розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року в складі колегії суддів: Рубан С. М., Желепа О. В., Іванченко М. М.,

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 28 грудня 2010 року між нею та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідач отримав від неї грошові кошти у розмірі 1 100,00 євро, що еквівалентно 30 697,00 грн, та зобов`язувався повернути борг у строк до 28 грудня 2015 року. Проте відповідач не виконав умови укладеного договору, допустив прострочення грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, та відшкодування моральної шкоди, спричиненої порушенням прав позивача.

Посилаючись на вказані обставини, в остаточному варіанті своїх позовних вимог просила стягнути з відповідача в її користь суму позики 1 100 євро, що еквівалентно 30 697 грн, 3 % річних у розмір 560,12 грн, 736,73 грн інфляційних втрат, 2 000 грн на відшкодування моральної шкоди та судові витрати.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 100,00 євро, що еквівалентно 30 177,40 грн, 736,73 грн - індекс інфляції, 560,12 грн - 3 % річних та 551,20 грн судового збору, а всього 32 025,45 грн.

В задоволенні позову в іншій частині відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було сплачено 2 500,00 Євро за оренду квартири, в якій проживав відповідач, при цьому останній вказані грошові кошти особисто не отримував. Проте, суд першої інстанції не вважав вказану обставину такою, що дає підстави для звільнення відповідача від обов`язку з виконання прийнятого ним зобов`язання з повернення цих грошових коштів частинами у строк до 31 грудня 2015 року, як було передбачено умовами розписки від 28 грудня 2014 року.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Апеляційний суд виходив з того, що розписка, якою позивач обґрунтовує позовні вимоги, не підтверджує факт укладення договору позики між сторонами. При цьому суд першої інстанції встановивши, що відповідач грошових коштів за договором позики не отримував, дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову, допустивши порушення норм матеріального права.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У квітні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу та клопотання, у яких, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 вказала, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку щодо передачі грошових коштів не відповідачу, а доньці позивача. Крім того, в розписці від 28 грудня 2014 року зафіксована обставина повернення відповідачем частково суми боргу в розмірі 200,00 євро, що є доказом визнання боргу відповідачем. На переконання позивача, сам факт видачі відповідачем розписки є підтвердженням отримання за цією розпискою грошових коштів. При цьому дата видачі розписки є датою отримання грошових коштів.

Відзив/заперечення на касаційну скаргу

У вересні 2017 року на адресу суду від відпвідача надійшло заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому зазначено, що безпосередньо гроші від позивача він не отримував, а розписка від 28 грудня 2014 року не підтверджує факт укладення договору позики між сторонами, оскільки не містить умов отримання ним в борг із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2017 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1

На виконання вимог підпункту 4 пункту 1 Розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) 05 червня 2018 року справа передана до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 16 вересня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28 грудня 2014 року ОСОБА_2 написав розписку, за умовами якої взяв на себе зобов`язання повернути до 31 грудня 2015 року грошові кошти сплачені ОСОБА_1 за його проживання у квартирі в Німеччині в сумі 2 400,00 євро.

Також встановлено, що відповідач частково повернув борг у розмірі 1 300,00 євро.

ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав належним чином та не повернув борг у повному обсязі, що підтверджується наявною у позивача оригіналом розписки від 28 грудня 2014 року.

У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

Згідно статті 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Такий же висновок зроблений Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та постанові від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16.

Аналіз частини другої статті 1047 ЦК України дозволяє зробити висновок, що розписка не є формою договору, а може лише підтверджувати укладення договору позики. По своїй суті розписка позичальника є тільки замінником письмової форми договору позики, оскільки вона підписується тільки позичальником.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зроблено висновок, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі -"non concedit venirecontra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Оскільки відповідач виданою ним розпискою підтвердив наявність в нього боргу перед ОСОБА_1, який зобов'язувався повернути до 31 грудня 2015 року, суд першої інстанції, враховуючи часткове погашення боргу в розмірі 1 300 євро, обґрунтовано стягнув з відповідача решту заборгованості в сумі 1 100 євро з нарахованими на цю суму 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання на підставі статті 625 ЦК України.

Водночас судом першої інстанції безпідставно стягнуто з відповідача на користь позивача на підставі наведеної норми права інфляційні втрати в розмірі 736,73 грн, оскільки ці втрати стосуються випадків визначення грошових зобов`язань в національній валюті - гривні, в той час як спірні правовідносини стосувались виконання грошового зобов`язання, вираженого в іноземній валюті - євро.

У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в зазначеній частині підлягає скасування з ухваленням нового рішення про відмову в цій частині позовних вимог.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Таким чином, рішення апеляційного суду, яким скасоване рішення суду першої інстанції в частині стягнення боргу та 3 % річних, яке відповідає закону, належить скасувати і залишити в силі рішення суду першої у вказаній частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції щодо стягнення інфляційних втрат підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цієї частини вимог.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 14 березня 2017 року скасувати.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 736,73 грн інфляційних втрат скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.

В задоволенні вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат відмовити.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 боргу в сумі 1 100,00 євро, що еквівалентно 30 177,40 грн, 3 % річних в сумі 560,12 грн залишити в силі.