нерухоме майно, тому угода не відповідає вимогам закону у розумінні статті 48 ЦК УРСР. Щодо надання оригіналу або копії довіреності позивачем, то указана вимога не могла бути виконана позивачем, а відповідні клопотання не заявлялись задля економії процесуального часу, оскільки строки зберігання відповідних довіреностей становлять три роки, а з дня укладення довіреності минуло 16 років.

Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК (1618-15) України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК (1618-15) України справа передана до Касаційного цивільного суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 29 лютого 2000 року ОСОБА_1, від імені якої за довіреністю, діяв ОСОБА_3, уклала договір дарування, згідно якого, подарувала, а ОСОБА_2 прийняв право на земельну частку (пай), посвідчене сертифікатом серії ОД № 0128282, площею 5,3 умовних кадастрових га. Місце розташування земельної частки (паю) КСП "Росія" с. Спаське Татарбунарського району Одеської області. Договір укладено у письмовій формі та посвідчений державним нотаріусом Татарбунарської державної нотаріальної контори Єпішкіною С. В. За змістом посвідчувального напису договір підписаний в присутності нотаріуса, який встановив особи, перевірив їх дієздатність та повноваження представника.

Наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися судом на момент його укладення. Оскільки договір дарування було укладено у 2000 році, то спір про визнання договору недійсним має вирішуватися на підставі норм, які були чинними в момент його укладення.

У частині першій статі 48 ЦК УРСР (1540-06) (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного договору дарування) передбачено, що недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.

Європейський суд з прав людини зауважує, що принцип "процесуальної рівності сторін" передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, № 14448/88, 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржених рішень) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Встановивши, що позивач не довела підстав для визнання договору дарування недійсним від 09 лютого 2000 року, суди зробили обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені рішення без змін, а тому судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.