Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що є власником квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з неправомірними діями щодо обмеження водовідведення ТОВ "Управдом-1" позивач поніс матеріальні витрати з огляду спеціалістами Товариства з обмеженою відповідальністю "Екострой" (далі - ТОВ "Екострой") із огляду та складання акта, що підтверджується квитанціями від 01 червня 2016 року в розмірі 2 200, 00 грн та акта виконаних робіт від 31 жовтня 2016 року в розмірі 5 898, 00 грн.

Стислий виклад заперечень відповідача

ТОВ "Управдом-1" заперечувало проти задоволення позову, зазначило, що позивач не надав правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення, яке знаходиться над його квартирою та яким він користується. За твердженнями відповідача, позивач незаконно здійснив перепланування та переобладнання зазначеного приміщення, самовільно підключився до внутрішньобудинкових мереж. Відключення позивача від водопостачання зумовлено порушенням ним зобов`язань зі сплати за користування наданими йому послугами. ТОВ "Управдом-1" зазначило, що позивач не довів неправомірної поведінки відповідача та його рішень, що призвели до завдання йому шкоди.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось недоведеністю позовних вимог про відшкодування шкоди та неналежним способом захисту щодо визнання протиправними дій ТОВ "Управдом-1".

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії ТОВ "Управдом-1" щодо перешкоджання водовідведенню в квартирі АДРЕСА_1 . Стягнуто з ТОВ "Управдом-1" на користь ОСОБА_1 у відшкодування майнової шкоди в розмірі 5 898, 00 грн. Стягнуто з ТОВ "Управдом-1" на користь ОСОБА_1 витрати на проведення огляду експертом в розмірі 2 200, 00 грн. Стягнуто з ТОВ "Управдом-1" на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000, 00 грн. Стягнуто з ТОВ "Управдом-1" на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 5 208, 84 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 3 750, 00 грн.

Рішення апеляційного суду обґрунтовувалось тим, що директор

ТОВ "Управдом-1" не врахував вимог Закону України "Про комунальні послуги", за відсутності у нього відповідних повноважень здійснив противоправні дії, які виявилися у протиправному обмеженні водовідведення в квартирі АДРЕСА_2, що, відповідно, призвело до порушення прав споживача послуг ОСОБА_1 Наявність у споживачів заборгованості не може бути підставою для відключення або обмеження водовідведення або обмеження надання інших послуг суб`єктом господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальних послуг (виконавцем). На період обмеження водовідведення в квартирі АДРЕСА_2 її власник ОСОБА_1 відповідно до розрахунку заборгованості, наданого відповідачем, мав заборгованість лише 145, 00 грн. Апеляційний суд зробив висновок, що правила частини третьої статті 538 ЦК України не застосовуються до спірних правовідносин. Дослідивши зібрані у справі докази, апеляційний суд зробив висновок про наявність правових підстав для відшкодування майнової та моральної шкоди позивачу, завданої протиправними діями відповідача.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги ТОВ "Управдом-1"

У касаційній скарзі, поданій засобами поштового зв`язку у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ТОВ "Управдом-1" просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 січня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ТОВ "Управдом-1"

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник зазначає, що з урахуванням того, що ТОВ "Управдом-1" не є органом державної влади або іншим органом владних повноважень, суд не мав права застосовувати до спірних правовідносин правила пункту 10 частини другої статті 16 ЦК України. Обмеження водопостачання позивачу було єдиним можливим заходом, спрямованим на припинення збільшення заборгованості за надані послуги. Вважає, що до спірних правовідносин застосовуються правила частини третьої статті 538 ЦК України. У частині вирішення позову про відшкодування шкоди заявник зазначає, що позивач не довів завдання йому шкоди, причинно-наслідкового зв`язку, протиправності дій та вини ТОВ "Управдом-1".

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу ТОВ "Управдом-1" не надходив.

Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_1

ОСОБА_1 також у серпні 2017 року звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, просить змінити рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року шляхом виключення висновків із мотивувальної частини рішення суду про те, що ТОВ "Управдом-1" є управителем будинку і виконавцем певних житлово-комунальних послуг, у тому числі постачання холодної води і водовідведення (від точки вводу у будинок до квартир і нежитлових приміщень споживачів). Повноваження ТОВ "Управдом-1" з утримання житлового будинку на балансі, управління будинком та надання житлово-комунальних послуг підтверджується рішеннями Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V та від 21 грудня 2012 року № 2473-VI, актами прийому-передачі житлового будинку та договором на послуги водопостачання і водовідведення від 26 листопада 2008 року № 147, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфокс" та ТОВ "Управдом-1". В іншій частині рішення Апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року ОСОБА_1 просить залишити без змін.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_1

Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтовується тим, що апеляційний суд дійшов помилкових висновків, що ТОВ "Управдом-1" є управителем будинку і виконавцем певних житлово-комунальних послуг, у тому числі постачання холодної води і водовідведення. Вважає, що балансоутримувачем будинку є Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельно-монтажне

управління-1" (далі - ТОВ "Будівельно-монтажне управління-1"), а передача від ТОВ "Будівельно-монтажне управління-1" на баланс ТОВ "Управдом-1" суперечить вимогам чинного законодавства.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ "Управдом-1" заперечувало проти задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, зазначаючи, що призначення міською радою балансоутримувача будинку і подальша передача будинку з балансу на баланс кореспондується з Порядком передачі житлового комплексу або його частини з балансу на баланс, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2002 року № 1521 (1521-2002-п) .

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляд цивільних і кримінальних справ від 21 та 23 серпня 2017 року відкрито касаційні провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), відповідно до яких рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ТОВ "Управдом-1" є управителем будинку і виконавцем певних житлово-комунальних послуг, в тому числі постачання холодної води і водовідведення (від точки вводу у будинок до квартир і нежитлових приміщень споживачів). Повноваження ТОВ"Управдом-1" з утримання житлового будинку на балансі, управління будинком та надання житлово-комунальних послуг підтверджується рішеннями Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V та від 21 грудня 2012 року № 2473-VІ, актами прийому-передачі житлового будинку та договором на послуги водопостачання і водовідведення від 26 листопада 2008 року № 147/1, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфокс" та ТОВ "Управдом-1".

ОСОБА_1 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 02 липня 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 1479157.

Листом ТОВ "Управдом-1" від 10 грудня 2015 року № 71 ОСОБА_1 повідомлено про наявність у нього заборгованості за водопостачання та водовідведення станом на 01 грудня 2015 року у загальному розмірі 9 029, 37 грн, а також про те, що до квартири ОСОБА_1 неодноразово надсилався сантехнік для звірки показань приладу обліку, однак двері ніхто не відчиняв, у зв`язку із чим 09 жовтня 2015 року обмежено водовідведення за допомогою технічних засобів, про що складений відповідний акт.

Директор ТОВ "Управдом-1" видав наказ від 28 серпня 2015 року № 12 про те, що він залишає за собою право обмеження водовідведення злісних неплатників. Обмеження водовідведення буде проводитись за допомогою технічних засобів. Оплата за відключення та підключення каналізації буде стягуватися з боржника після повного погашення усіх заборгованостей.

01 жовтня 2015 року між ТОВ "Управдом-1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Планкен" укладений договір про надання послуг, за умовами якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Планкен" зобов`язується надати послуги з обмеження водовідведення споживачів, які мають заборгованість перед ТОВ "Управдом-1" за спожиті послуги з центрального водопостачання та водовідведення.

09 жовтня 2015 року комісією у складі директора ТОВ "Управдом-1", сантехніка, мешканців квартир № 32, № 11, № 85 складений акт про те, що у зв`язку з систематичною відмовою власника квартири АДРЕСА_2 сплачувати за спожиту воду, а також за послуги з водовідведення та наявною у зв`язку з цим заборгованістю, згідно з наказом директора ТОВ "Управдом-1" від 28 серпня 2015 року № 12 необхідно обмежити водовідведення квартири АДРЕСА_2 за допомогою технічних засобів.

09 жовтня 2015 року обмежено водовідведення у квартирі позивача.

Відповідно до акта обстеження технічного стану системи каналізації квартири АДРЕСА_1 від 13 червня 2016 року комісією у складі представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Екострой+" (експерта, інженера-спеціаліста, інженера-проектувальника) та ОСОБА_1 система каналізації квартири № 78 не працює у належному режимі.

Для захисту свого порушеного права та відновлення функціонування системи водовідведення в квартирі АДРЕСА_2, позивач був вимушений 07 жовтня 2016 року укласти договір підряду з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 .

Згідно з актом на роботи від 23 жовтня 2016 року, підписаними представниками підрядника фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та замовником ОСОБА_1, 23 жовтня 2016 року під час виконання робіт з відновлення функціонування системи водовідведення у квартирі АДРЕСА_1 з каналізаційного стояка вилучено пластикові пляшки та мішки з піском.

31 жовтня 2016 року роботи з відновлення системи водовідведення в квартирі АДРЕСА_2 були закінчені, про що свідчить акт виконаних робіт. Вартість виконаних робіт, сплачена ОСОБА_1, становить 5 898, 00 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 01 листопада 2016 року № W6232836.

Оцінка аргументів касаційної скарги ОСОБА_1 .

Відповідно до частин першої-третьої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (стаття 1192 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (у редакції Закону України від 24 квітня 2004 року № 1875-IV) балансоутримувач будинку, споруди, житлового комплексу або комплексу будинків і споруд (далі - балансоутримувач) - це власник або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно, а також веде бухгалтерську, статистичну та іншу передбачену законодавством звітність, здійснює розрахунки коштів, необхідних для своєчасного проведення капітального і поточного ремонтів та утримання, а також забезпечує управління цим майном і несе відповідальність за його експлуатацію згідно з законом.

Як встановлено апеляційним судом, ТОВ "Управдом-1" є управителем будинку і виконавцем певних житлово-комунальних послуг, в тому числі щодо постачання холодної води і водовідведення (від точки вводу у будинок до квартир і нежитлових приміщень споживачів). Повноваження ТОВ "Управдом-1" з утримання житлового будинку на балансі, управління будинком та надання житлово-комунальних послуг підтверджується рішеннями Одеської міської ради від 21 грудня 2007 року № 2099-V та від 21 грудня 2012 року № 2473-VІ, актами прийому-передачі житлового будинку та договором на послуги водопостачання і водовідведення від 26 листопада 2008 року № 147/1, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інфокс" та ТОВ "Управдом-1".

Доводи заявника про те, що висновки апеляційного суду щодо того, що ТОВ "Управдом-1" не є управителем будинку, Верховним Судом відхилені, оскільки предметом спору є відшкодування шкоди, завданої протиправними діями ТОВ "Управном-1", а не неправомірне управління будинком, у якому проживає позивач. Доводи зводяться до переоцінки зібраних у справ доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених у статті 400 ЦПК України. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений права досліджувати докази у справі, надавати їм правову оцінку, а тому надані до суду касаційної інстанції нові докази щодо управителя та балансоутримувача будинку відхилені Верховним Судом.

Позивач, не надавши такі докази на обґрунтування позовних вимог та спростування заперечень відповідача до судів як першої, так і апеляційної інстанцій, реалізував належні йому процесуальні права на власний розсуд. Верховний Суд не встановив наявності об`єктивних перешкод у заявника для своєчасного подання доказів, поважних причин їх неподання.

Оцінка аргументів касаційної скарги ТОВ "Управдом-1"

В оцінці доводів касаційної скарги ТОВ "Управдом-1" Верховний Суд врахував, що, ухвалюючи нове рішення про задоволення позову, апеляційний суд зробив висновок про протиправність дій відповідача з відключення квартири позивача від водопостачання.

Верховний Суд не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що у відповідача були відсутні правові підстави для обмеження водовідведення з квартири позивача лише з підстав існування заборгованості за отримані послуги, надані ТОВ "Управдом-1".

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання комунальних послуг та надання послуги з управління багатоквартирним будинком здійснюються безперервно, крім часу перерв на: 1) проведення ремонтних і профілактичних робіт згідно з будівельними нормами і правилами, правилами технічної експлуатації і користування, положеннями про проведення поточного і капітального ремонтів та іншими нормативно-правовими актами; 2) міжопалювальний період для систем опалення виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами; 3) ліквідацію наслідків аварії.

У пункті 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) , також встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України

"Про житлово-комунальні послуги".

Проте, у частині четвертій статті 26 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" законодавець передбачив, що виконавець комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу електричної енергії та природного газу) має право обмежити (припинити) надання відповідної комунальної послуги її споживачу незалежно від обраної моделі організації договірних відносин у разі непогашення в повному обсязі заборгованості за спожиті комунальні послуги протягом 30 днів з дня отримання споживачем попередження від виконавця. Таке попередження надсилається споживачу не раніше наступного робочого дня після спливу граничного строку оплати комунальної послуги, визначеного законодавством та/або договором про надання відповідної комунальної послуги. Обмеження (припинення) надання відповідної комунальної послуги здійснюється виконавцем у присутності представника особи, яка здійснює технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, а також управителя або посадової особи чи працівника об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, якщо управління багатоквартирним будинком здійснюється відповідно управителем або об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку. Неприбуття зазначених осіб, які заздалегідь були попереджені виконавцем про день та час здійснення обмеження (припинення) надання комунальної послуги, не є перешкодою для здійснення виконавцем обмеження (припинення) надання комунальної послуги споживачу. Постачання комунальної послуги відновлюється в повному обсязі протягом наступного дня з дати повного погашення заборгованості за фактично спожиті послуги чи з дати укладення угоди про реструктуризацію заборгованості.

Аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що обмеження/припинення надання послуг можливе у випадках, визначених законом, зокрема і у разі існування заборгованості зі сплати комунальних послуг.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків, що ТОВ "Управдом-1", обмежуючи та перекриваючи водовідведення до квартири позивача, діяло з перевищенням своїх повноважень, а тому дії відповідача є протиправними.

Одночасно Верховний Суд не погоджується висновками суду першої інстанції, що ОСОБА_1, пред`явивши позовну вимогу про визнання дій ТОВ "Управдом-1" протиправними, обрав спосіб захисту порушених прав, який не передбачений статтею 16 ЦК України.

Відповідно до частини першої та абзацу другого частини другої статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач на власний розсуд обирає спосіб захисту. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Надаючи правову оцінку обраному позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з огляду на норми статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а також на його правомірність.

У 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Chahal v. the United Kingdom" (заява №22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом.

Статтею 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасниці мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави ( 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Тим більше, що пріоритет норм міжнародного права за наявності колізій з внутрішнім законодавством надає судам України досить широкі повноваження при обранні джерела права задля вирішення конкретного спору.

В абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 (v003p710-03) зазначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених статтею 16 ЦК України із урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Обраний позивачем спосіб захисту не передбачений статтею 16 ЦК України, проте такі доводи, за доведеності протиправності дій, відповідача слугував би правовою підставою для відшкодування шкоди позивачу, завданої неправомірними діями протилежної сторони.

Враховуючи, що ТОВ "Управдом-1", обмежуючи водовідведення до квартири позивача, діяло у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, відсутні правові підстави стверджувати про неправомірність дій ТОВ "Управдом-1".

Наведене дає підстави для висновку, що позовні вимоги про відшкодування шкоди підлягають також залишенню без задоволення, оскільки відсутні неправомірній характер дій відповідача.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Аналіз наведеної норми права з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди; діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи рішення про задоволення позову, апеляційний суд наведені норми права не врахував, дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 довів належними та допустимими доказами, що шкоду майну позивача завдано саме ТОВ "Управдом-1" внаслідок його протиправних дій.

За правилами статей 10, 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд

Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 212 ЦПК України 2004 року встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги ОСОБА_1 зводяться до переоцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та оцінки нових доказів, поданих до суду касаційної інстанції, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, визначених у частині першій статті 400 ЦПК України. Зважаючи на наведене, касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Одночасно Верховний Суд визнав обґрунтованими доводи касаційної скарги ТОВ "Управдом-1", оскільки апеляційний суд ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору по суті позовних вимог. Суд першої інстанції також вирішив спір із неправильним застосуванням норм матеріального права, що є підставою для скасування оскаржуваних судових рішень з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову у зв`язку з безпідставністю заявлених вимог.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частинами першою та третьою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, і з нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.