розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Гадя цького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року у складі судді Киричка С. А. та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Кривчун Т. О., Бондаревської С. М., Кузнєцової О. Ю.,

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Ціпківської територіальної громади, треті особи: приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М., ОСОБА_4, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що з 1998 року він проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок з допоміжними господарськими будівлями, що розташовані на території Ціпківської сільської ради. Проте приватний нотаріус Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М. відмовила йому у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим що, він пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини, визначений статтею 1270 ЦК України.

Посилаючись на викладене, позивач просив встановити юридичний факт його проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_5, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, із 1998 року до дня її смерті; встановити факт прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 ; визнати за ним право власності на спадкове майно, що залишилось після померлої ОСОБА_5 .

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 із померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5 із 1998 року до дня її смерті. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що матеріалами справи у повній мірі підтверджено факт проживання позивача із померлою ОСОБА_5 із 1998 року до дня її смерті. При цьому, відмовляючи у задоволені інших вимог, суд вказав, що позивачем обраний неефективний спосіб захисту свого права шляхом заявлення позовної вимоги про встановлення факту прийняття спадщини та не конкретизовано спадкове майно, на яке він просить визнати право власності.

Постановою Апеляційного суду Полтавської області від 02 квітня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення місцевого суду, суд апеляційної інстанції виходив із відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 та визнання за ним права власності на спадкове майно. Позивачем обрано неефективний спосіб захисту свого цивільного права, оскільки за наявності відмови нотаріуса в оформленні спадщини у зв`язку з тим, що постійне проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем - ОСОБА_5 на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, позивачу необхідно подати позов не про встановлення факту прийняття спадщини, а заяву (позов) про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав до Верховного Судукасаційну скаргу на рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 квітня 2018 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення у частині відмови у задоволенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на спадкове майно і ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що судом першої інстанції не визначено належного відповідача; суд не визначив статус третьої особи ОСОБА_4 (із позовними вимогами чи без таких).

У вересні 2018 року ОСОБА_4 подала до суду відзив на касаційну скаргу у якому зазначила, що ОСОБА_5 склала на неї заповіт, вона здійснила її поховання, а за життя допомагала їй. Факт проживання позивача з ОСОБА_5 дає право на спадкування в четверту чергу, але не право на встановлення факту прийняття спадщини. У всіх документах поданих до суду позивач вказує, що проживає на АДРЕСА_1, тоді як в обґрунтування своїх вимог вказує на те, що проживав разом із спадкодавцем та є таким, що прийняв спадщину.

У вересні 2018 року голова Ціпківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області подав до суду відзив на касаційну скаргу у якому вказав на те, що належним відповідачем у справі має бути ОСОБА_4, а не Ціпківська територіальна громада.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

За змістом статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанції підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судом встановлено, що відповідно до державного акта на право власності на землю серії Р2 № 600123, виданого 18 грудня 2001 року, ОСОБА_5 на праві приватної власності належала земельна ділянка площею 6,040 га на території Ціпківської сільської ради Гадяцького району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Акт зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3660.

За життя ОСОБА_5 склала заповіт від 26 жовтня 1998 року, згідно з яким заповіла належний їй житловий будинок із господарськими будівлями та землю ОСОБА_1 .

Відповідно до актового запису № 11, складеного Ціпківською сільською радою Гадяцького району Полтавської області, ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про смерть від 28 листопада 2013 року серії НОМЕР_2 .

12 грудня 2013 року за заявою ОСОБА_4, приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М. відкрито спадкову справу № 238/2013 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що він у встановлений законом строк не звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5, а тому він має право на спадкування за законом, як особа, яка проживала із спадкоємцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач надав суду належні та допустимі докази про те, що він разом із ОСОБА_5 проживав однією сім`єю без реєстрації шлюбу, починаючи з 1998 року і до дня її смерті.

Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Заборона зворотної дії є однією з важливих складових принципу правової визначеності.

Принцип неприпустимості зворотної дії в часі нормативних актів знайшов своє закріплення в міжнародно-правових актах, зокрема і в Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (995_004) (стаття 7).

Водночас Конституція України (254к/96-ВР) передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів у часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.

Пунктом 1 розділу VII Прикінцевих положень Сімейного кодексу України (2947-14) визначено, що цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (435-15) , тобто з 01 січня 2004 року.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться в пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) , до сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються лише в частині тих прав і обов`язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права та обов`язки визначаються на підставах, передбачених СК України (2947-14) .

Таким чином, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу набув юридичного значення після набрання чинності СК України (2947-14) та ЦК України (435-15) з 01 січня 2004 року. Кодекс про шлюб та сім'ю (2006-07) УРСР не передбачав юридичних наслідків для чоловіка та жінки, які проживала разом без реєстрації шлюбу.

Крім того, частиною другою статті 3 СК України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.

Постановою Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року № 6-97цс11, ухваленою за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, сформульовано обов`язкову для усіх судів України правову позицію щодо визначення ознак сім`ї при встановленні наявності чи відсутності фактичних шлюбних стосунків та визначено, що положення частини другої статті 3 СК України стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та задовольнив позов у частині встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_5 та ОСОБА_1 у період із 1998 року до дня смерті ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_1 року, оскільки встановлення факту проживання однією сім`єю у період до 01 січня 2004 року не передбачено Кодексом законів про шлюб та сім`ю України.

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції в цій частині позовних вимог та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо висновків судів про відмову у задоволенні вимог ОСОБА_1 про встановлення факту прийняття ним спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_5 .

На підставі частини п`ятої статті 1268 ЦК України спадщина належить спадкоємцю незалежно від часу її прийняття з часу відкриття спадщини.

Відповідно до частини третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника.

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

Таким чином, враховуючи положення статей 1268, 1269 ЦК, мова може йти лише про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, якщо спадкові правовідносин виникли після набрання чинності ЦК (після 01 січня 2004 року).

Отже, Верховний Суд погоджується із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні вимоги позивача про встановлення факту прийняття ним спадщини, оскільки чинним законодавством прийняття спадщини пов`язане із іншими обставинами, а саме: проживанням зі спадкодавцем на час відкриття спадщини (частина третя статті 1268 ЦК України).

Щодо відповідача у справі

Відповідно до частини першої статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.

У той же час кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття (частина друга статті 1258 ЦК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. (частини перша та третя статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи судом першої й апеляційної інстанцій).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, відповідачами у справах про спадкування є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Із матеріалів справи убачається, що 12 грудня 2013 року за заявою ОСОБА_4, приватним нотаріусом Гадяцького районного нотаріального округу Заєць Н. М. відкрито спадкову справу № 238/2013 щодо майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ку ОСОБА_5 .

З урахуванням того, що ОСОБА_4 є спадкоємицею п`ятої черги за законом і у встановлений законом строк звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, а інших спадкоємців не встановлено, Верховний Суд дійшов висновку про те, що Ціпківська територіальна громада є неналежним відповідачем у справі.

На стадії касаційного розгляду справи суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на вимоги процесуального закону.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Судам належало для правильного вирішення справи на підставі наявних у матеріалах справи доказів визначитися із колом спадкоємців щодо майна померлої ОСОБА_5 та належним відповідачем у справі. Крім того, судами неправильно застосовані норми матеріального права у частині вимог позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, а тому Верховний Суд вважає, що справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки судом першої інстанції допущені порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції в межах наданих йому повноважень не усунув зазначені порушення, а суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій, судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення зазначених вище фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Керуючись статтями 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 21 грудня 2017 року, додаткове рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 19 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Полтавської області від 02 квітня 2018 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.