Вказував, що ОСОБА_2 неодноразово лікувалась у медичних закладах, зокрема, у КЗ "Обласна психіатрична лікарня с. Орлівка" Сарненського району Рівненської області з діагнозом: психічні та поведінкові розлади у вигляді афективного синдрому внаслідок вживання психостимуляторів, особисто-аномальний синдром у вигляді наркотичної залежності. Також перебувала на амбулаторному лікуванні у КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради та у КЗ "Острозька психіатрична лікарня" з приводу афективного синдрому внаслідок вживання психостимуляторів. Після здійснення суїцидальної спроби, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2017 року ОСОБА_2 було госпіталізовано в примусовому порядку у психіатричний стаціонар КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради, після огляду в якому комісією лікарів-психіатрів було встановлено, що ОСОБА_2 страждає на психотичний розлад, обумовлений вживанням наркотичних речовин та алкоголю з переважанням маніакальної симптоматики, антисоціальними діями, суїцидальними тенденціями.

Вважав, що враховуючи такий стан здоров`я ОСОБА_2, зумовлений її наркотичною залежністю, остання не тільки не здатна виконувати обов`язки щодо виховання їх спільних дітей, покладені на неї статтею 150 СК України, статтею 12 Закону України "Про охорону дитинства" та Конвенцією ООН "Про права дитини", а й становить небезпеку для їх життя і здоров`я, що є підставою для позбавлення її батьківських прав.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Позбавлено ОСОБА_2 батьківських прав відносно її малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_2 ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своїх малолітніх дітей, має розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю та наркотиків, суїцидальні наміри, з 2016 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога. При цьому, судом враховано, що відповідно до чинної Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10), наявний у ОСОБА_2 діагноз, з яким остання перебуває на диспансерному обліку: психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання алкоголю та наркотичних засобів, свідчить про психічну патологію, яка, згідно з 10 МКХ-10 та МКХ-9, що діяла раніше, мала назву "наркоманія" або "хронічний алкоголізм". Разом з тим, наявність цих хвороб у особи, відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 164 СК України є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Також судом враховано, що відповідач неодноразово притягалась до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173 КУпАП, що негативно впливає на моральний приклад та виховання дітей.

Допитана у судовому засіданні ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, пояснювала, що боїться маму та не бажає з нею спілкуватися, оскільки остання приходила до них до дому, в основному, в нічний час, вибивала вікна грюкала в двері. Зазначала також, що діти протягом трьох років не живуть та фактично не спілкуються з мамою, вона не проявляє до них материнської турботи, не цікавиться їх навчанням та успіхами, не піклується про них. Протягом останніх трьох років діти проживають разом з бабусею та татом, які про них піклуються, матеріально забезпечують.

Суд також зазначив, що про відсутність материнської турботи до дітей свідчить і той факт, що ОСОБА_2 фактично шантажувала позивача з вимогою надати їй кошти в обмін на дитину, що само по собі є аморальним. Крім того, суїцидальні наміри з боку відповідачки, її неодноразове лікування, а також залишення в небезпеці своїх дітей, які враховуючи їх вік, не здатні про себе піклуватись, та можуть нашкодити собі, перебуваючи без стороннього догляду, свідчить про небезпеку залишення їх з матір`ю. На противагу вищенаведеному, перебуваючи поряд з батьком та бабусею, діти почувають себе в безпеці та комфорті. Образ батька викликає в дітей позитивні, доброзичливі емоції, діти почувають себе радісно.

Висновком органу опіки та піклування Рівненського міськвиконкому Рівненської міської ради від 23 листопада 2017 року комісія вважала за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно її малолітніх дітей. При цьому, при прийнятті повторного рішення про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, комісією було досліджено ряд документів та матеріалів, серед яких: матеріально-побутові умови проживання малолітніх дітей за адресою проживання батька, ОСОБА_1, по АДРЕСА_1, які є задовільними, в квартирі створені всі умови для проживання та виховання дітей, діти забезпечені всім необхідним, мають робочі місця, місця для навчання та відпочинку; інформація зі ЗОШ № 27, ученицями якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно якої вихованням та забезпеченням дітей займається виключно їх батько - ОСОБА_1, а мама - ОСОБА_2 жодного разу не поцікавилась успіхами та навчанням дітей; пояснення дітей, отримані службою під час бесіди з ними, згідно яких саме батько турбується про них, забезпечує їх всім необхідним, мама не проявляє материнської турботи та любові, не спілкується з ними; довідка КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради, згідно якої ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з 2016 року, виписка КЗ "Обласна психіатрична лікарня с. Орлівка" Рівненської обласної ради з історії хвороби ОСОБА_2, та інше. У своїй заяві, яка надійшла до служби у справах дітей поштою, ОСОБА_2 вказувала, що проходить психосоціальну реабілітацію в реабілітаційному центрі "Волна+" у м. Івано-Франківськ, заперечувала проти позбавлення її батьківських прав, однак у домовлений час на засідання комісії не з`явилась, про причини неявки не повідомила, на телефонний дзвінок не відповіла, що, на думку суду, свідчить про відсутність зацікавленості з боку відповідача у розгляді даного питання.

Враховуючи поведінку відповідача в сім`ї та суспільстві суд першої інстанції виходив з того, що даний випадок є винятковим, коли матір є вкрай небезпечною для своїх дітей, і з метою забезпечення якнайкращих їх інтересів дійшов висновку щодо позбавлення відповідача батьківських прав стосовно її малолітніх дітей.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 18 квітня 2019 року апеляційна скарга ОСОБА_2 залишена без задоволення. Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 грудня 2018 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що позбавлення відповідачки батьківських прав хоч і є крайнім заходом, однак це відповідатиме інтересам малолітніх дітей. Батько робить усе можливе для належного виховання дітей, тоді як поведінка відповідачки в сім`ї, яка полягає у свідомому нехтуванні своїми батьківськими обов`язками, систематичних непоодиноких випадках її неадекватної поведінки, у тому числі і по відношенню до дітей, призвели до втрати дітьми почуття психологічного комфорту та стану суб`єктивного благополуччя; діти зазнавали з боку матері психологічного пригнічення, стали її боятися. За таких умов мати фактично стала для власних дітей емоційно недоступною, що унеможливлює виконання нею батьківських (материнських) функцій. Репутація матері в очах суспільства, у тому числі серед однолітків (однокласників) її дітей, спричиняє виникнення у них психологічного стресу, що призвело до необхідності звернення за кваліфікованою допомогою до спеціалістів: психолога, психіатра. ОСОБА_2 не цікавиться здоров`ям, успіхами, розвитком своїх дітей. Обставини ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню малолітніх дітей, неодноразове залишення їх напризволяще, зловживання нею алкоголем та наркотичними речовинами, підтверджено чисельними доказами, показаннями свідків, які досліджені судом першої інстанції та яким надано належну правову оцінку. Свідком ОСОБА_6 підтверджена обставина вимагання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 грошей за повернення доньки ОСОБА_7, яку вона раніше нього забрала зі школи, що, на думку суду, вказує на відсутність материнського відношення до дитини. Отже, є всі передбачені законом підстави для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2019 року представник ОСОБА_2 - адвокат Негрей О. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просив оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 569/8875/17 із Рівненського міського суду Рівненської області.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 липня 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що, суди не прийняли до уваги те, що згідно пункту 4 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він є хронічними алкоголіками або наркоманами. Проте, ОСОБА_2 не є ані хронічним алкоголіком, ані наркоманом. До психіатричного стаціонарного відділення відповідача було госпіталізовано примусово. За фактом незаконного поміщення її в психіатричний заклад здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні. Сам факт перебування відповідача на лікуванні у психіатричному закладі не свідчить про наявність у неї хронічного захворювання на алкоголізм чи наркоманію. Вказує, що ОСОБА_2 не ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дітей, а не має такої змоги через перепони позивача. Кожна спроба відповідача наблизитися до дітей закінчується викликом поліції.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені у відповідності до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставини справи, в межах наданих суду повноважень; судом вірно застосовані норми матеріального права та дотримано норми процесуального права, доводи касаційної скарги вважав безпідставними.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 03 лютого 2017 року розірвано (а.с. 11-12).

Від спільного подружнього життя сторони мають трьох малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, місце проживання яких, згідно вказаного вище судового рішення, визначено з батьком, ОСОБА_1 (а.с. 8, 9, 10).

Питання щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітніх дітей розглядалось неодноразово.

Згідно з висновками органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20 липня 2016 року та від 23 листопада 2017 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Так, при прийнятті повторного рішення від 23 листопада 2017 року про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав комісією враховано матеріально-побутові умови проживання малолітніх дітей за адресою проживання батька, які є задовільними, в квартирі створені всі умови для проживання та виховання дітей, діти забезпечені всім необхідним, мають робочі місця, місця для навчання та відпочинку; інформація зі школи, згідно якої вихованням та забезпеченням дітей займається виключно їх батько - ОСОБА_1, а мама - ОСОБА_2 жодного разу не поцікавилась успіхами та навчанням дітей; пояснення дітей, отримані службою під час бесіди з ними, згідно яких саме батько турбується про них, забезпечує їх всім необхідним, мама не проявляє материнської турботи та любові, не спілкується з ними; інформацію з відділу поліції, згідно якої протягом 2017 року були зареєстровані звернення ОСОБА_1 щодо ОСОБА_2, яка вчиняла дебоши та конфлікти, поводила себе неадекватно, погрожувала пошкодити майно за адресою проживання дітей і батька; медичні документи щодо психічного стану ОСОБА_2 та інше. Комісія дійшла висновку, що всупереч вимогам статей 150, 180 СК України ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки щодо виховання та утримання дітей, не проявляє материнської турботи та любові, не спілкується з ними Поведінка матері не відповідає вимогам сімейного законодавства та суперечить інтересам дітей (а.с. 61-64).

Згідно виписки з історії хвороби № 376 з КЗ "Обласна психіатрична лікарня с. Орлівка" Рівненської області, ОСОБА_2 в період з 14 лютого 2016 року по 23 лютого 2016 року перебувала у вказаному закладі на стаціонарному лікуванні, до якого поступила за рішенням чергового лікаря Обласної психіатричної лікарні, що пов`язано з її суспільно небезпечною поведінкою (погрози родичам розправою та висловлювання суїцидальних намірів). Діагноз: психічні та поведінкові розлади у вигляді афективного синдрому внаслідок вживання психостимуляторів (а.с. 104).

Відповідно довідки КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної Ради від 04 липня 2017 року ОСОБА_2 перебуває на диспансерному обліку у лікаря-психіатра з 2016 року з приводу хронічного психічного захворювання; перебувала на стаціонарному лікуванні в психіатричному стаціонарному відділенні КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної Ради з 18 лютого по 20 лютого 2017 року з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок вживання наркотичних речовин та алкоголю, стан залежності з антисоціальними діями; з 16 травня по 15 червня 2017 року перебувала на стаціонарному лікуванні з діагнозом: психотичний розлад, обумовлений вживанням наркотичних речовин та алкоголю з переважанням маніакальної симптоматики, антисоціальними діями, суїцидальними тенденціями (а.с. 35).

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 травня 2017 року у справі № 569/7973/17 за заявою КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради, заінтересована особа - ОСОБА_8 про госпіталізацію ОСОБА_2 останню було госпіталізовано у примусовому порядку в психіатричний стаціонар до КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради. Як встановлено у вищевказаному рішенні, 23 травня 2017 року ОСОБА_2 була оглянута комісією лікарів-психіатрів, якими було виявлено, що ОСОБА_2 страждає на наркотичний розлад, обумовлений вживанням наркотичних речовин та алкоголю з переважанням маніакальної симптоматики, антисоціальними діями, суїцидальними тенденціями. Вказане рішення набрало законної сили (а.с. 23-24).

Згідно довідки КЗ "Обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф" Рівненської обласної ради від 08 грудня 2017 року, 20 листопада 2017 року на Рівненську станцію екстреної (швидкої) медичної допомоги надійшов виклик за адресою: м. Рівне, вул. Дубенська, 44 щодо ОСОБА_2, попередній діагноз: поведінкові розлади на фоні вживання алкоголю; від огляду та допомоги категорично відмовилась; доставлена в обласний центр психічного здоров`я населення. Наявний діагноз та підпис чергового лікаря (а.с. 89).

Згідно з довідкою КЗ "Рівненський обласний центр психічного здоров`я населення" Рівненської обласної ради від 25 квітня 2018 року, ОСОБА_2 доставлялась каретою швидкої медичної допомоги в наркологічне стаціонарне відділення даного медичного закладу з діагнозом: гостра алкогольна інтоксикація; з 2016 року перебуває на диспансерному обліку у лікаря-нарколога з приводу поєднаного вживання алкоголю та наркотичних речовин; 18 лютого 2017 року та 14 лютого 2018 року доставлялась в наркологічне стаціонарне відділення на огляд з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння (а.с. 106).

Згідно консультативного висновку від 28 лютого 2018 року, виданого лікарем-психіатром ОСОБА_9, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, має діагноз: трихотиломанія, дитячий тривожний розлад. Призначене лікування, в тому числі заняття з психологом (а.с. 95).

З листів начальника Рівненського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області від 30 березня 2017 року, від 11 травня 2017 року, 28 лютого 2018 року, 21 березня 2018 року, вбачається, що відносно ОСОБА_2 складались адміністративні протоколи про правопорушення, передбачені статтею 173 КУпАП (а.с. 14, 15, 87, 88, 108).

З постанов Рівненського міського суду вбачається, що ОСОБА_2 неодноразово притягувалась до адміністративної відповідальності за порушення громадського порядку в стані сп`яніння (а.с. 16, 17, 40, 123, 125-126, 149-150).

Згідно витягу з офіційного сайту Рівненського міського суду Рівненської області станом на 07 травня 2018 року в провадженні Рівненського міського суду знаходиться ряд матеріалів про адміністративні правопорушення стосовно ОСОБА_2 (а.с. 109).

Відповідно до листа начальника Рівненського відділу поліції ГУ НП в Рівненській області від 01 грудня 2017 року, здійснюється досудове розслідування по кримінальному провадженні № 12016180010007458 за частиною першою статті 151 КК України за фактом незаконного поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової особи, вчиненого відносно ОСОБА_2 (а.с. 69).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Негрея О. М. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з вимогами частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України (254к/96-ВР) , Конвенцією Організації Об`єднаних Націй про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція ООН про права дитини) про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції ООН про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Згідно з частиною першою статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Відповідно до статті 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

Як вбачається з обставин справи, звернувшись до суду, позивач стверджував про ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення у справі "Хант проти України", заява № 31111/04, від 07 грудня 2006 року).

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "Мамчур проти України" заява № 10383/09, від 16 липня 2015 року).

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухвалюючи рішення в справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення у справі "Ньяоре проти Франції", заява № 39948/16, від 18 грудня 2008 року).

Отже, відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава-відповідач повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (рішення у справі " Скоццарі та Дж`юнта проти Італії", заяви № 39221/98, 41963/98, від 13 липня 2000 року).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках, при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи, відмовити в позові про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Ухвалюючи таке рішення, суд має право вирішити питання про відібрання дитини у відповідача і передачу органам опіки та піклування(якщо цього потребують її інтереси), але не повинен визначати при цьому конкретний заклад (пункт 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (v0003700-07) ).

Аналізуючи вказані роз`яснення, суд першої інстанції виходив з того, що звернення позивача з позовною вимогою про позбавлення відповідача батьківських прав є не першим, однак поведінка відповідачки та її ставлення до дітей не змінились, а навпаки погіршились, є небезпечною та не відповідає інтересам дітей, а тому суд не вбачав підстав для застосування вищевказаної процедури до відповідачки та відмови у позові.

Судами враховано, що питання щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її малолітніх дітей розглядалось неодноразово.

Так, згідно з висновками органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 20 липня 2016 року та від 23 листопада 2017 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 батьківських прав стосовно малолітніх дітей.

Зокрема, у висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Рівненської міської ради від 23 листопада 2017 року комісія зазначила, що всупереч вимогам статей 150, 180 СК України ОСОБА_2 не виконує батьківські обов`язки щодо виховання та утримання дітей, не проявляє материнської турботи та любові, не спілкується з ними Поведінка матері не відповідає вимогам сімейного законодавства та суперечить інтересам дітей.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з наявності підстав, передбачених частиною першою стаття 164 СК України, для про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Суди виходили з того, що позбавлення відповідачки батьківських прав відповідатиме інтересам малолітніх дітей, оскільки відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо своїх малолітніх дітей, тоді як батько робить усе можливе для належного виховання та забезпечення дітей.

Судами враховано, що постановами Рівненського міського суду Рівненської області відповідача неодноразово було визнано винною у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених статтею 173 КУпАП, що негативно впливає на моральний приклад та виховання дітей.

Суд першої інстанції зазначив, що про відсутність материнської турботи до дітей свідчить і той факт що ОСОБА_2 фактично шантажувала позивача з вимогою надати їй кошти в обмін на дитину, що само по собі є аморальним, а суїцидальні наміри з боку відповідачки, її неодноразове лікування, а також залишення в небезпеці своїх дітей, які враховуючи їх вік, не здатні про себе піклуватись, та могли нашкодити собі, перебуваючи без стороннього догляду, свідчить про небезпеку залишення їх з матір`ю. Натомість поряд з батьком та бабусею діти почувають себе в безпеці та комфорті. Образ батька викликає в дітей позитивні, доброзичливі емоції, діти почувають себе радісно.

Крім того, при дослідженні доказів по даній справі, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 має розлади психіки та поведінки внаслідок вживання алкоголю та наркотиків зі шкідливими наслідками, з 2016 року перебуває на диспансерному обліку в лікаря-нарколога з діагнозом: психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання алкоголю та наркотичних засобів, а тому, суд дійшов висновку, що даний випадок є винятковим, коли матір є вкрай небезпечною для своїх дітей, враховуючи стан її здоров`я, в тому числі її психічний стан.

Судом першої інстанції також враховано, що відповідно до чинної Міжнародної статистичної класифікації хвороб та споріднених проблем охорони здоров`я десятого перегляду (МКХ-10), наявний у ОСОБА_2 діагноз, з яким остання перебуває на диспансерному обліку: психічні та поведінкові розлади внаслідок поєднаного вживання алкоголю та наркотичних засобів, свідчить про психічну патологію, яка, згідно з 10 МКХ-10 та МКХ-9, що діяла раніше, мала назву "наркоманія" або "хронічний алкоголізм".Разом з тим, наявність цих хвороб у особи, відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 164 СК України є безумовною підставою для позбавлення її батьківських прав.

Верховний Суд виходить з того, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на перше місце визначив "найкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, тому у цій справі, з урахуванням встановлених фактичних обставин, суди дійшли обґрунтованого висновку, що позбавлення батьківських прав матері щодо малолітніх дітей є крайнім заходом впливу.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що до психіатричного закладу відповідача було госпіталізовано незаконно, сам факт перебування відповідача на лікуванні у психіатричному закладі не свідчить про наявність у неї хронічного захворювання на алкоголізм чи наркоманію, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки в матеріалах справи наявні докази того, що відповідач до психіатричних закладів госпіталізувалась неодноразово та за направленням лікарів.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищезгаданої статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.