розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року у складі колегії суддів: Потапенка В. І., Суржика М. М., Чорнобривець О. С.,

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" (далі - ПАТ КБ "Приватбанк") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 07 червня 2006 року ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 1 100,00 Євро, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 13,2 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. ПАТ КБ "Приватбанк" є правонаступником прав та обов`язків Закритого акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк".

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку (далі - Умови та Правила), які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг. Згідно з пунктом 9.12 Умов та Правил договір діє протягом дванадцяти місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на такий самий строк.

Відповідач зобов`язувався погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його використання, а також комісією на умовах, передбачених Правилами, проте, не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим станом на 30 серпня 2014 року виникла заборгованість.

Позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 07 червня 2006 року у сумі 2 540,70 Євро, що за курсом Національного банку України станом на 30 серпня 2014 року еквівалентно 45 554,83 грн, а також судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2016 року у позові ПАТ КБ "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що позивач пропустив позовну давність, у межах якої він міг звернутись до суду з вимогою про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договорам.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "Приватбанк" задоволено частково. Рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за відсотками за кредитним договором б/н від 07 червня 2006 року станом на 30 серпня 2014 року у сумі 363,44 Євро. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" понесені у суді першої та апеляційної інстанції судові витрати у сумі 136,84 грн.

Рішення суду апеляційної інстанції обґрунтовано тим, що закінчення строку дії договору не припиняє право банку на отримання відсотків за користування кредитними коштами, судом першої інстанції не враховано, що загальна сума відсотків за період 15 січня 2012 року до 30 серпня 2014 року становить 363, 44 Євро, яка підлягає стягненню з відповідача на користь банку.

Апеляційний суд у рішенні послався на правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постановах від 21 вересня 2016 року у справі № 311/3310/14-ц, провадження № 2739цс15 та від 19 жовтня 2016 року у справі № 761/6313/14-ц, провадження № 6-2129цс16.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанці щодо пропуску позивачем позовної давності в частині стягнення заборгованості за кредитом у сумі 1 464,16 Євро, штрафу (фіксована частина) у сумі 27,89 Євро та штрафу (процентна складова) у сумі 119,66 Євро.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року, просив його скасувати та залишити в силі рішення Кіровоградського районного суду Кіровоградської області від 13 вересня 2016 року.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

14 лютого 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.

У травні 2018 року справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до розпорядження від 06 червня 2019 року № 617/0/226-19 "Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи", пунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року №7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки" доповідачем у справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Олійник А. С.

09 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду апеляційної інстанції є незаконним, суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 256, 257, 261, 1046, 1048, 1054, 1056 -1 ЦК України.

Посилання апеляційного суду на правові висновки Верховного Суду України, викладені у постановах від 21 вересня 2016 року у справі №311/3310/14-ц, провадження № 2739цс15 та від 19 жовтня 2016 року у справі № 761/6313/14-ц, провадження № 6-2129цс16, є помилковими, оскільки у жодній із зазначених справ питання щодо застосування позовної давності не вирішувалося.

Крім того, судом апеляційної інстанції при розрахунку суми заборгованості за відсотками не враховано, що їх нарахування має здійснюватися не з повної суми заборгованості, а із залишку тіла кредиту, за винятком погашеної боржником суми.

Апеляційний суд не дослідив питання списання банком з боржника у 2015 році грошових сум у розмірі 1,93 Євро, 0,90 Євро, 30,05 Євро, що призвело до їх повторного стягнення.

Позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що07 червня 2006 року ЗАТ КБ "Приватбанк" (правонаступником якого є ПАТ КБ "Приватбанк") та ОСОБА_1 уклали договір про надання банківських послуг.

ОСОБА_1 виразив свою згоду, що підписана підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами Банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.uaскладає договір про надання банківських послуг. Відповідно до умов зазначеного договору банківські послуги включають: тип карти - VISA CFD, вид картки - особиста, валюта EUR, термін дії 2 роки, кредитний ліміт фінансовий, сума 1100,00 Євро, базова відсоткова ставка за кредитним лімітом на момент підписання договору 1,1% на місяць з розрахунку 360 днів у році. Термін дії кредитного ліміту збігається з терміном дії дебетної картки.

Відповідач отримав кошти за договором 07 червня 2006 року у розмірі встановленого кредитного ліміту, однак надалі свої зобов`язання за договором не виконував належним чином, що підтверджується розрахунком заборгованості, а тому станом на 30 серпня 2014 року заборгованість становить 2 540,69 Євро, яка складається із: заборгованості за кредитом - 1 464,16 Євро; заборгованості за процентами - 929,00 грн; заборгованості із судових штрафів - 147,53 Євро.

11 липня 2016 року відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Суди встановили, що строк дії картки VISA, яка видана позивачем відповідачу на підставі договору про надання банківських послуг від 07 червня 2006 року становить 2 роки, про це зазначено у договорі, доказів щодо продовження зазначеного договору на новий строк шляхом надання відповідачу картки з новим строком дії позивачем суду не надано.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку щодо пропуску позивачем позовної давності в частині стягнення заборгованості за кредитом.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник) та базового розміру відсотків, стягнути складові його повної вартості, зокрема, пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту, проценти за користування кредитними коштами.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).

Суд апеляційної інстанцій не врахував, що з позовом банк звернувся у січні 2015 року, тобто після закінчення строку кредитування, що свідчить про відсутність правових підстав для стягнення відсотків, нарахованих банком після закінчення строку кредитування.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб`єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Для окремих видів вимог законом установлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки після спливу строку кредитування або пред`явлення вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання в порядку частини другої статті 1050 ЦК України у позивача було відсутнє право нараховувати проценти за кредитом, тому вимоги позивача про стягнення таких процентів є необґрунтованими, що свідчить про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до спірних правовідносин.

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Тобто позовна давність може бути застосована лише щодо вимог про захист прав або інтересів. Оскільки на момент спливу строку кредитування у позичальника існувала поточна заборгованість, банк мав право пред`явити позичальнику вимоги про стягнення цієї заборгованості, проте в межах позовної давності.

З огляду на викладене, Верховний Суд зробив висновок, що відсутні підстави нараховувати проценти після закінчення строку кредитування, тобто з 08 червня 2008 року, а також пеню, штрафи за кредитом, а тому суд апеляційної інстанції необґрунтовано стягнув нараховані проценти за кредитним договором після закінчення строку кредитування, пеню та штрафи.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

З огляду на викладене, Верховний Суд, встановивши порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального права, дійшов висновку про скасування оскаржуваного судового рішенння в частині стягнення процентів, починаючи з 08 червня 2008 року, а також пені та штрафів та ухвалення нового рішення про відмову у позові у цій частині за безпідставністю, у іншій частині позову - рішення апеляційного суду підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Кіровоградської області від 08 грудня 2016 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення відсотків, нарахованих після 07 червня 2008 року, стягнення пені та штрафів за кредитним договором скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" до ОСОБА_1 про стягнення відсотків, нарахованих після 07 червня 2008 року, стягнення пені та штрафів за кредитним договором відмовити за безпідставністю.