Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Русинчука М. М. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Журавель В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідачі - Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 березня 2017 року в складі судді Сіренко Н. С. та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2017 року в складі колегії суддів: Жигановської О. С., Коломієць О. С., Якухно О. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") про визнання недійсним кредитного договору від 13 липня 2007 року на суму 29 078,84 доларів США. Того ж дня ОСОБА_1 подала позовну заяву про визнання незаконними дій ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо нарахування 0,84 % на місяць на залишок заборгованості за вказаним кредитним договором. Ухвалою Радомишльського районного суду Житомирської області від 03 березня 2017 року зазначені позови об`єднано в одне провадження.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що під час розгляду інших цивільних справ дізналась, що 13 липня 2007 року між нею та ПАТ КБ "ПриватБанк" укладено кредитний договір на суму 29 078,84 доларів США зі сплатою 0,84 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом та кінцевим терміном повернення 12 липня 2012 року включно. Позивач вказувала, що у місті Малині, де було укладено кредитний договір, ніколи не була, та договір не підписувала.

При цьому зазначала, що під час укладення зазначеного договору банк ввів її в оману щодо ціни кредитного договору, а саме абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора. Крім того, банком в порушення вимог статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" не проведена переддоговірна робота, не запропоновані та приховані інші вигідніші умови кредитування, що свідчить про нечесну підприємницьку практику банку і введення її як споживача в оману.

Позивач вказала, що за зазначеним кредитним договором вона сплачувала кошти, проте у неї утворилася заборгованість перед банком внаслідок неправомірного нарахування відсотків у розмірі 0,84 % на місяць, а не на рік. Враховуючи викладене, просила суд задовольнити заявлені нею позовні вимоги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку про безпідставність позовних вимог, оскільки на момент укладення спірного договору сторони досягли згоди щодо усіх його істотних умов, підписали його. Крім того, суди вказали про відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним на підставі норм Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що суди попередніх інстанцій ухвалюючи оскаржені рішення не врахували судову практику. Крім того, посилалась на те, що судами не враховано положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , не надано оцінку діям ПАТ КБ "ПриватБанк" щодо здійснення нечесної підприємницької практики стосовно неї як споживача, оскільки, на її думку, спірний договір укладено під впливом інформації, яка не відповідала дійсності, створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги. При цьому, здійснене нарахування відсотків суперечить умовам кредитного договору.

На переконання позивача, суд першої інстанції безпідставно об`єднав в одне провадження два окремих її позови до ПАТ КБ "ПриватБанк", а суди першої та апеляційної інстанції необґрунтовано відмовили їй у призначенні судово-бухгалтерської експертизи.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу до суду не надходили

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, витребувано матеріали цивільної справи з Радомишльського районного суду Житомирської області.

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) 14 травня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 13 липня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № ZREWAE00000180 у вигляді не поновлювальної кредитної лінії на суму 29 078,84 доларів США зі сплатою 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1 % від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, щомісяця в період сплати у розмірі 0,14 % від суми виданого кредиту, відсотків за дострокове погашення кредиту, та кінцевим терміном повернення до 12 липня 2012 року. Зазначений кредит видано з метою придбання автомобіля.

Спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній волі.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 204 ЦК Українивизначено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено перелік умов чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов`язана ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначалось, особа, яка подала касаційну скаргу зазначає, що кредитний договір укладено під впливом обману, а саме надання недостовірної інформації щодо ціни фінансової послуги та ненадання інших доступних умов кредитування клієнтів банку.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину (стаття 230 ЦК України). На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Виходячи із викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що вказані доводи ОСОБА_1 є безпідставними, так як останньою не доведено факту обману, оскільки інформація щодо умов кредитування перебуває у загальному доступі, а інформація щодо ціни договору передбачена пунктом 7.1 та 7.2 спірного кредитного договору.

Крім того, відповідно до пункту "д" частини другої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" та Постанови Національного банку України № 168 від 10 травня 2007 року (z0541-07) (чинна на час укладення кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитор зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що позивачем не доведено порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору, так як зазначена інформація перебуває у загальному доступі. Разом із тим, ОСОБА_1, отримавши кредит, виконувала умови оспорюваного кредитного договору та сплатила банку 31 986,00 доларів США, таким чином визнавши факт укладення договору.

Таким чином, суд першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що на момент укладення договору сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов та підписали його, тому підстави для визнання оспореного кредитного договору недійсним відсутні, а відтак стаття 216 ЦК України застосуванню в межах спірних правовідносин не підлягає.

Як правильно зазначив апеляційний суд, відповідно до частини шостої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач має право протягом чотирнадцяти календарних днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин. Перебіг цього строку розпочинається з моменту передачі споживачеві примірника укладеного договору.

Відкликання згоди оформлюється письмовим повідомленням, яке споживач зобов`язаний подати особисто чи через уповноваженого представника або надіслати кредитодавцю до закінчення строку, зазначеного в абзаці першому цієї частини.

З відкликанням згоди на укладення договору про надання споживчого кредиту споживач повинен одночасно повернути кредитодавцю кошти або товари, одержані згідно з договором.

Проте ОСОБА_1 не скористалася своїм правом відкликання згоди на укладення кредитного договору у встановленому законом порядку і погодилася з усіма умовами кредитування, підписавши договір.

Доводи заявника щодо неукладення між сторонами даного договору є безпідставними, оскільки рішеннями Радомишльського районного суду Житомирської області від 08 квітня 2014 року та від 04 вересня 2014 року, які залишені без змін ухвалами апеляційного суду Житомирської області та відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України мають преюдиційне значення, підтверджені та встановлені обставини укладення між сторонами оспорюваного кредитного договору від 13 липня 2007 року на суму 29 078,84 доларів США.

Крім того, у своїй касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що банком безпідставно нараховані відсотки за відсотковою ставкою 0,84 % на місяць, оскільки умовами кредитного договору передбачено сплата відсотків за рік користування кредитними коштами. Проте вказане твердження спростовується матеріалами справи, а саме пунктом 7.1 кредитного договору, яким передбачена сплата відсотків за місяць користування кредитними коштами.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до приписів статті 400 ЦПК Українивиходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 401 ЦПК Українипередбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржених рішень судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 09 березня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.