Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Крата В. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Личаківська районна адміністрація, Личаківський відділ приватизації житла, ОСОБА_2, Перша Львівська державна нотаріальна контора,

третя особа - ЛКП "Дім",

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 січня 2017 року у складі судді Шеремети Г. І. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Мельничук О. Я., Крайник Н. П., Савуляк Р. В.,

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Личаківської районної адміністрації, Личаківського відділу приватизації житла, ОСОБА_2, Першої Львівської державної нотаріальної контори, третя особа - ЛКП "Дім", про зміну умов приватизації квартири та визнання заповіту недійсним, що став наслідком даної приватизації, визнання недійсними свідоцтв про право власності.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабка ОСОБА_3, яка в липні 2001 року здійснила приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Здійснену бабкою приватизацію квартири вважає незаконною, проведеною з порушенням вимог законодавства про приватизацію, та такою, що позбавила його права на житло.

Просив визнатиза ним право на приватизацію двокімнатної квартири по АДРЕСА_1 та внести зміни в умови приватизації вказаної квартири; визнати недійсним свідоцтво на право власності на двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1, видане ОСОБА_3 в серпні 2001 року; визнати недійсним заповіт, посвідчений Першою Державною нотаріальною конторою на бланку АВО №302962 та написаний від "двадцять восьмого двотисячного року" на користь ОСОБА_2 ; визнати недійсним свідоцтво на право власності на двокімнатну квартиру по АДРЕСА_1, видане ОСОБА_2 в порядку виконання заповіту, як таке, що набуте з порушенням чинного законодавства України.

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 25 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року, в позові відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що відсутні підстави для задоволення позову, оскільки позивач не довів порушення його права на приватизацію спірного житла. ОСОБА_3 було у відповідності до вимог законодавства реалізоване своє право на приватизацію житла, яку проведену з чітким дотриманням встановленої законом процедури, а тому суд прийшов до висновку про відсутність підстав для визнання недійсним свідоцтва на право власності.

Підстав для визнання заповіту недійсним не вбачається.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2010 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Личаківського районного суду Львівської області від 25 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що на момент приватизації він був неповнолітнім і його права були порушені. Спірний заповіт виконано з помилками.

Позиція інших учасників справи

Інші учасники справи заперечення на касаційну скаргу не надали.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.

У листопаді 2017 року цивільна справа № 463/2390/16-ц надійшла до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу Україниу (1618-15) редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року матеріали цивільної справи № 463/2390/16-ц надійшли до Верховного Суду.

04 червня 2019 року матеріали цивільної справи передані судді-доповідачу Дундар І. О.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що згідно архівної копії витягу з рішення виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів від 03 квітня 1981 року №192, долученої до матеріалів справи, було вирішено закріпити за ОСОБА_4 та членами його сім`ї (дружина та син) квартиру АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного вище рішення ОСОБА_4 було видано ордер № 1969 серії АБ від 24 квітня 1981 року на право зайняття квартири АДРЕСА_1 . В склад сім`ї в такому вписано ОСОБА_4 як основного квартиронаймача (діда позивача по справі), ОСОБА_3 як дружину (бабку позивача по справі), ОСОБА_5 як сина (батька позивача по справі).

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано 02 лютого 1983 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 .

Згідно рішення Личаківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2001 року за ОСОБА_3 було визнано право на проживання в квартирі АДРЕСА_1, а також зобов`язано Личаківську районну адміністрацію м. Львова переукласти з нею договір житлового найму на вказану квартиру. Зобов`язано відділ паспортної реєстраційної та міграційної роботи Личаківського РВ ЛМУ оформити прописку ОСОБА_3 на вказану квартиру.

З метою реалізації свого права на приватизацію житла у відповідності до статті 5 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" ОСОБА_3 10 липня 2001 року подано відповідну заяву керівнику органу приватизації про намір оформити передачу в особисту власність квартиру за адресою: АДРЕСА_1, до якої додано довідку про склад сім`ї наймача, з якої вбачається, що станом на день подачі заяви про приватизацію в квартирі була прописана лише одна ОСОБА_3 .

Розпорядженням Личаківської районної адміністрації №1054 від 15 серпня 2001 року прийнято рішення про передачу ОСОБА_3 у приватну власність квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач не надав доказів, що на момент приватизації квартири АДРЕСА_1 він був зареєстрований або фактично мешкав за даною адресою.

Колегія суддів погоджується з висновком, що право осіб на приватизацію житла пов`язано не з фактом їх реєстрації у спірній квартирі, яка здійснюється на підставі Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (1382-15) , а з їх правом на житло та фактом проживання у квартирі.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, встановивши, що позивач разом з батьками проживав у м. Долинську, дійшов правильного та обґрунтованого висновку, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно статті 541 ЦК України 1963 року (який діяв на час складання заповіту) заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Суд першої інстанції дослідив оригінал оспорюваного заповіту, встановив, що він укладений в письмовій формі на офіційному бланку з захисними голограмами, із зазначенням часу 28 листопада 2000 року в кінці заповіту та місця складення - м. Львів, підписаний особисто заповідачем ОСОБА_3 та нотаріально посвідчений.

Таким чином, посилання касаційної скарги на те, що оспорюваний заповіт укладено з порушенням його форми та змісту належними і допустимими доказами не підтверджені.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів щодо встановлених обставин справи, що знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції на підставі частини першої статті 400 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржені судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні. Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду прийняті без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 25 січня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 06 вересня 2017 року залишити без змін.