Постанова
Іменем України
09 жовтня 2019 року
м. Київ
справа № 755/11168/16-ц
провадження №61-21304св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Воробйової І. А. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс",
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року у складі колегії суддів: Заришняк Г. М., Андрієнко А. М., Мараєвої Н. Є.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Акважитлосервіс" (далі -ТОВ "Акважитлосервіс") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Позов мотивовано тим, що 15 грудня 2007 року між ТОВ "Акважитлосервіс" та ОСОБА_1 укладено договір № 7-НЖ/01 про надання послуг з утримання будинку і прибудинкової території та комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач неналежно виконував умови договору, внаслідок чого утворилася заборгованість за наданні житлово-комунальні послуги в розмірі 40 367 грн 94 коп.
Ураховуючи викладене, ТОВ "Акважитлосервіс" просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за наданні житлово-комунальні послуги в розмірі 40 367 грн 94 коп., індекс інфляції в сумі 14 786 грн 01 коп. та 3 % річних в сумі 1 097 грн 22 коп.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року у складі судді Савлук Т. В. у задоволенні позову ТОВ "Акважитлосервіс" відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позов є необґрунтованим, оскільки ТОВ "Акважитлосервіс" не долучило до позовної заяви докази, які б підтверджували факт передачі від забудовника на баланс ТОВ "Акважитлосервіс" будинку по АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ "Акважитлосервіс" задоволено частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 24 листопада 2016 року скасовано, позовні вимоги ТОВ "Акважитлосервіс" задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Акважитлосервіс" заборгованість за надані житлово-комунальні послуги в розмірі 40 367 грн 94 коп., інфляційну складову боргу - 7 614 грн 66 коп., 3% річних в сумі 914 грн 91 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позовні вимоги є обґрунтованими, оскільки встановлено, що ТОВ "Акважитлосервіс" надає відповідачу житлово-комунальні послуги, а останній їх отримує, але не сплачує належним чином кошти за користування ними, у зв`язку із чим у нього виникла заборгованість.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження.
Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діяв у межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) , за якими судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIIІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
У червні 2019 року згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа передана судді-доповідачеві.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд не в повному обсязі з`ясував обставини справи, заперечення. Відповідач вважає, що вартість послуг збільшена позивачем незаконно у зв`язку з чим не підлягає оплаті на умовах договору. Згідно пункту 11 частини 3 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач не має право вимагати від відповідача оплати послуг виконання яких відповідач не замовляв. Крім того, позовну заяву підписано особою, повноваження якої не підтверджено. Також позивачем не надано доказів того, що відповідач є власником нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 .
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що 15 грудня 2007 року між ОСОБА_1, як замовником, та ТОВ "Акважитлосервіс", як виконавцем, було укладено договір № 7-НЖ/01 обслуговування нежитлових приміщень (далі - Договір) (т. 1 а.с. 7-9).
Згідно з пунктом 1.1. зазначеного договору замовник покладає на виконавця здійснення функцій по обслуговуванню будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, де знаходяться належні замовнику нежитлові приміщення, загальною площею 197,21 кв. м, та наданню послуг, обумовлених п.п.1.2 даного договору.
Відповідно до п.п. 1.2 договору виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію, ремонт будинку та його інженерних мереж за адресою: АДРЕСА_1, утримання прибудинкової території та внутрішньо будинкових місць загального користування, а замовник здійснює оплату витрат виконавця на виконання вказаних робіт.
Вартість послуг у відповідності з п.п. 1.2 даного договору складає 910 грн щомісячно, в тому числі ПДВ - 151 грн 67 коп. Договір укладено на один календарний рік (365 днів), і його дія розпочинається з 15 грудня 2007 року.
16 грудня 2007 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору від 15 грудня 2007 року № 7-НЖ/01, в якій сторони домовились, що замовник оплачує отримані послуги згідно пунктом 1.4 договору №7-НЖ/01 від 15 грудня 2007 року за період з 15 грудня 2007 року по 31 березня 2008 року в сумі 3 229 грн 03 коп., в тому числі ПДВ=538,17 грн, до 30 квітня 2008 року. Надалі відшкодування витрат, передбачених п.4.1 договору від 15 грудня 2007 року №7-НЖ/01 проводиться замовником не пізніше 25 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем (а.с.10).
В укладеній між сторонами додатковій угоді № 2 до договору від 15 грудня 2007 року № 7-НЖ/01, сторони домовились про те, що з 15 квітня 2009 року призупиняється дія договору від 15 грудня 2007 року № 7-НЖ/01 на обслуговування нежитлових приміщень, у зв`язку з передачею замовником належного йому приміщення в орендне користування АКБ "Форум", на термін дії договору оренди від 31 березня 2009 року. У разі відновлення дії договору від 15 грудня 2007 року №7-НЖ/01 на обслуговування нежитлових приміщень, істотні умови цього договору залишаються незмінними (а.с.11).
Додатковою угодою до договору від 09 квітня 2012 року № 13 НЖ-Д1, укладеною між ТОВ "Акважитлосервіс" та ПАТ "Форум" розірвано договір оренди спірного нежитлового приміщення.
ОСОБА_1 набув права власності на нежитлові приміщення з №1 по № 13, офіс загальною площею 191,00 кв. м, які розташовані в будин ку АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 липня 2009 року, виданим на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 31 липня 2009 року № 591-В, зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, записаним у реєстрову книгу № 166п-171, за реєстровим № 8801п 25 вересня 2009 року.
Пунктом 1 частини першої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. При цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 цього Закону України обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Положеннями статті 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України (435-15) , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Зобов`язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов`язанням.
Правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов`язанням.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, установлених у частині другій статті 625 ЦК України. Інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та 3 % річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утриманими грошовими коштами, що підлягають сплаті кредиторові.
Встановивши наявність у відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги, апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача виниклої суми заборгованості із урахуванням 3 % річних від простроченої суми та індексу інфляції.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не надано доказів того, що відповідач є власником нежитлового приміщення будинку АДРЕСА_1 є необґрунтованими, оскільки ОСОБА_1 набув права власності на нежитлові приміщення з № 1 по № 13, офіс загальною площею 191,00 кв. м, які розташовані в будин АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 31 липня 2009 року, виданим на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 31 липня 2009 року № 591-В, зареєстрованим в Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, записаним у реєстрову книгу № 166п-171, за реєстровим № 8801п 25 вересня 2009 року.
Відповідно до пункту 1 частини першої та пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 24 червня 2004 року, споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Неукладення договору про надання житлово-комунальних послуг не є підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення заборгованості за такі послуги, оскільки укладення договору на надання житлово-комунальних послуг є обов`язком споживача за умови, якщо запропонований виконавцем послуг договір відповідає типовому договору.
При цьому відповідач у встановленому законом порядку не відмовлявся від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачем надано не було.
Доводи касаційної скарги про те, що позивачем в розрахунок заборгованості наданих послуг включені послуги, які не надавалися й не передбачені укладеним між сторонами договором, зокрема, компенсація витрат по утриманні та обслуговуванні електромереж, технічне обслуговування електропостачання, опалення-тепловентиляція, є необґрунтованими, оскільки п. 2.1.1. договору виконавець зобов`язався забезпечити, технічне обслуговування електропостачання, обслуговування кабельних мереж, обслуговування теплопункту, опалення, усунення неполадок в системі електропостачання.
Факт ненадання послуги або зниження якості наданої послуги (що є порушенням умов договору в розумінні ст. 526, ст. 530 ЦК України та ст. 193 ГК України, так як є невиконанням зобов`язання) повинен бути зафіксований належним чином.
У разі, якщо від виконавця надійде відмова в задоволенні акта-претензії, споживач має право зобов`язати виконавця здійснити перерахунок в судовому порядку (п. 5 ст. 18 Закону "Про житлово-комунальні послуги" та п. 39 Правил).
Таким чином, доводи касаційної скарги щодо не надання належної якості житлово-комунальних послуг, не заслуговують на увагу, оскільки відповідач у встановленому законом порядку не відмовлявся від надання послуг позивачем, доказів ненадання послуг або надання послуг неналежної якості, що б давало підстави для звільнення від їх оплати, відповідачами надано не було.
Аргументи касаційної скарги є аналогічними доводам, викладеним в апеляційній скарзі, та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішень, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій щодо їх оцінки.
Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судуапеляційної інстанції стосовно установлених обставин справи, містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який їх обґрунтовано спростував. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 квітня 2017 року зупинено виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року. Оскільки касаційне провадження у справі закінчено, то виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року підлягає поновленню.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, частиною третьою статті 436 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Апеляційного суду м. Києва від 30 березня 2017 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. А. Воробйова
Р. А. Лідовець
Ю. В. Черняк