розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року у складі судді Набудович І. О. та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року у складі колегії суддів: Поливач Л. Д., Вербової І. М., Шахової О. В.,

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства "А.Е.Т. Джоін АП!" (найменування якого в подальшому змінено на Дочірнє підприємство "Промотекс Сервіс"), ФОП ОСОБА_2 (яка в подальшому змінила прізвище на ОСОБА_2 ) про визнання договору недійсним, стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

На обгрунтування позовних вимог зазначив, що 04 серпня 2015 року він уклав договір № 237 з ФОП ОСОБА_2 (далі - Турагент), що діяла від імені та за дорученням ДП "А.Е.Т. Джоін АП!", про надання туристичних послуг, пов`язаних з перевезенням та тимчасовим розміщенням в готелі " Sefikbey City Hotel 3 *" на період: 8 днів (7 ночей) - з 08 серпня 2015 року по 15 серпня 2015 року для позивача та ОСОБА_5 .

Відповідно до умов укладеного договору Турагент зобов`язувався відповідно до заявки туриста на бронювання забезпечити надання комплексу туристичних послуг, а турист зобов`язувався прийняти ці послуги та оплатити їх. 04 серпня 2015 року позивач відповідно до п. 2.1 Договору сплатив в повному обсязі вартість туристичного обслуговування в розмірі 16 946,00 грн, що підтверджується квитанцією № 636723.

Однак, по прибутті до Туреччини, замість готелю, зазначеному у Договорі, у зв`язку з відсутністю у ньому вільних місць, їм був наданий готель "SefikbeyHotel 3*". Позивач посилався на те, що у відпочинку на морському курорті основним критерієм для нього є відстань поміж готелем та морським пляжем, однак в запропонованому їм готелі "SefikbeyHotel 3*" відстань до моря становила більше одного кілометра, а в готелі, що зазначений у Договорі -150 метрів. Крім того, на день укладення договору рейтинг готелю "SefikbeyCity Hotel 3*" на інтернет-сайтах був суттєво вищий, ніж середній рейтинг готелю "Sefikbey Hotel 3*". Також, у готелі "SefikbeyCity Hotel 3*" у 2015 році був зроблений капітальний ремонт із заміною усіх готельних приладь, натомість, у готелі " Sefikbey Hotel 3 *" ремонт не проводився із 2004 року.

Після приїзду з Туреччини позивач надіслав претензію відповідачу, однак вона була залишена без задоволення. Вважає, що відповідач не виконав належним чином умови Договору від 04 серпня 2015 року № 237 про надання туристичних послуг, всупереч вимогам статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" включив у Договір велику кількість несправедливих умов, а тому просив вказаний Договір визнати недійсним, стягнути на користь позивача з ДП "А.Е.Т. Джоін АП!" грошові кошти в сумі, еквівалентній 461,00 долару США, які є різницею у вартості між замовленим туром та фактично наданим туром станом на 26 серпня 2016 року, а також 5 000,00 грн - моральної шкоди та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року вказаний позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач фактично надав згоду на надання йому альтернативної послуги, та всупереч положенням Договору ним не було складено акт невідповідності послуг за кордоном за власним підписом та підписом представника приймаючої сторони.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав до суду апеляційну скаргу.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У липні 2017 року ОСОБА_1 подав до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05 липня 2017 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржені рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанції ухвалені рішення без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України (1618-15) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

11 червня 2019 року вказана справа передана судді-доповідачу.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 серпня 2015 року між ОСОБА_1 та Турагентом ФОП ОСОБА_2, що діяла від імені та за дорученням туроператора ДП "А.Е.Т. Джоін АП!", було укладено договір про надання туристичних послуг № 237, пов`язаних з перевезенням та тимчасовим розміщенням в готелі "Sefikbey City Hotel 3 *" на період 8 днів (7 ночей), починаючи з 08 серпня 2015 року по 15 серпня 2015 року для ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

На виконання умов даного Договору, Турагентом було здійснено бронювання туристичних послуг.

Позивачем виконано умови Договору щодо оплати послуг, що підтверджується квитанцією від 04 серпня 2015 року № 636723.

Після здійснення оплати за туристичні послуги позивач отримав ваучер від 05 серпня 2015 року № 321074 на своє ім`я та на ім`я ОСОБА_5, в якому приймаючою стороною зазначена компанія "PeninsulaTours - Antalya ". Даний ваучер передбачав надання для поселення позивачу та ОСОБА_5 стандартного номера, розрахованого на двох дорослих в готелі "Sefikbey City Hotel 3*" з харчуванням за системою "Все включено" на період з 08 серпня 2015 року по 15 серпня 2015 року.

Однак, позивача разом із ОСОБА_5 було поселено в готель "Sefikbey Hotel 3*".

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно положень статті 57 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Відповідно до статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на час ухвалення рішень судами попередніх інстанцій), сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 ЦПК України в діючій редакції.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно із частиною першою-третьою статті 20 Закону України "Про туризм" (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) за договором на туристичне обслуговування одна сторона (туроператор, який укладає договір безпосередньо або через турагента) зобов`язується надати за замовленням іншої сторони (туриста) комплекс туристичних послуг (туристичний продукт), а турист зобов`язується оплатити його.

До договору на туристичне обслуговування застосовуються загальні положення договору про надання послуг, якщо інше не передбачено законом.

Договір на туристичне обслуговування укладається в письмовій чи електронній формі відповідно до закону.

Відповідно до статті 610 ЦК України (435-15) порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно частини п`ятою статті 653 ЦК України, якщо договір змінений або розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про туризм" порушеннями законодавства в галузі туризму є порушення умов договору між туристом ісуб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг.

Згідно із частинами першою та другою статті 32 Закону України "Про туризм" за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Отже, майнову відповідальність несе суб`єкт туристичної діяльності який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, тобто порушив умови договору між туристом і суб`єктом туристичної діяльності з надання туристичних послуг, та за вини якого замовнику завдано збитків.

Відповідно до статті 902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Згідно із частиною тринадцятою статті 20 Закону України "Про туризм" права й обов`язки, відповідальність сторін та інші умови договору між туроператором і турагентом визначаються відповідно до загальних положень про агентський договір, якщо інше не передбачено договором між ними, а також цим Законом.

Відповідно до пункту 4.18, 4.20 Договору про надання туристичних послуг від 04 серпня 2015 року № 237, укладеного між ОСОБА_1 Та Турагентом ФОП ОСОБА_2, що діяла від імені та за дорученням туроператора ДП "А.Е.Т. Джоін АП!", якщо під час виконання договору на туристичне обслуговування Турагент не в змозі надати значну частину туристичного продукту, щодо якого відповідно до договору на туристичне обслуговування сторони досягли згоди, Турагент повинен з метою продовження туристичного обслуговування вжити альтернативних заходів без покладення додаткових витрат на туриста, а в разі потреби відшкодувати йому різницю між запропонованими послугами і тими, які надано. Якщо турист скористався запропонованою йому альтернативною послугою, претензії щодо ненадання послуг, що обумовлені в листі бронювання та Договорі на туристичне обслуговування, вважаються необґрунтованими, а послуги за Договором наданими належним чином і в повному обсязі. Туроператор вважається таким, що виконав свій обов`язок перед туристом в повному обсязі.

Вказані приписи кореспондуються зі змістом пункту 11 статті 20 Закону України "Про туризм".

Згідно пункту 6.6. Договору у випадку невідповідності умов туру умовам даного Договору, турист зобов`язаний повідомити Турагента або представника приймаючої сторони у найкоротший термін для надання можливості усунення вказаних зауважень до послуг. В разі, якщо турист не повідомив Турагента або представника приймаючої сторони про наявність зауважень до послуг або невідповідності послуг, заявленим у Договорі, однак належним чином прийняв їх, тобто використав, претензії в даному випадку Турагентом не приймаються. Для отримання компенсації за ненадані послуги у країні тимчасового перебування Туристу необхідно скласти Акт невідповідності послуг за власним підписом та підписом представника приймаючої сторони. В разі можливості пред`явити Турагенту офіційний письмовий документ, виданий третьою стороною, що надає послуги, які включені до Туристичного продукту з підтвердженням факту неможливості надання послуг.

Позивач скористався наданим Турагентом йому та ОСОБА_5 альтернативним варіантом - розміщення в готелі "Sefikbey City Hotel 3*", що підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами.

Відтак претензії позивача не можуть вважатися обґрунтованими.

Окрім того, позивач не надав суду належних та допустимих доказів, здійснення ним додаткових витрат по вині Туроператора.

Посилання позивача на приписи Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , як на підставу позовних вимог, не є обґрунтованим, оскільки не узгоджується з умова укладеного сторонами договору та спростовується обставинами, встановленими судами.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України, знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Верховний Суд встановив, що оскаржені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.