розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 травня 2016 року у складі судді: Радченко Е. А. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Мельничук О. Я., Савуляка Р. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство "Піреус Банк МКБ" (далі -ПАТ "Піреус Банк МКБ") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 не виконує належним чином свої зобов`язання за кредитним договором від 19 лютого 2008 року, в результаті чого виникла заборгованість, яка разом із штрафними санкціями складає 174 872,32 доларів США, яку банк просить стягнути солідарно з позичальника ОСОБА_1, а також з його поручителя ОСОБА_2 разом із судовими витратами.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

РішеннямСихівського районного суду міста Львова від 26 травня 2016 року позов задоволено.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Піреус Банк МКБ" заборгованість за кредитним договором № К/08-09 від 19 лютого 2008 року в розмірі 174 872 долари 32 центів США.

Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ "Піреус Банк МКБ" судові витрати зі сплати судового збору по 1 827,00 грн з кожного.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що банком належним чином виконано умови договору, а позичальником умови кредитного договору щодо строків платежів відповідно до умов договору порушено, у зв`язку з чим обґрунтованою є вимога АТ "Піреус Банк МКБ" про дострокове повернення кредиту, сплату процентів, пені та штрафу.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 травня 2016 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не подано до суду доказів, які можна було визнати належними та допустимими (своїх розрахунків), на спростування розрахунків банку, якими останній обґрунтовує свої позовні вимоги.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що розрахунок позивача та розрахунок, зроблений ТОВ "Аудит-сервіс ІНК" не збігаються. Зокрема, абсолютне подорожчання кредиту, зазначене у Детальному розписі, становить 207 585,84 доларів США, у той час коли у розрахунку спеціаліста зазначена сума 216 416,21 доларів США. Апеляційним судом вищезазначені обставини з невідомих причин взагалі не досліджувались. З висновку спеціаліста незалежної аудиторської фірми "Аудит-сервіс ІНК" від 28 грудня 2016 року вбачається, що договір містить ряд суперечностей, а з його умов неможливо отримати повну інформацію про сукупну вартість кредиту та порядок його розрахунку.

Позиція інших учасників справи

У квітні 2017 року ПАТ "Піреус Банк МКБ" подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ заперечення на касаційну скаргу, в якому просить в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 26 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 12 січня 2017 року відмовити.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 березня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

У березні 2017 року матеріали цивільної справи № 464/6850/15-ц надійшли до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 липня 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Підпунктом 4 пунктом 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК (1618-15) України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У статті 388 ЦПК України зазначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 464/6850/15-ц передані до Верховного Суду.

10 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Позиція Верховного Суду

Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.

Суди встановили, що 19 лютого 2008 року між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є ПАТ "Піреус Банк МКБ", та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № К/08-09, за умовами якого банк надав позичальнику кредит для купівлі нерухомості та проведення ремонту в розмірі 225 000 доларів США з терміном користування кредитом до 18 лютого 2018 року. Позичальник зобов`язувався сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом у розмірі 12 % річних щомісяця згідно графіку погашення кредиту.

29 лютого 2008 року внесено зміни до кредитного договору, якими відсоткова ставка змінена з 12 % на 11 % річних.

20 червня 2011 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № К/08-09, за умовами якої банк розтермінував відповідачу ОСОБА_1 погашення заборгованості по кредиту, яка станом на 20 червня 2011 року становила 176 165,80 доларів США. Позичальник зобов`язувався сплачувати кредит та відсотки за користування кредитом згідно нового графіку погашення кредиту.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 19 лютого 2008 року між ВАТ "Міжнародний комерційний банк", правонаступником якого є позивач, та відповідачами ОСОБА_1 і ОСОБА_2 укладено договір поруки, на підставі якого ОСОБА_2 взяла на себе зобов`язання відповідати перед банком разом з позичальником як солідарні боржники.

З серпня 2014 року відповідач ОСОБА_1 умов кредитного договору належним чином не виконував, порушував терміни повернення кредитних коштів та нарахованих відсотків, встановлених кредитним договором, вимога, направлена 08 червня 2015 року банком ОСОБА_1 про дострокове виконання зобов`язань виконана не була, в результаті чого утворилась заборгованість за кредитним договором, яка згідно розрахунку, наданого банком, станом на 13.07.2015 року становила: 174 877,32 доларів США., з яких 147 280,14 доларів США - сума заборгованості по кредиту; 15 432,57 доларів США - нараховані несплачені проценти за користування кредитними коштами, 2 427,13 доларів США - пеня за заборгованість по процентах, 732,48 долари США - пеня за заборгованість по кредиту, 9 000 доларів США - штраф.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що 08 червня 2015 року було направлено досудову вимогу, в якій банк повідомив, що загальна сума заборгованості станом на 08 червня 2015 року становить 170 778,40 доларів США, та заявив про необхідність дострокового повернення зазначеної суми заборгованості протягом 30 днів з моменту отримання вимоги.

За змістом статті 526 ЦК України виходить, що цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) Велика Палата Верховного Суду відступила від правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах: від 23 вересня 2015 року у справі № 6-1206цс15, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1252цс16.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) зроблено висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Верховного Суду України від 03 липня 2019 року у справі №1519/2-3165/11 (провадження № 14-219цс19) зроблено висновок, що "умови договорів поруки про їхню дію до повного припинення всіх зобов`язань за основним договором або до припинення всіх зобов`язань поручителя за договором поруки, тобто до настання першої з цих подій, не встановлюють строк припинення поруки у розумінні статті 251 ЦК України. Тому має застосовуватися припис частини четвертої статті 559 цього кодексу у редакції, чинній час виникнення спірних правовідносин, про припинення поруки, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явив вимоги до поручителя (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постановах від 24 вересня 2014?року у справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року у справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року у справі № 644/6558/15-ц, а також висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пункті 60 постанови від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11).

Строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові у позові. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. З огляду на вказане, враховуючи зумовлене цим припинення права кредитора вимагати у поручителя виконання забезпеченого порукою зобов`язання, застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Це твердження не позбавляє кредитора можливості пред`явити до поручителя іншу письмову вимогу про погашення заборгованості боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду лише протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання (висновок Верховного Суду України, викладений, зокрема, у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15).

У пункті 1.1 кредитного договору передбачений термін повернення кредиту, а також обов`язок з погашення кредиту шляхом виконання окремих зобов`язань з внесення щомісячних платежів за цим договором згідно з відповідним графіком.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Отже, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителів про повернення заборгованості за платежами, які позичальниця була зобов`язана згідно з умовами кредитного договору вносити періодично, має обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.

Тому за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у зазначеній редакції порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги через припинення поруки за відповідною частиною основного зобов`язання".

Аналіз договору поруки № П/08-09 від 19 лютого 2008 року свідчить, що сторони не встановили строк поруки, оскільки умова договору поруки про те, що його дія припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання за кредитним договором (пункт 4.2 договору поруки) не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки.

За змістом кредитного договору №К/08-09 від 19 лютого 2008 року виходить, що позичальник зобов`язується сплачувати нараховані відсотки за користування кредитними коштами щомісяця (пункт 3.2 кредитного договору).

Прострочення сплати боржником періодичних платежів розпочалося із липня 2014 року, що підтверджується розрахунком заборгованості за договором.

Згідно з частинами першою та другою статті 303 ЦПК України (у редакції, чинній на момент розгляду справи судом апеляційної інстанції) під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Проте суд апеляційної інстанції не звернув увагу на зазначені обставини, не з`ясував розмір заборгованості про процентам та пені на момент пред`явлення вимоги про дострокове погашення заборгованості, не перевірив чинність договору поруки та зробив передчасний висновок про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржена ухвала апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.