розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області, у складі судді Саєнко О. Б., від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області, у складі колегії суддів: Панасюка О. С., Зайцева А. Ю., Шемети Т. М., від 15 листопада 2017 року.

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 жилого будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 .

Позивачі та відповідачка ОСОБА_4 є спадкоємцями померлого ОСОБА_6 першої черги за законом.

Згідно зі свідоцтвами проправо на спадщину за законом, виданими державним нотаріусом Першої Вінницької державної нотаріальної контори 03 лютого 2006 року, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 належало по 1/4 частці цілого жилого будинку з господарськими будівлями, а рішенням Замостянського районного суду м. Вінниця від 29 вересня 2008 року за кожним з них визнано право власності на 1/8 частку квартири. Решта (1/4 частка будинку та 1/8 частка квартири) належали матері померлого - відповідачці ОСОБА_4

30 вересня 2009 року заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області (справа № 2-986) виділено в натурі ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на 56/100 частин жилого будинку, а саме: житлові кімнати 1-5 (13,5 кв. м), 1-2 (17.1 кв. м), вітальню 1-1 (6,8 кв.м), кухню 1-6 (6,1 кв.м), санвузол 1-7 (3,5 кв.м), ст. шафу 1-8 (0,4 кв.м) та господарські будівлі: сарай Б, погріб з шиєю П/Б, сарай Б-1. Цим же рішенням припинено право власності ОСОБА_4 на 1/8 частку квартири. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 9 251, 00 грн грошової компенсації.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року зазначене заочне рішення скасовано.

Визнано мирову угоду сторін, за якою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язано сплатити на користь ОСОБА_4 до 01 березня 2015 року компенсацію у розмірі 59 838, 90 грн за належну їй 1/4 частку жилого будинку з господарськими будівлями.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на належну ОСОБА_4 1/4 частку цього будинку з моменту сплати повного розміру компенсації. ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 зобов`язано сплатити на користь ОСОБА_4 до 01 березня 2016 року компенсацію за належну їй на праві власності 1/8 частку квартири у розмірі 3 419, 67 доларів США у гривневому еквіваленті за курсом НБУ на момент здійснення платежу.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на зазначену частку квартири, після сплати повного розміру компенсації. Провадження у справі закрито.

У січні 2016 року позивачі звернулися до державного реєстратора із заявою про реєстрацію права власності на належні їм частки жилого будинку, але 25 січня 2016 року отримали рішення про відмову у державній реєстрації прав та обтяжень через розбіжність розміру часток, оскільки за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на 56/100 частин будинку на підставі договору купівлі-продажу.

21 січня 2016 року за інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивачі дізнались, що між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 26 грудня 2013 року був укладений договір купівлі-продажу цієї частини будинку, посвідчений приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Лучицькою Л. П.

Посилаючись на зазначені обставини та враховуючи, що ОСОБА_4 відчужила частину будинку на підставі заочного рішення, яке у подальшому було скасоване, без їх згоди як співвласників цього нерухомого майна, при укладенні договору купівлі-продажу діяла недобросовісно, ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 просили суд визнати недійсним договір купівлі-продажу 56/100 частини житлового будинку, що складаються з житлових кімнат 1-5 (13,5 кв. м), 1-2 (17,1 кв. м), прихожої 1-1 (6,8 кв. м), кухні 1-6 (6,1 кв. м), санвузла 1-7 (3,5 кв. м), ст. шкафа 1-8 (0,4 кв. м), та господарських будівель: сараю літера "Б", погреба з шиєю літера "П/Б", сараю "Б-1", за адресою: АДРЕСА_2, серія та номер: 2109, посвідчений 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Лучицькою Л. П.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Визнано недійсним договір купівлі-продажу 56/100 частини житлового будинку, що складаються з житлових кімнат 1-5 (13,5 кв. м), 1-2 (17,1 кв. м), прихожої 1-1 (6,8 кв. м), кухні 1-6 (6,1 кв. м), санвузла 1-7 (3,5 кв. м), ст. шкафа 1-8 (0,4 кв. м), та господарських будівель: сараю літера "Б", погреба з шиєю літера "П/Б", сараю "Б-1", за адресою: АДРЕСА_2, серія та номер: 2109, посвідчений 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Лучицькою Л. П. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року законної сили не набрало, то ОСОБА_4 не мала права розпоряджатись 56/100 частинами жилого будинку у АДРЕСА_2, як така, що не набула права власності на це нерухоме майно.

Короткий зміст ухвал суду апеляційної інстанції

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив із того, що суд правильно визначився з правовідносинами, які виникли між сторонами, та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню при вирішенні спору.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. При вирішенні справи місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог заявників.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У грудні 2017 року ОСОБА_4 подано до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у задоволенні заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з`ясували обставини справи. Ухвалюючи рішення у справі, місцевий суд дійшов неправильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, оскільки заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року (справа № 2-986) набрало законної сила на момент укладення спірного правочину (грудень 2013 року) і скасовано воно було лише 02 лютого 2015 року. Вказаним обставинам суд апеляційної інстанції оцінки не дав.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.

Статтею 383 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (2147а-19) (далі - ЦПК України (1618-15) ), який набув чинності 15 грудня 2017 року, визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до пункту 4 Перехідних положень ЦПК України (1618-15) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 "Про здійснення правосуддя у Верховному Суді" та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 "Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки", у справі 128/1748/16-ц (провадження № 61-30916св18) було призначено повторний автоматизований розподіл.

Справу розподілено судді-доповідачу.

04 вересня 2019 року ухвалою Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року призначено до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

25 травня 2004 року помер ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 та на жилий будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_2 .

Позивачі та відповідачка ОСОБА_4 є спадкоємцями померлого ОСОБА_6 першої черги за законом.

Рішенням Замостянського районного суду м. Вінниці від 29 вересня 2008 року (справа 2-1342-2008) за ОСОБА_4 визнано право власності на 1/8 частку квартири АДРЕСА_1 .

Заочним рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року (справа 2-986) виділено в натурі ОСОБА_4 та визнано за нею право власності на 56/100 частин жилого будинку, а саме: житлові кімнати 1-5 (13,5 кв. м), 1-2 (17.1 кв. м), вітальню 1-1 (6,8 кв.м), кухню 1-6 (6,1 кв.м), санвузол 1-7 (3,5 кв.м), ст. шафу 1-8 (0,4 кв.м) та господарські будівлі: сарай Б, погріб із шиєю П/Б, сарай Б-1. Припинено право власності ОСОБА_4 на 1/8 частку квартири. Стягнуто з ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 по 9 251, 00 грн грошової компенсації.

Копії цього заочного рішення були направлені відповідачам 02 жовтня 2009 року, однак, згідно з довідками про причини повернення (досилання) поштових відправлень жоден з них цього рішення не отримав (повернуто за закінченням терміну зберігання) (т. 1, а.с. 74, 76, 78 цивільної справи № 2-986/09).

23 серпня 2013 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року (т. 2, а.с. 3-6 цивільної справи № 2-986/2009).

Ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року заяву про перегляд заочного рішення було залишено без задоволення (т. 2, а.с. 79-80 цивільної справи № 2-986/2009).

18 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на ухвалу Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року (т. 2, а.с. 83-86 цивільної справи № 2-986/2009).

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 26 листопада 2013 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було повернуто до суду першої інстанції для виконання вимог частини другої статті 293 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи (т. 2, а.с. 93 цивільної справи № 2-986/2009).

26 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року (т. 2, а.с. 100-105 цивільної справи № 2-986/2009).

20 грудня 2013 року ухвалою судді Апеляційного суду Вінницької області відкрито апеляційне провадження за цією скаргою (т. 2, а.с. 128 цивільної справи № 2-986/2009).

26 грудня 2013 року ОСОБА_4 уклала з ОСОБА_5 договір купівлі-продажу 56/100 частин жилого будинку, а саме: житлових кімнат 1-5 (13,5 кв. м), 1-2 (17.1 кв. м), вітальні 1-1 (6,8 кв.м), кухні 1-6 (6,1 кв.м), санвузола 1-7 (3,5 кв.м), ст. шафи 1-8 (0,4 кв.м) та господарських будівель: сараю Б, погреба з шиєю П/Б, сараю Б-1, який посвідчений 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Лучицькою Л. П.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 02 лютого 2015 року заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року (справа 2-986) скасовано.

Визнано мирову угоду сторін, за якою ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов`язано сплатити на користь ОСОБА_4 до 01 березня 2015 року грошову компенсацію у розмірі 59 838, 90 грн за належану їй 1/4 частку жилого будинку з господарськими будівлями.

Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 право власності на зазначену частину квартири, після сплати повного розміру компенсації. Провадження у справі закрито.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями статті 57 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Крім того, за змістом частини першої статті 58 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Аналогічні положення містить стаття 81 чинного ЦПК України (1618-15) .

За загальним правилом, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Відповідно до положень ЦПК України (1618-15) (у редакції станом на 30 вересня 2009 року) рішення суду набирає законної сили після закінчення строку

подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне

оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне

оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,

встановлений статтею 294 цього Кодексу, рішення суду набирає

законної сили після закінчення цього строку. У разі подання

апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає

законної сили після розгляду справи апеляційним судом (частина перші статті 223 ЦПК України).

Статтею 228 ЦПК України (у редакції станом на 30 вересня 2009 року) визначено, що заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Відповідно до положень статті 233 ЦПК України (у редакції станом на 30 вересня 2009 року) заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Стаття 294 ЦПК України (у редакції станом на 30 вересня 2009 року) передбачала, що заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої

інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення

рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом

двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Вступ в силу заочного рішення суду залежить від дій відповідача.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року "Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку" (v0012700-08) право на апеляційне оскарження заочного рішення виникає у відповідача лише після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Таким чином, до цього моменту право на апеляційне оскарження заочного рішення існує лише у позивача, а відтак після завершення строку на апеляційного оскарження позивачем, таке рішення є таким, що набрало законної сили.

Крім того, копії заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року були направлені відповідачам 02 жовтня 2009 року, однак поштова кореспонденція була повернута до суду із відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Повернення поштової кореспонденції до суду із вказівкою причини повернення "за закінченням терміну зберігання" не свідчить про відмову одержувача від одержання повістки чи про його незнаходження за адресою, повідомленою суду.

Із заявою про перегляд заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись 23 серпня 2013 року, яку ухвалою Вінницького районного суду Вінницької області від 12 листопада 2013 року було залишено без задоволення.

Відповідно до правил частини четвертої статті 231 ЦПК України у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до положень статті 233 ЦПК України (у редакції станом на листопад 2013 року) заочне рішення набирає законної сили відповідно до загального порядку, встановленого цим Кодексом.

Положеннями частини першої статті 294 ЦПК України (у редакції станом на листопад 2013 року) апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Апеляційну скаргу на заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подано 26 листопада 2013 року.

За таких обставин, заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року, на день звернення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 із апеляційною скаргою до суду на це судове рішення, набрало законної сили.

Таким чином, висновок місцевого суду про те, що на час укладення оспорюваного договору купівлі-продажу заочне рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року законної сили не набрало через його оскарження в апеляційному порядку є неправильним.

Разом із тим, висновок місцевого суду про наявність правових підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу 56/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, серія та номер: 2109, посвідчений 26 грудня 2013 року приватним нотаріусом Хмільницького районного нотаріального округу Лучицькою Л. П., є правильним з огляду на наступне.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (995_004) підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності, у тому числі і тоді, коли йдеться про захист законних очікувань щодо здійснення права власності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного особі суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин.

Дії ОСОБА_4 щодо укладення 26 грудня 2013 року з ОСОБА_5 оспореного договору купівлі-продажу, достеменно знаючи про вчинення ОСОБА_1, ОСОБА_2 (у серпні-листопаді 2013 року) дій щодо оскарження заочного рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 30 вересня 2009 року, приховування факту укладення спірного правочину під час укладення мирової угоди свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивачів законних майнових прав.

Наявність встановленого судом факту недобросовісних дій сторони, яка уклала договір щодо спільного майна, та третьої особи - контрагента за таким договором, які діяли недобросовісно, може бути підставою для визнання такого договору недійсним.

Враховуючи, що спір по суті місцевим судом вирішено правильно та беручи до уваги відсутність достатньо обґрунтованих підстав для скасування правильних по суті судових рішень (з одних лише формальних міркувань) суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення поданої касаційної скарги.

Європейський суд з прав людини у рішеннях "Sutyazhnik v. Russia" від 29 липня 2009 року, "Esertas v. Lithuania" від 31 травня 2012 року зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Суд першої інстанції виконав вимоги статті 212 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно дослідив і оцінив докази та встановив обставини у справі.

Апеляційний суд відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді, та обґрунтовано залишив вказане рішення без змін.

За правилами частини першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 15 листопада 2017 року залишити без змін.

Головуючий	В. С. Висоцька

Судді	А. І. Грушицький

	І. В. Литвиненко

	В. В. Сердюк

	І. М. Фаловська