розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року у складі судді Даценка В. М. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Кузнєцової О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У січні 2017 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтовано тим, що відповідно до укладеного кредитного договору від 30 травня 2012 року ОСОБА_3 отримав від ПАТ КБ "ПриватБанк" кредит у розмірі 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 30,0 % на рік на суму залишку заборгованості, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач не виконав належним чином своїх зобов`язань за кредитним договором, внаслідок чого станом на 30 листопада 2016 року утворилась заборгованість у сумі 11 196,97 грн, яка складається з: заборгованості за кредитом у сумі 282,07 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом у сумі 7 105,52 грн, заборгованості за пенею та комісією у сумі 2 800,00 грн, штрафу (фіксована частина) - 500,00 грн, штрафу (процентна складова) - 509,38 грн. У зв`язку з чим Банк просив стягнути з ОСОБА_3 зазначену суму заборгованості та судові витрати.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 10 187,59 грн заборгованості станом на 30 листопада 2016 року за кредитним договором від 30 травня 2012 року. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" 1 455,76 грн судового збору.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови кредитного договору від 30 травня 2012 року, взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного погашення кредиту та процентів належним чином не виконував, заборгованість, підтверджену документально, добровільно не погашав, заперечень проти її розміру не надав. При цьому в частині відмови у стягненні штрафу в розмірі 1 009,38 грн суд першої інстанції зазначив, що передбачені договором пеня і штраф застосовуються за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, що свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено, рішення суду першої інстанції - залишено без змін.

Залишаючи рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року без змін, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції, аналізуючи чинне законодавство та надані докази, дійшов правильного висновку про загальний розмір заборгованості відповідача перед Банком у розмірі 10 187,59 грн, а апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його скасування чи зміни.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

До Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у липні 2017 року засобами поштового зв`язку надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що позивач не надав жодних доказів про ознайомлення його з Умовами та правилами надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк", суди дійшли помилкового висновку, що його підпису в анкеті-заяві від 30 травня 2012 року достатньо для того, щоб вважати, що позичальник ознайомлений із зазначеними Умовами, а також вказує, що анкета-заява від 30 травня 2012 року підписувалася позичальником - неповнолітньою особою без дозволу батьків (на підтвердження чого суду надавався лист - незгода батька з укладенням вказаного договору), кредитний договір у такому випадку вважати дрібним правочином не можна.

Від ПАТ КБ "ПриватБанк" до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у жовтні 2017 року засобами поштового зв`язку надійшли заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_3, у яких Банк просить відхилити касаційну скаргу відповідача через її необґрунтованість, оскаржувані судові рішення, які є законними, залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року, витребувано матеріали справи з Лубенського міськрайонного суду Полтавської області та надано особам, які беруть участь у справі, строк для подачі заперечень на касаційну скаргу.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК (1618-15) України).

У квітні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу розподілено судді-доповідачеві Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частинидругої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір від 30 травня 2012 року про надання кредиту шляхом встановленого кредитного ліміту на платіжну картку з умовою сплати відсотків за користування кредитом у розмірі 30,0 % на місяць на суму залишку заборгованості.

Відповідно до довідки про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днів пільгового періоду" погашення процентів за кредитом проводиться щомісячно до 25 числа місяця, наступного за звітним. За несвоєчасне погашення заборгованості нараховується пеня - базова процентна ставка за договором 30,0 %, яка нараховується за кожен день прострочення кредиту, а також пеня - 1,0 % від заборгованості, але не менше 10,00 грн на місяць, яка нараховується один раз на місяць за наявності прострочення за кредитом або процентам п`ять та більше днів при виникненні прострочення на суму більше 50,00 грн (а. с. 7-8).

Відповідно до підпункту 1.1.5.20 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів за будь-яким з грошових зобов`язань, передбачених договором більш ніж на тридцять днів, клієнт зобов`язаний сплатити Банку штраф у розмірі 500,00 грн + 5,0 % від суми заборгованості за кредитним лімітом, з урахуванням нарахованих та прострочених процентів і комісій (а. с. 5-32).

Відповідач неодноразово здійснював платежі за кредитним договором (зокрема, 19 серпня 2013 року, 12 квітня 2014 року).

Згідно з розрахунком, наданим позивачем, станом на 30 листопада 2016 року існувала заборгованість відповідача перед Банком у сумі 10 187,59 грн, що складалася із заборгованості за кредитом - 282,07 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом - 7 105,52 грн, заборгованості за пенею та комісією - 2 800,00 грн.

Нормативно-правове обґрунтування та висновки Верховного Суду

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку ПАТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У анкеті-заяві позичальника від 30 травня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій анкеті-заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім заборгованості за кредитом, стягнути заборгованість по процентам за користування кредитом, пені, комісії, а також штрафи (фіксовану частину та процентну складову).

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку заборгованості за договором від 30 травня 2012 року, посилався на Тарифи Банку та витяг з Умов та правил надання банківських послугу у Банку, що розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору.

При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг Банку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), комісії та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані Банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (Банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та правила споживчого кредитування. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у постанові від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів вважає, що у зазначеному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua), неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ "ПриватБанк" у період з часу виникнення спірних правовідносин (30 травня 2012 року) до моменту звернення до суду з указаним позовом (20 січня 2017 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов і правил надання банківських послуг у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату процентів за користування кредитними коштами, пені та комісії за несвоєчасне погашення кредиту, штрафів наданий Банком витяг з Умов та правил надання банківських послуг не може розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджує вказаних обставин.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилався й на Тарифи Банку, однак таких, підписаних відповідачем, до позову не додав та матеріали справи не містять, а надана Банком довідка про умови кредитування з використанням кредитки "Універсальна, 55 днівпільгового періоду" також відповідачем не підписана.

Згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Умови та правила надання банківських послуг, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Колегія суддів вважає, що витяг з Умов та правил надання банківських послуг, які містяться в матеріалах цієї справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 30 травня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети, а тому відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді пені за порушення термінів виконання договірних зобов`язань та штрафів.

З наведених підстав, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Банк не довів, що саме надані ним Умови є складовою кредитного договору і що саме ці Умови відповідач мав на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брав на себе зобов`язання зі сплати винагороди та неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Вказане не враховано судами попередніх інстанцій під час вирішення питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" процентів за користування кредитом у розмірі 7 105,52 грн, пені та комісії в розмірі 2 800,00 грн, 500,00 грн штрафу (фіксована частина) та 509,38 грн штрафу (процентна складова), що призвело до неправильного застосування норм матеріального права. Зазначені вимоги позову не можуть бути задоволені у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого обов`язку відповідача з їх сплати позивачу у анкеті-заяві від 30 травня 2012 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Такі висновки відповідають правовому висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Відповідно в цій частині доводи касаційної скарги знайшли своє підтвердження.

З урахуванням наведеного, рішення судів попередніх інстанцій необхідно скасувати в частині стягнення з відповідача на користь позивача процентів за користування кредитом у розмірі 7 105,52 грн, пені та комісії в розмірі 2 800,00 грн, 500,00 грн штрафу (фіксована частина) та 509,38 грн штрафу (процентна складова).

При цьому колегія суддів зауважує, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Враховуючи наявність заборгованості відповідача за кредитом станом на 30 листопада 2016 року в розмірі 282,07 грн згідно з доданими до позову розрахунками, що не оспорена ОСОБА_3, стягненню з відповідача підлягає сума боргу за тілом кредиту в розмірі 282,07 грн.

Доводи касаційної скарги щодо помилкової кваліфікації судами кредитного договору як дрібного побутового правочину з посиланням, що він був укладений неповнолітньою особою без дозволу батьків, аналогічні тим, що були заявлені в судах першої та апеляційної інстанцій, які надали їм правильну правову оцінку, з огляду на невисоку вартість правочину (300,00 грн), майже повні 18 років відповідача на момент його вчинення та положення статей 30- 33 ЦК України.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо встановлених обставин справи, неправильного тлумачення заявником норм матеріального і процесуального праваабо переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, що не потребує додаткового збирання доказів, однак неправильно застосували норми матеріального права, що відповідно до статті 412 ЦПК України є підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій в частині щодо стягнення процентів за користування кредитом, пені, комісії, а також штрафів та ухвалення у справі в цій частині нового рішення про відмову у позові ПАТ КБ "ПриватБанк".

Розподіл судових витрат

Відповідно до статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції в постанові розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на висновок щодо суті касаційної скарги (розмір задоволених позовних вимог складає 2,52 %), у порядку частин першої-другої статті 141, підпунктів "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині вирішення питання судових витрат необхідно змінити: з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню судовий збір за подачу позову до суду в розмірі 40,32 грн.

Крім того, на користь ОСОБА_3 з ПАТ КБ "ПриватБанк" підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 686,26 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 748,65 грн, а всього - 1 434,91 грн.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 415, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 року в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом у сумі 7 105,52 грн, пені та комісії в розмірі 2 800,00 грн, а також штрафів у розмірі 1 009,38 грн скасувати та ухвалити в цій частинінове рішення про відмову в позові.

В іншій частині рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 18 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 29 червня 2017 рокузалишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір за подачу позову до суду в розмірі 40,32 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_3 з Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 686,26 грн та судовий збір за подання касаційної скарги у розмірі 748,65 грн, а всього - 1 434,91 грн.

головуючого -	Ступак О. В.,
суддів:	Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,	Погрібного С. О., Яремка В. В.,

Головуючий	О. В. Ступак
Судді:	І. Ю. Гулейков
	С. О. Погрібний
	Г. І. Усик
	В. В. Яремко