розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року у складі судді Цокол Л. І. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2017 року у складі колегії суддів: Шахової О. В., Вербової І. М., Поливач Л. Д,

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Київський університет управління та підприємництва" (далі - ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва"), за участю третьої особи - Національного університету харчових технологій, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 11 вересня 2013 року вона звільнена з роботи у зв`язку з закінченням строку трудового договору, але остаточний розрахунок у день звільнення відповідач не провів, що стало підставою для звернення до суду. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року задоволено її позов до відповідача про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12 вересня до 10 грудня 2013 року. 09 вересня 2014 проведено безспірне списання коштів за виконавчими документами суду. Оскільки рішення суду виконано несвоєчасно, вона звернулась до суду й рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 грудня 2013 року до 08 вересня 2014 року та заподіяну моральну шкоду. Зазначене рішення до цього часу не виконано, тому ОСОБА_1 вважала, що є підстави для застосування статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України (322-08) ) та стягнення на її користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09 вересня 2014 року до 20 січня 2017 року у розмірі 112 499,91 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 лютого 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що положення статті 117 КЗпП України на спірні правовідносини не поширюються; позивач обрала неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 31 травня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в повному обсязі встановив права та обов`язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін і надав їм належну правову оцінку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, неправильно застосували норми трудового законодавства, дійшли помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України.

У серпні 2017 року Національний університет харчових технологій надав заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а ухвалені в справі судові рішення залишити без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що ОСОБА_1 з 06 червня 2012 року до 11 вересня 2013 року працювала у ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" на посаді виконуючого обов`язки доцента кафедри суспільних і політичних дисциплін.

Згідно з наказом ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" від 09 серпня 2013 року № 55-3 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. У день звільнення з ОСОБА_1 повний розрахунок не проведений.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року з ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість при звільненні у розмірі 5 337,67 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12 вересня до 10 грудня 2013 року в розмірі 9 973,12 грн та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 06 серпня 2014 року зменшено розмір моральної шкоди до 500,00 грн, в іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 14 травня 2014 року залишено без змін.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року позов ОСОБА_1 до ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" про стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 28 516,89 грн, 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, всього - 29 016,89 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Зазначеним рішенням суду першої інстанції встановлено, що відповідно листа Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві від 18 вересня 2014 року № 09-08/1037-13838, 09 вересня 2014 року з рахунку ДВНЗ "Київський університет управління та підприємництва" на користь ОСОБА_1 списано 500,00 грн на відшкодування моральної шкоди, 5 377,67 грн заборгованості при звільненні та 9 973,12 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто фактичний розрахунок з позивачем проведено 09 вересня 2014 року. При цьому судовим рішенням на користь позивача стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні до моменту повного розрахунку.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 22 грудня 2014 року знаходиться на виконання в Державній казначейській службі України.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 61 ЦПК України 2004 року обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Згідно зі статтею 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (далі - Закон) виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до статті 5 Закону у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Установивши, що розрахунок з позивачем проведено фактично 09 вересня 2014 року, отже, положення статті 117 КЗпП України не поширюються на спірні правовідносини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правих підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги про можливість застосування до спірних правовідносин статті 117 КЗпП України не заслуговують на увагу, оскільки невиконання судового рішення щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні тягне за собою відповідальність, встановлену Законами України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (4901-17) та "Про виконавче провадження" (1404-19) .

Такого висновку щодо застосування норми права дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 29 листопада 2018 року у справі № 826/2007/16, адміністративне провадження № К/9901/3805/18, відповідно до якого за своєю правовою природою спірні правовідносини у справі виникли в процесі примусового виконання судового рішення про стягнення компенсації за затримку розрахунку, тому до них не застосовуються норми статті 117 КЗпП України.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.