Постанова

Іменем України

09 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 2-3729/11

провадження № 61-35757св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчук В. А.

учасники справи:

позивач	-	ОСОБА_1,
відповідач	-	ОСОБА_2,
треті особи:		Міське комунальне підприємство "Житлово-експлуатаційна контора-7", паспортна служба Ленінського РВ УМВС України у Вінницькій області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2017 року у складі колегії суддів: Міхасішина І. В., Стадника І. М., Войтка Ю. Б.

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст вимог

У серпні 2011 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, який втратив право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації.

Позов мотивований тим, що перебувала у шлюбі з відповідачем. Шлюб розірвано 12 лютого 1991 року в судовому порядку. Після розірвання шлюбу відповідач до 2000 року проживав у квартирі разом з позивачем і дітьми. Весною 2000 року відповідач зібрав всі свої особисті речі та виїхав з квартири. За період з 2000 року і до звернення до суду відповідач жодного разу не з`являвся в квартирі, де зареєстрований, і всі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення, виконує лише позивач. Відсутність відповідача в квартирі підтверджується відповідними актами, які складені сусідами позивача по будинку. Квартира перебуває в комунальній власності, знаходиться на балансі Міського комунального підприємства "Житлово-експлуатаційна контора-7" (далі - МКП ЖЕК № 7). Позивач бажає приватизувати житло, в якому вона проживає разом з дітьми, проте в неї виникли складнощі, оскільки вона не може знайти відповідача, щоб зняти його з реєстрації місця проживання.

Короткий зміст судових рішень суду першої і апеляційної інстанцій

Ухвалою Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2011 року позовні вимоги в частині зняття ОСОБА_2 з реєстрації місця проживання залишено без розгляду.

Заочним рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2011 року позов задоволено, визнано ОСОБА_2 таким, який втратив право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_2 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 понад шість місяців без поважних причин.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, скасовано заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2011 року, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що мешканцями будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 складені акти від 06 листопада 2009 року, 07 січня 2010 року, 02 липня 2011 року, підписи яких засвідчені начальником МКП ЖЕК №7, про те, що ОСОБА_7 фактично не проживає з 2000 року в квартирі НОМЕР_1 по теперішній час. Проте, у актах не вказано, хто саме запрошував їх у спірну квартиру для складання актів, з якого часу кожен з них проживає по сусідству з мешканцями спірної квартири, яким чином чи у який спосіб вони визначали належність речей у спірній квартирі її мешканцям. 08 квітня 2011 року та 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 звертався до Ленінського районного відділу Вінницького міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (далі - Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області) із заявою про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8, яка чинить перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, змінила замки, його особисті речі знищені позивачем, а також 17 травня 2011 року звернувся із заявою не здійснювати будь-яких дій, пов`язаних із зняттям його з реєстрації у спірній квартирі. Листом начальника Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 22 квітня 2011 року ОСОБА_2 повідомлено про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю в діях ОСОБА_8 ознак складу злочину та рекомендовано звернутися до суду за вирішенням спору. Отже, ОСОБА_2 з боку позивача чинилися перешкоди у користуванні квартирою, а тому відсутність відповідача у квартирі понад строки, встановлені у статті 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР), пов`язана із поважними причинами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У січні 2017 року ОСОБА_1, не погодившись з рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2017 року, через свого представника - ОСОБА_12 подала касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі - ВССУ), в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення апеляційної інстанції і залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою ВССУ від 06 лютого 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

13 червня 2018 року справу № 2-3729/11 і матеріали касаційного провадження ВССУ передано до Верховного Суду.

23 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно не взяв до уваги акти про непроживання відповідача у квартирі, пославшись на їх неповний зміст, хоча форма таких актів нормативно не визначена. Також судом апеляційної інстанції не врахований той факт, що у заяві відповідача про злочин, датованій 08 квітня 2011 року, сам позивач зазначив, що він не проживає у квартирі з 2000 року, що підтверджує достовірність інформації, наведеної у актах непроживання відповідача у квартирі з 2000 року. В апеляційному суді відповідач і його представник підтвердили той факт, що відповідач з письмовою заявою до наймодавця про продовження йому строку, протягом якого за ним зберігається право користування жилим приміщенням, не звертався. З огляду на зазначені обставини, відповідач втратив право на проживання у квартирі відповідно до імперативної норми закону. Беручи до уваги заяви відповідача про злочин до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, суд не взяв до уваги сутність листа-відповіді начальника Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області від 22 квітня 2011 року, яким відмовлено у відкритті кримінальної справи за відсутності в діях позивача складу злочину та рекомендовано звернутися до суду за вирішенням спору. Проте відповідач до суду для вирішення зазначеного питання не звертався після отримання відповіді, хоча не проживає у квартирі вже 16 років.

Позиції інших учасників

У травні 2017 року відповідач засобами поштового зв`язку надіслав до ВССУ заперечення на касаційну скаргу, в яких просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Заперечення мотивовані тим, що відповідач у 2011 році звертався до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області з заявою про створення йому позивачем перешкод у користуванні квартирою. Апеляційний суд обґрунтовано врахував ці обставини, скасувавши незаконне рішення суду першої інстанції і відмовивши у задоволенні позовних вимог. Позивачем не доведена втрата відповідачем права на проживання в квартирі.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 перебувала у шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано 12 лютого 1991 року.

03 березня 1988 року виконавчим комітетом Вінницької міської ради народних депутатів видано ордер № 95 ОСОБА_9 з сім`єю із шести чоловік на право заняття в порядку обміну житлового приміщення жилою площею 49,9 кв. м в ізольованій квартирі АДРЕСА_1 . До складу сім`ї квартиронаймача ОСОБА_9 належали дружина ОСОБА_10, онука ОСОБА_8, чоловік онуки ОСОБА_2, правнук ОСОБА_7 .

Згідно з особового рахунку квартиронаймача № НОМЕР_2 у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_8, ОСОБА_2, ОСОБА_11, ОСОБА_7

ОСОБА_7 зареєстрований у спірній квартирі з 01 квітня 1987 року.

Мешканцями будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4, ОСОБА_5 і ОСОБА_6 складені акти від 06 листопада 2009 року, 07 січня 2010 року, 02 липня 2011 року, підписи зазначених осіб засвідчені начальником МКП ЖЕК №7, про те, що ОСОБА_7 фактично не проживає з 2000 року в квартирі № НОМЕР_1 по теперішній час, квартирою не цікавиться, комунальні послуги не сплачує.

08 квітня 2011 року і 29 квітня 2011 року ОСОБА_2 звертався до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області із заявами про порушення кримінальної справи щодо ОСОБА_8 з приводу створення перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1, а також 17 травня 2011 року - із заявою не здійснювати будь-яких дій, пов`язаних із зняттям його з реєстрації у спірній квартирі.

Листом начальника Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області Сидоренка В. М. від 22 квітня 2011 року ОСОБА_2 повідомлено про відмову у порушенні кримінальної справи за відсутністю в діях ОСОБА_8 ознак складу злочину та рекомендовано звернутися до суду за вирішенням спору.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статей 71, 72 ЖК УРСР у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, проводиться в судовому порядку.

Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності.

Згідно зі статтею 212 Цивільного процесуально права України у редакції, чинній на час розгляду справи судами попередніх інстанцій, (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року) суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до частини другої статті 303 ЦПК України 2004 року апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, послався на заяви відповідача, які він подавав у квітні і травні 2011 року до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, не дав оцінку змісту цих заяв щодо часу відсутності відповідача у спірній квартирі та не оцінивши строк, який сплив з такого моменту до часу звернення до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області.

У разі тимчасової відсутності у жилому приміщенні у особи зберігається намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, яка втратила право на жиле приміщення, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Судом першої інстанції належним чином були оцінені докази, наявні у матеріалах справи, що свідчать про відсутність відповідача у квартирі понад нормативно встановлений строк, протягом якого за ним зберігалося право користування даним житлом, що не спростовуються доказами, поданими відповідачем до апеляційного суду.

Апеляційний суд не дав повну та всебічну оцінку наявним у справі доказам щодо часу, з якого відповідач не проживає у спірній квартирі, строку, який сплив з такого моменту до часу звернення відповідача до Ленінського РВ ВМУ УМВС України у Вінницькій області, а також не з`ясував наявність доказів обставинам, викладеним у заяві про вчинення перешкод позивачем у доступі до спірної квартири, не дослідив обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності відповідача, що вплинуло на обґрунтованість і законність постановленого рішення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Оскільки апеляційним судом помилково скасоване законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 414 ЦПК України якщо суд першої або апеляційної інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, смерть фізичної особи після ухвалення рішення не може бути підставою для застосування положення частини першої цієї статті.

Отже, оскільки судом першої інстанції постановлено законне та обґрунтоване рішення, то смерть позивача ОСОБА_1 26 липня 2017 року не є підставою для закриття провадження у справі.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судового рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 10 січня 2017 року скасувати.

Заочне рішення Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 жовтня 2011 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.