розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року у складі колегії суддів: Воробйової І. А., Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А.,

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

(далі - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", банк) у грудні 2016 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2013 року (б/н) у розмірі 41 399, 82 грн.

Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що відповідно до укладеного 15 травня 2013 року договору (б/н) відповідач отримав кредит у розмірі 4 100, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами Банку складає між ним та банком договір.

Банк свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 31 жовтня 2016 року має заборгованість у розмірі 41 399, 82 грн, яка складається з: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом; 32 047, 17 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 095, 59 грн - заборгованість за пенею та комісією; штрафи відповідно до підпункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, зокрема, 500, 00 грн (фіксована частина) та 1 947, 61 грн (процентна складова).

Посилаючись на норми статей 509, 525- 527, 530, 598, 599, 610, 615, 629, 1050, 1054 ЦК України та умови укладеного між сторонами договору, банк просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість у розмірі 41 399, 82 грн за кредитним договором (б/н) від 15 травня 2013 року, яка складається з: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом; 32 047, 17 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 095, 59 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500, 00 грн - штраф (фіксована частина); 1 947, 61 грн - штраф (процентна складова).

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач зазначив про необґрунтованість розрахунків позивача та застосування ним завищених процентних ставок під час нарахування відсотків, просив застосувати наслідки пропуску позовної давності за наявності підстав для цього.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року позов ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість за кредитним договором від 15 травня 2013 року в розмірі 12 439, 28 грн, а саме: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом, 4 465, 70 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 3 095, 59 грн - заборгованість за комісією; 1 068, 54 грн - штрафи. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що, дослідивши розрахунки заборгованості, встановлено, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 12 439, 28 грн, з яких: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом, 4 465, 70 грн - заборгованість за процентами, 3 095, 59 грн - заборгованість за комісією, штраф - 568, 54 грн (процентна складова) та 500, 00 грн (фіксована складова). Твердження відповідача про нарахування позивачем пені за порушення строку погашення кредиту суд визнав необґрунтованим, оскільки з доданого до позовної заяви розрахунку заборгованості не встановлено нарахування позивачем пені. Також суд першої інстанції зробив висновок, що недоведеним є твердження про пропуск позивачем трирічного строку позовної давності, а саме відповідач не спростував будь-якими належними доказами погашення ним процентів за кредитним договором 23 жовтня 2013 року в сумі 112, 04 грн та 31 березня 2014 в сумі 45, 38 грн.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено. Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року скасовано, ухвалено нове рішення. Позовні вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" заборгованість у розмірі 41 399, 82 грн за кредитним договором від 15 травня 2013 року (б/н), яка складається з: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом; 32 047, 17 грн - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 3 095, 59 грн - заборгованість за пенею та комісією; 500, 00 грн - штраф (фіксована частина); 1 947, 61 грн - штраф (процентна складова).

Задовольняючи апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", суд апеляційної інстанції зробив висновок, що суд першої інстанції в недостатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи позивача та дав їм неналежну правову оцінку, внаслідок чого ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині необхідно скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" про стягнення процентів за користування кредитом задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" проценти за користування кредитом у розмірі 32 047, 17 грн. Апеляційний суд зазначив, що виходячи з обізнаності ОСОБА_1 з умовами і правилами, тарифами, які разом з заявою, підписаною позичальником складають кредитний договір від 15 травня 2013 року (б/н), невиконання останнім передбаченого цим договором обов`язку отримувати виписки про стан картрахунків та про здійснені операції за картрахунками не є підставою вважати, що банк не виконав свого обов`язку про повідомлення клієнта про зміну тарифів.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у червні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року та залишити в силі рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник зазначає, що апеляційний суд не врахував, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) . Заявник заперечує застосування підвищеної процентної ставки, оскільки не надав згоду, банк не повідомляв його про зміни умов кредитування. Також ОСОБА_1 зазначає, що не підписував Умови та Правила надання банківських послуг, а тому вони не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 вересня 2017 відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України (1618-15) ) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у червні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції застосовані положення статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року

№ 1618-IV, далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 15 травня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" укладено договір про надання банківських послуг, який складається із заяви клієнта, пам`ятки клієнта, Умов та Правил надання банківських послуг, а також Тарифів, що підтверджується заявою відповідача від 15 травня 2013 року.

ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 4 100, 00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30, 00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 15 травня 2013 року, наданого банком, відповідач станом на 31 жовтня 2016 року мав заборгованість у розмірі 41 399, 82 грн, яка складається з: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом; 32 047, 17 грн - заборгованість за процентам за користування кредитом; 3 095, 59 грн - заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до підпункту 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500, 00 грн - штраф (фіксована частина), 1 947, 61 грн - штраф (процентна складова).

Дослідивши матеріали справи, суд першої інстанції встановив, що станом на 31 жовтня 2016 року ОСОБА_1 мав заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 370, 74 грн, а саме: 3 809, 45 грн - заборгованість за кредитом; 4 465, 70 грн - заборгованість за процентами; 3 095, 59 грн - заборгованість за комісією. У зв`язку з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір штрафу у 5 % від суми заборгованості має дорівнювати 11 370, 74*5 % = 568, 54 грн, а загальна сума заборгованості відповідача з урахуванням штрафних санкцій становить: 11 370, 74 грн + 568, 54 грн + 500, 00 грн (фіксована сума штрафу) = 12 439, 28 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Під час оцінки застосування судами норм матеріального права до спірних правовідносин Верховний Суд застосовує їх системний аналіз.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець, організація, що здійснює підприємницьку діяльність з метою отримання прибутку, та є професійним учасником ринку надання кредитно-фінансових послуг (в цьому випадку - ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, то вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Сенс договору приєднання полягає у тому, що його умови визначені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних умовах та можуть бути прийняті іншою стороною не інакше ніж шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому. Тобто дійсно вільною в цьому випадку є воля виключно однієї сторони - тієї, яка пропонує для укладення договору саме формуляр (тобто банк). Інша сторона виявляє волю до укладення цього договору лише на стадії висловлення власної волі шляхом прийняття умов такого договору в цілому. Проте не повинно виникати сумнівів у тому, чи дійсно та які саме умови, викладені у формулярі або іншій стандартній формі, приймає позичальник.

У ситуації, коли є сумніви у тому, чи прийняті та які саме умови прийнято споживачем - позичальником, умови не можуть вважатися такими, що прийняті ним в цілому.

Конструкція договору приєднання, викладена у частині першій статті 634 ЦК України, полягає не у тому, що споживач зобов`язаний самостійно ознайомитися з умовами і правилами надання послуг, пропонованими однією стороною, а у тому, що споживач може лише до них приєднатися, не маючи можливості обговорювати умови договору приєднання, пропонуючи свої зміни, тощо. Проте сама воля споживача на приєднання до певних умов такого договору, має бути однозначною та свідчити про певне її спрямування на досягнення згоди саме на певних умовах, запропонованих банком.

У законі як загальне правило визначено, що договір приєднання має викладатися на формулярі або іншій стандартній формі, яка має засвідчувати усі прийняті споживачем умови такого договору.

За змістом статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 15 травня 2013 року б/н відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, зокрема, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому під час звернення до суду позивачем долучено до позовної заяви копію Умов і Правил надання банківських послуг, які не містять підпису позичальника, у яких передбачено, що клієнт зобов`язується погашати заборгованість за кредитом, сплатити нараховані за весь період користування кредитом відсотки, винагороду та неустойку (штраф, пеню).

Аналізуючи зміст наданих Умов, Верховний Суд визнає неможливим встановити момент набрання ними чинності та орган управління юридичною особою, уповноважений приймати та затверджувати зазначений локальний нормативний акт, що унеможливлює з`ясувати, чи діяли Умови та у якій саме редакції на момент укладання кредитного договору, з огляду на відсутність відомостей про те, з якими саме Умовами ознайомлений та погодився відповідач.

Водночас матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Умов та Правил надання банківських послуг розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК", а також те, що зазначені документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, і що не спростовано позивачем під час розгляду справи, яка переглядається.

У справі, що переглядається, також неможливо застосувати до спірних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим банком у період з часу виникнення спірних правовідносин (15 травня 2013 року) до моменту звернення до суду із позовом (02 грудня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами, штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Умов та Правил надання банківських послуг не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують наведених обставин.

Відповідно до частини четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що відповідає встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" Умови та Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у справі, що переглядається, в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім, і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У справі, що переглядається, договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою, споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів").

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 липня 2013 року у справі

№ 1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що під час укладення договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, (провадження № 14-131цс19).

Зважаючи на наведене, Верховний Суд вважає, що витяг з Умов та Правил, що розміщені на сайті: www.privatbank.ua та наявні у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 травня 2013 року шляхом підписання анкети-заяви. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, збільшення відсоткової ставки, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

При цьому у частині стягнення суми кредиту Верховний Суд врахував, що відповідач у запереченнях проти позову визнав, що отримав кредит у розмірі 4 100, 00 грн з оплатою 30, 00 % на рік на залишок суми заборгованості, чим підтвердив виникнення між ним та банком кредитних правовідносин на зазначених умовах.

Зважаючи на наведене, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню повністю, а рішення суду першої інстанції - в частині стягнення штрафів, які не передбачені анкетою-заявою, підписаною позичальником, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

За змістом частин першої-третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктами "б", "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення позову (19, 99 % від заявлених вимог), то судові витрати, понесені у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції, пропорційно покладаються на позивача та відповідача.

Судові витрати, понесені банком у зв`язку із розглядом справи у суді апеляційної інстанції покладаються на нього.

Судові витрати, понесені заявником у зв`язку із розглядом справи у суді та касаційної інстанції, підлягають пропорційно відшкодуванню позивачем на користь заявника.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Запорізької області від 18 травня 2017 року повністю та рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 01 березня 2017 року у частині вирішення позовних вимог про стягнення штрафів скасувати, ухвалити нове рішення.