Постанова

Іменем України

19 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 2-168/11

провадження № 61-29280св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк",

відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року у складі судді Зайцева А. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2011 року Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (далі - Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 06-2.1/1028.

Також Банк подав до суду заяву про забезпечення позову, у якій посилаючись на те, що позичальник ОСОБА_1 і поручитель ОСОБА_2 не виконують зобов`язання за кредитним договором, просив накласти арешт на належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, яка передана в заставу; тимчасово обмежити відповідачів у праві виїзду за межі України до повного виконання зобов`язань за кредитним договором.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року у складі судді Кравця В. І. накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1, що належить ОСОБА_1

ОСОБА_2 та ОСОБА_1 тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання ними своїх зобов`язань перед Банком за кредитним договором від 07 листопада 2007 року № 06-2.1/1028.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ОСОБА_1 не навів поважних причин пропуску строку апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року, справу передати до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що про обмеження у праві виїзду за межі України він дізнався лише у 2017 році, коли планував виїхати до Польщі, після чого звернувся до Гайсинського районного суду Вінницької області із заявою про надання йому копії ухвали від 12 липня 2011 року, яку отримав 30 серпня 2017 року та 02 вересня 2017 року подав апеляційну скаргу. На думку ОСОБА_1, строк на апеляційне оскарження, передбачений частиною другою статті 294 ЦПК України у редакції, чинній на момент розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій (далі - ЦПК України (1618-15) 2004 року), слід обраховувати з дня отримання копії ухвали суду першої інстанції. ОСОБА_1 зазначає, що матеріали справи не підтверджують отримання ним 12 липня 2011 року саме копії ухвали від 12 липня 2011 року, а не будь-якої іншої ухвалу суду, яка могла бути постановлена раніше. Суд першої інстанції всупереч статті 167 ЦПК України 2004 року не роз`яснив йому право користуватися правовою допомогою та наслідки постановлення у справі ухвали про обмеження його у праві виїзду за межі України. Копія ухвали Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року відповідно до частини сьомої статті 153 ЦПК України 2004 року йому не надсилалася.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою і другою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 13 ЦПК України 2004 року, особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не беруть участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права та обов`язки, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судових рішень у випадках та порядку, встановлених цим Кодексом.

Частиною третьою статті 27 ЦПК України 2004 року передбачено, що особи, які беруть участь у справі, зобов`язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки.

Відповідно до частини другої статті 294 ЦПК України 2004 року апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п`яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя-доповідач відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо особою не буде подано заяву про поновлення строку апеляційного оскарження в зазначений строк або вказані нею підстави для його поновлення будуть визнані неповажними (частина третя статті 297 ЦПК України 2004 року).

Згідно з частиною першою статті 73 ЦПК України 2004 року суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин. При цьому поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Дослідивши журнал та звукозапис судового засідання, суд апеляційної інстанції встановив, що ухвала Гайсинського районного суду Вінницької області постановлена 12 липня 2011 року за участю ОСОБА_1, цього ж дня йому вручена копія цієї ухвали, що підтверджено підписом заявника на внутрішній стороні обкладинки першого тому справи.

ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу 02 вересня 2017 року, що підтверджено поштовим штемпелем на конверті, тобто більш як через 6 років з моменту постановлення ухвали.

ОскількиОСОБА_1 не заперечував тієї обставини, що він був присутній у судовому засіданні 12 липня 2011 року під час постановлення ухвали суду про забезпечення позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відхилив твердження ОСОБА_1 про те, що він дізнався про обмеження у праві виїзду за межі України лише у 2017 року.

За викладених обставин, наведені заявником причини пропущення строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції визнав неповажними.

Посилання у касаційній скарзі на порушення судом першої інстанції частини сьомої статті 153 ЦПК України 2004 року, як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження, також є необґрунтованим, оскільки процесуального обов`язку надсилати копію ухвали особі, яка приймала участь у справі і знала про постановлену ухвалу, у суду не було. Крім того, у справі відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 просив надіслати йому копію ухвали після її постановлення 12 липня 2011 року, тоді як зі справи вбачається, що він був присутній і в наступних судових засіданнях: 26 липня, 15 та 29 серпня 2011 року.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України", заява № 3236/03, пункт 41).

Право на апеляційне оскарження судових рішень в контексті положень частин першої, другої статті 55, пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України є складовою права кожного на звернення до суду.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція") .

У своїй практиці ЄСПЛ наголошує, що право на справедливий розгляд судом, яке гарантовано пунктом 1 статті 6 Конвенції, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти Росії", заява № 52854/99, пункт 52).

Ураховуючи наведене, суд апеляційної інстанції правильно вважав, що ОСОБА_1 не надав доказів, які б свідчили про поважність причин пропущення строку апеляційного оскарження ухвали Гайсинського районного суду Вінницької області від 12 липня 2011 року, а поновлення строку з підстав, які не є переконливими, відповідно до ЦПК України (1618-15) 2004 року не допускається.

Крім того, безпідставне та необґрунтоване поновлення заявнику строку на апеляційне оскарження буде порушувати законні права та інтереси інших осіб, в інтересах яких боржника обмежено у праві виїзду за кордон, і суперечитиме принципу права на справедливий суд, закріпленому в статті 6 Конвенції.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам закону, підстави для скасування ухвали суду апеляційної інстанції відсутні.

За таких обставин, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 19 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко

' 'p'