розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_3 на постанову апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що його батько ОСОБА_2 після укладення нового шлюбу з 1999 року не проживає у спірному житловому приміщенні, участі в його утриманні не приймає, має інше постійне місце проживання.

У червні 2015 року ОСОБА_2 подав зустрічний позов, у якому просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити йому перешкоди у користуванні житловим приміщенням, вселити його до нього, зобов`язати ОСОБА_1 надати йому дублікати ключів.

Посилався на те, що проживав у спірній квартирі з сином ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_3 до 1998 року.

Після одруження у листопаді 1998 року переселився проживати до своєї дружини у квартиру АДРЕСА_2 .

На даний час його син чинить перешкоди у користуванні спірним житлом, тому просив захистити його право на користування та розпорядження ним.

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року, задоволено первісний позов ОСОБА_1 і визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 . У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що ОСОБА_2 змінив місце свого проживання у зв`язку із реєстрацією шлюбу та залишив житлову площу за місцем своєї реєстрації добровільно, з власної ініціативи.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 червня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Київського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 08 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судове рішення суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суди не з`ясували, чи не втратив ОСОБА_2 інтересу до вказаної квартири та чи наявні безумовні підстави вважати його таким, що втратив право користування жилим приміщенням, виходячи лише з того, що він проживає за іншою адресою зі своєю дружиною у квартирі, яка не належить ні йому, ні його дружині на праві власності; чи несе позивач якісь витрати з утримання спірної квартири за відповідача з огляду на те, що відповідач фактично не проживає у спірній квартирі, не споживає комунальні послуги.

У квітні 2017 року з позовом до суду звернулась ОСОБА_3, як третя особа із самостійними вимогами щодо предмета спору, в якому просила визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона з 1993 року проживає та зареєстрована у спірній квартирі разом зі своїм чоловіком ОСОБА_1 Батько її чоловіка ОСОБА_2, з 1998 року з ними не проживає. Добровільно вибув на постійне проживання в іншу квартиру, вивіз усі свої особисті речі.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Київського районного суду міста Одеси від 13 червня 2018 року первісний позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 та в задоволені позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 добровільно, з власної ініціативи залишив спірне житлове приміщення та до моменту розгляду справи у суді не намагався повернутись до нього.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 11 жовтня 2018 року рішення Київського районного суду міста Одеси від 13 червня 2018 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 та у задоволенні позову третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_3 відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .

Вселено ОСОБА_1 у квартиру АДРЕСА_1 .

Зобов`язано ОСОБА_1 передати ОСОБА_2 дублікати ключів від квартири АДРЕСА_1 .

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що ОСОБА_2 не втратив інтересу до спірної квартири, тому відсутні безумовні підстави вважати його таким, що втратив право користування нею.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційну скаргу також подала ОСОБА_3, яка, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції, застосувавши положення статті 107 ЖК Української РСР.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційні скарги аргументовані тим, що апеляційний суд неповно дослідив обставини справи, не надав їм належної правової оцінки та дійшов помилкових висновків при вирішенні спору.

ОСОБА_1 зазначає, що спірне житлове приміщення відноситься до державного житлового фонду, правовідносини щодо житлових прав громадян, в тому числі і питання щодо укладення та розірвання договору найму житлового приміщення, та визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням регулюються нормами ЖК України (5464-10) , на що апеляційний суд увагу не звернув.

Крім того, не врахував, що в судовому засіданні ОСОБА_2 визнав, що у 1998 році ним створена нова сім`я з ОСОБА_4, у зв`язку з чим він вибув на постійне місце проживання у житлове приміщення дружини АДРЕСА_2 та у спірній квартирі з цього часу не проживав.

ОСОБА_3 у своїй скарзі посилається, що суд апеляційної інстанції, встановивши, що ОСОБА_2 дійсно вибув із спірного житла 20 років, тому зробив помилкові висновки, які не відповідають нормам статті 107 ЖК Української РСР.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

ОСОБА_2 подав відзив, у якому просить залишити без задоволення касаційні скарги та без змін оскаржуване судове рішення як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалами Верховного Суду від 23 та 24 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3, про визнання особи такою, що втратила право користування житлом; зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Вузівський", ОСОБА_3, про зобов`язання не чинити перешкод у користуванні житлом та вселення; третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, та витребувано справу з Київського районного суду міста Одеси.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року вищезазначену справу призначено до судового розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що квартира АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду і знаходиться на балансі комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Вузівський".

На підставі розпорядження Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради від 01 березня 1999 року № 283 ОСОБА_2 уклав договір найму на квартиру АДРЕСА_1 .

На час укладення цього договору у квартирі, окрім ОСОБА_2, проживали та були зареєстровані його син ОСОБА_1 та дружина сина ОСОБА_3 .

Згідно зі свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2, виданим 28 листопада 1998 року відділом реєстрації актів громадянського стану Київської районної адміністрації виконкому Одеської міської ради, 28 листопада 1998 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 .

Також установлено та не заперечувалось самим ОСОБА_2, що після реєстрації шлюбу він став проживати зі своєю дружиною у квартирі АДРЕСА_2, де і проживає до теперішнього часу.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ОСОБА_1, часткового задоволення скарги ОСОБА_5 та скасування судового рішення суду апеляційної інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосування норм права

Порядок користування жилими приміщеннями у будинках державного та громадського житлового фонду регулюють положення статей 71, 72 ЖК Української РСР.

Стаття 71 ЖК Української РСР встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК Української РСР, який полягає в тому, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщенням за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин. Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач не довів. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (стаття 71 ЖК УРСР), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавства не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Згідно з статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України (1618-15) .

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Задовольняючи первісний позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 і позові ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 добровільно, з власної ініціативи залишив спірне житлове приміщення та до моменту розгляду справи у суді не намагався повернутись до нього.

Суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, зробив висновок про те, що місцевий суд вірно встановив факт непроживання ОСОБА_2 після укладення шлюбу з ОСОБА_4 у спірній квартирі, його переїзд до іншого житлового приміщення за місцем проживання своєї дружини.

Водночас, апеляційний суд відмовив у задоволенні первісного позову ОСОБА_1, мотивуючи рішення наявністю у ОСОБА_2 юридичного інтересу до квартири, що є предметом спору, зокрема, сплатою квартплати на підставі судового наказу, виданого Київським районним судом міста Одеси 25 листопада 2013 року, відсутністю у нього іншого житла та смертю дружини.

У постанові від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Позов, з яким звернувся ОСОБА_1 до суду, обґрунтовував наявністю підстав, передбачених статтями 71, 72 ЖК Української РСР.

Статтею 71 ЖК України встановлено 6-ти місячний строк збереження житлового приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його родини, а також вичерпаний перелік випадків за якими за особою, що тимчасово відсутня, зберігається житлове приміщення понад шість місяців. Відсутність особи понад встановлений строк повинна бути без поважних причин.

Суди обох інстанцій під час розгляду справи встановили факт непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі понад 15 років.

Поважність причин такого непроживання та наявність перешкод з боку ОСОБА_1 у користуванні ОСОБА_2 квартирою не встановили.

Сам ОСОБА_2 не заперечував, що після реєстрації шлюбу з ОСОБА_4 добровільно залишив спірне житло, переїхавши до житлового приміщення своєї дружини, де й проживає до теперішнього часу.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку та встановивши факт непроживання ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 понад шість місяців без поважних причин, суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного.

Правильним є й висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову третьої особи ОСОБА_3 з огляду на недоведеність нею обставин, передбачених статтею 107 ЖК Української РСР, на які вона посилалась як на обґрунтування своїх вимог.

Під час дослідження доказів та встановлення фактів у справі судом першої інстанції не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального закону, тому рішення суду є законним і обґрунтованим.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, встановивши дійсні обставини справи, дійшов помилкових висновку при вирішенні спору та не звернув увагу на те, що примусове погашення боргу на підставі виданого судом судового наказу не є підставою, яка б давала підстави вважати, що особа протягом тривалого часу не втратила інтерес до житлового приміщення.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Установивши, що апеляційний суд скасував судове рішення, яке відповідає закону, суд касаційної інстанції відповідно до статті 413 ЦПК України скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі рішення суду першої інстанції.

Головуючий	В. І. Крат

Судді:	Н. О. Антоненко

	В. І. Журавель

	Є. В. Краснощоков М. М. Русинчук