Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року у складі колегії суддів: Триголова В. М., Дорош А. І., Лобова О. А.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 2007 року по 2013 рік перебувала із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі. 17 червня 2008 року вони придбали за спільні кошти житловий будинок з надвірними побудовами, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу будинку був укладений на ім`я її чоловіка - ОСОБА_2 .

Вказувала, що ОСОБА_2 почав створювати їй перешкоди у користуванні спільним майном, намагався у судовому порядку позбавити її права користування будинком та зняти з реєстрації.

З урахуванням наведеного та статей 60, 61, 63 СК України, статті 368

ЦК України, ОСОБА_1 просила суд визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вищевказаний житловий будинок

з надвірними спорудами.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 21 лютого 2020 року у складі судді Куцин В. М. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Додатковим рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 18 березня 2020 року стягнуто із ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 5 584,20 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не надано суду доказів на підтвердження того, що спірний будинок був придбаний

у шлюбі за грошові кошти, які мають ознаки спільних. При цьому належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу (стаття 60 СК України).

Разом з цим, відповідач підтвердив належними доказами факт того,

що на момент укладення шлюбу він мав достатню суму особистих коштів, необхідних для придбання спірного будинку.

Додатковим рішенням суд першої інстанції, з урахуванням статей 133, 141 ЦПК України, стягнув з позивачки на користь відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу та витрати за подання заяви

про забезпечення доказів.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 21 лютого 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення,

яким позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що виникнення режиму спільної сумісної власності подружжя на все придбане за час шлюбу майно презюмується, доки другий з подружжя не доведе іншого. Апеляційний суд вказав, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки договір купівлі-продажу будинку було укладено за час шлюбу

між сторонами та з метою проживання у ньому усіх членів сім`ї. Доказів здійснення купівлі майна до укладення шлюбу та за особисті кошти відповідачем не надано. При цьому сторони вказували про поліпшення майна за час шлюбу. Відповідачем не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте за час шлюбу, що є його процесуальним обов`язком.

Крім того, скасуванню підлягає і додаткове судове рішення, яким

вирішено питання щодо розподілу судових витрат у суді першої інстанції.

Апеляційний суд врахував правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі

№ 372/504/17 (провадження № 14-325цс18), а також правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах:від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц (провадження № 61-2446св18); від 05 квітня 2018 року

у справі № 404/1515/16-ц (провадження № 61-8518св18).

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права

та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Підставами касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції заявник вказує те, що:суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду України: від 01 липня 2015 року у справі

№ 6-612цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, та Верховного Суду: від 20 червня 2018 року у справі № 263/240/16-ц, від 09 жовтня

2019 року у справі № 686/23692/15-ц, від 20 березня 2020 року у справі

№ 367/3800/14-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази,

що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу

№ 541/2009/19 із Миргородського міськрайонного суду Полтавської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу

та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1,

не врахував, що належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його за час шлюбу та не з`ясував джерело і час придбання спірного майна. Зазначає, що апеляційний суд

не дослідив докази у справі, а саме: показання позивачки, надані нею

в судовому засіданні у суді першої інстанції 11 січня 2020 року. При цьому

не встановлено початок перебігу строку позовної давності у спірних правовідносинах.

Крім того, вказана справа не є спором про поділ майна подружжя,

а обраний позивачкою спосіб судового захисту шляхом визнання майна спільною сумісною власністю подружжя є неефективним.

Посилається на відповідну судову практику Верховного Суду України

та Верховного Суду.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У листопаді 2020 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного

Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_1, в якому вказується, що оскаржуване судове рішення є законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Зазначає, що спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя

та придбаний за спільні кошти подружжя, у тому числі, за кошти, подаровані на весіллі, а також отримані в якості допомоги при народженні дитини.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження

в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права

чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_2 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального

чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (стаття 16

ЦК України).

За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 ЦК України).

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права

на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм

на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна,

що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю

між ними або шлюбним договором.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один

із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку.

Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається

не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визначаючи право спільної сумісної власності подружжя

на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тобто критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Стаття 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим критеріям.

Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28 липня 2007 року, який розірвали 25 листопада 2013 року, що підтверджується рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області

від 25 листопада 2013 року у справі № 541/2103/13-ц (а. с. 10).

17 червня 2008 року державним нотаріусом Першої миргородської нотаріальної контори посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1,

укладений між ОСОБА_4 та відповідачем, відповідно до якого будинок продано за 10 000,00 грн, які покупець сплатив продавцю до підписання договору (зареєстровано в реєстрі за № 1-2367) (а. с. 7).

Таким чином, спірний будинок придбано сторонами за час шлюбу

та проживання однією сім`єю.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_1 у цей час

не працювала, однак закінчувала навчання, а в подальшому перебувала

у декретних відпустках та здійснювала догляд за малолітніми дітьми.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням наведеного та належно оцінених доказів, поданих сторонами у справі, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_1, дійшов правильного висновку,

що спірний будинок є спільним майном подружжя, а презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя відповідачем не спростована.

При цьому факт того, що ОСОБА_1 не працювала та не отримувала доходів не може бути підставою для визнання спірного майна особистою приватною власністю відповідача.

Правові підстави для визнання майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка закріплені у статті 57 СК України, у пунктах 1-3 частини першої якої визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Разом з цим, відповідач не надав належних доказів на підтвердження того, що спірний будинок було придбано за його особисті кошти, а договір купівлі-продажу будинку був укладений у період перебування сторін

у зареєстрованому шлюбі.

У справі, яка переглядається, ОСОБА_2 не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя, тягар доказування чого покладається саме на нього.

Таким чином, оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний перегляд рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 21 лютого 2020 року, врахував правові висновки Верховного Суду, які є релевантними для цієї справи. При цьому судова практика у цій категорії справ є сталою,

а відмінність залежить лише від доказування.

Отже, викладене в оскаржуваному судовому рішенні узгоджується

з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), підстав для відступлення від яких колегія суддів не вбачає,

а тому відповідні доводи касаційної скарги є безпідставними.

Доводи заявника щодо неправильно встановленого апеляційним судом початку перебігу позовної давності у спірних правовідносинах Верховним Судом відхиляються, оскільки вже були предметом розгляду в суді апеляційної інстанції з наданням їм відповідної правової оцінки і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Посилання касаційної скарги про неефективний спосіб судового захисту, обраний позивачкою, шляхом визнання майна спільною сумісною власністю подружжя є безпідставними, так як ОСОБА_1 обрано належний спосіб судового захисту, який відповідає змісту її порушеного права

і дозволяє ефективно захисти його. При цьому питання державної реєстрації прав подружжя на нерухоме майно не є предметом розгляду у цій справі. Факт відсутності у позові вимоги про скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно чи про реєстрацію такого права за позивачкою не свідчить про неефективність обраного нею способу судового захисту і не звільняє відповідача від обов`язку спростувати презумпцію права спільної сумісної власності подружжя

у цій справі.

Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом апеляційної інстанції всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки вони

не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити

без задоволення.

Постанову Полтавського апеляційного суду від 23 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.